1865
А от кому "Укртелеком"?
— Фондовий ринок
Якщо хочете, щоб щось було неодмінно зроблено, - попросіть дитину цього не робити. Зворотній принцип цього парадокса дуже пасує до українських реалій: чим активніше чиновники обговорюють необхідність того чи іншого вчинку, тим ймовірніше, що результату доведеться чекати роками. І найбільш вдалою ілюстрацією цьому є епопея з приватизацією "Укртелекому". Тиждень тому погрожували його продати вже цього року, а вчора стало відомо, що приватизаційного конкурсу до кінця року не буде.
"Укртелеком"-ньюсмейкер
Впоратися з продажем монополіста галузі поодинці не може жодна з політичних сил України. Для позитивного результату процесу однієї сили браку для того, щоб перекрити вплив інших, але деструктивні можливості кожного досить впливові, щоб не допустити будь-кого до одноосібного вирішення проблеми. Домовлятися ніхто не збирається - незабаром вибори, і потрібно використати кожен привід з максимальною особистою користю.
"Укртелеком" - один з головних серпневих "ньюсмейкерів" на українському просторі. Чимало дискусій викликала 11 серпня новина про те, що Фонд державного майна України (ФДМУ) планує в грудні 2009 року оголосити приватизаційний конкурс із продажу 67,790% держпакету акцій ВАТ "Укртелеком". Варто відзначити, що українські громадські діячі досягли найвищої майстерності в мистецтві зміщення інформаційних акцентів. Вся може країна запекло обговорювати, хто і як довго блокує трибуну ВР, якої марки автомобілі в депутатів і скільки коштує їхній літній відпочинок. Якщо ж важливу новину всеукраїнського масштабу не вдається приховати, її подають односторонньо, мимохіть і неодмінно в контексті "мій опонент робить неправильно, я зроблю краще". Саме так і відбулося з важливою по своїй суті подією. Разом з тим, політики відразу ж озвучили очевидні висновки, пролунали взаємні обвинувачення, а економісти радісно знайшли підтвердження спрогнозованим дірам держбюджету. Наведемо деякі факти і висновки, які виникли відразу ж після оголошення про конкурс.
По-перше, перспектива приватизації "Укртелекому" стала зручним приводом для коливання прем'єрського рейтингу. Ні для кого не секрет, що бюджет під кінець року - а тим паче в умовах президентської кампанії - надзвичайно бідний. Опоненти Леді Ю. радісно потирають руки, спостерігаючи за її спробами залатати прогалини держбюджету, і критикують цю дію, пред'являючи аргументи із серії "все продамо, нічого не залишиться, а грошей все одно не вистачить". Сама ж Юлія Володимирівна використовує компанію у своїх діалогах з іноземними політиками-бізнесменами і не втрачає можливості зайвий раз перед президентськими перегонами з'явитися в ЗМІ в ролі діяльної господарки.
По-друге, чимало пересудів виникло навколо ціни за "зв'язківця"-монополіста, якої запросив уряд. За "Укртелеком" хочуть отримати майже таку ж суму в гривнях, що 2005 року Лакшмі Міттал заплатив за "Криворіжсталь" (винесемо за дужки проблему валютних коливань гривня-долар) - 25 мільярдів гривень. Експерти називають правдоподібну вартість підприємства 12 мільярдів гривень. Відзначимо, що на українському фондовому ринку ціна укртелекомівської акції - 34 копійки, а таких акцій - 19 мільярдів. За що інвесторам доведеться заплатити вдвічі більше - це невідомо.
По-третє, варто глянути на потенційних покупців. За всю довгу історію продажу "Укртелекому" їх список виглядає переконливим. Банки "Райффайзен", Bank of New York, Credit Suisse, Merrill Lynch. Найбільша телекомунікаційна компанія Європи і топ-3 світу - Deutsche Telekom. Найбільший турецький оператор мобільного зв'язку - Turkcell. Magyar Telekom - найбільша телекомунікаційна компанія Угорщини. Південнокорейський телекомунікаційний гігант SK Telecom. France Telekom - найбільша телекомунікаційна компанія Франції, яка володіє оператором стільникового зв'язку Orange. Telenor - норвезька компанія, одна з найкращих міжнародних інвесторів у секторі мобільного зв'язку.
Щоправда, позначений реєстр - це, скоріше, бальзам для самолюбства: мовляв, які гіганти зацікавилися! Імовірність того, що "Укртелеком" буде проданий західній компанії, рішуче дорівнює нулю. Віддавати контроль над стратегічно важливим підприємством-монополістом у руки менеджменту західних компаній ніхто не наважиться. Та й самі "західники" на ділі навряд чи ризикнуть зв'язуватися з тим рівнем тіньового управління, що є звичайним для вітчизняних компаній. Окремо виділимо цілу групу "охочих" компаній з Росії: "Зв’язокінвест", "Алтімо" і "Системи", "Ростелеком". Тут же - і формально українська група активів Ріната Ахметова та Ігоря Коломойського. Саме ці дві групи мають досить непогані шанси стати власниками "Укртелекому".
Наша пісня гарна...
Але всі розмови про перспективних власників отримують досить смутний відтінок, якщо згадати, скільки триває приватизація цього підприємства. Закон "Про особливості приватизації ВАТ "Укртелеком" був підписаний ще 16 червня 2000 року. З того часу кожний наступний рік обіцяли зробити "ну точно останнім" і продати компанію. Помітимо, що "Укртелеком" - не вино, з кожним роком чомусь не дорожчає, як того б хотілося політикуму. В якийсь момент вартість Укртелекому, на думку експертів, становила 3-4 мільярди доларів. Нині ж таку суму хоче уряд, але фахівці оцінюють активи удвічі дешевше.
Ще 1999 року "Укртелеком" планували продати швидко, під президентські вибори. Через необхідні зміни - реструктуризації, оцінки вартості, аудиторські перевірки - не встигли. Продаж відклали. Потім спостерігається відносно спокійна п'ятирічка в історії приватизації предмета нашої розмови: випускали закони, мляво вели переговори, готувалися до наступних президентських виборів і т.д.
Рівно п'ять років тому повинен був відбутися "черговий" аукціон із продажу, але він був припинений президентом Кучмою "у зв'язку з передвиборними махінаціями". А далі починається надзвичайно бурхливий період у всій цій історії, однією з ключових фігур якого стає Віктор Ющенко.
Восени 2005-го Ющенко називав приватизацію стратегічних підприємств, першим серед яких значився "Укртелеком", надзвичайно актуальною на той час. У грудні 2006 року президент позитивно відзначав той факт, що "Укртелеком" включено до переліку інвестиційно привабливих об'єктів для приватизації на 2007 рік. У січні 2008-го Віктор Андрійович наполягав на продажу контрольного пакету акцій стратегічному інвесторові. На початку 2009-го президент обіцяє заборонити Юліі Тимошенко продати підприємство на невигідних умовах. А всього через два місяці перекладає відповідальність рішення щодо продажу на РНБО, яка і вирішить, чи треба продавати "Укртелеком". А в березні 2009-го Юлія Володимирівна і Віктор Андрійович навіть обіцяли помиритися, щоб вигідно продати актив.
Однак у зв'язку зі свіжою заявою в.о. глави ФДМ Дмитра Парфьоненка миритися прем'єрові й президентові найближчим часом не доведеться: "Зараз іде робота зі збільшення інвестиційної привабливості компанії, до грудня ми не встигнемо". За великим рахунком, тлумачити його слова можна по-різному. Хтось порадіє, що чиновники визнали свою неспроможність встигнути впоратися до грудня із чималим шматом роботи. Хтось іронічно посміхнеться, підтверджуючи свої здогадки про те, що до виборів нічого грандіозного затівати не будуть: занадто велика ціна, щоб ризикувати навіть часткою рейтингу. Хтось, вкотре вже почувши новину про скасування приватизації найближчим часом "Укртелекому", помірковано припинить стежити за цим серіалом. "Санта-Барбара" - цікавіше кіно, та й іде не так довго, як продаж багатостраждального "Укртелекому".
Ірина Чорнуха
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
