Російський капітал в Україні: Кремль захищатиме бізнес, а бізнес - Кремль


Російський капітал в Україні: Кремль захищатиме бізнес, а бізнес - Кремль

У своєму зверненні до Віктора Ющенка президент РФ Дмитро Медвєдєв поміж іншим дорікнув українській владі в порушенні майнових прав російських інвесторів в Україні. До речі, аналогічні претензії українському прем`єр-міністрові ще в квітні висловлював глава російського уряду Володимир Путін. Виходить, російський капітал відчуває якісь утиски в Україні? Чи намагається показати, що відчуває... а враховуючи масштаб його присутності і впливу, ігнорувати його інтереси офіційному Києву вже не вдасться.

Українська влада, відкриваючи економіку країни для іноземних інвесторів, припустилася серйозної помилки. Як і інші східноєвропейські країни, вона не змогла утримати баланс між присутністю в країні національного, західного і російського капіталу. Щоправда, якщо країни ЦСЄ навстіж відчинили двері західним транснаціональним корпораціям (ТНК), Україна більшою мірою лояльно поставилася до російських інвесторів.

З одного боку, вони роблять певний позитивний внесок у підвищення інвестиційної активності, зростання ВВП, збільшення надходжень до бюджету і підвищення рівня зайнятості. З іншого - відмінною рисою російського капіталу залишається високий рівень політизованості в порівнянні з капіталом інших країн. У зв`язку з цим, перехід окремих секторів економіки під його контроль сформував низку об`єктивних ризиків і викликів для економічної безпеки країни, прояви яких сьогодні ми можемо спостерігати.

Україна, як і весь пострадянський простір, є одним з пріоритетних напрямів експансії російського капіталу. Цей вектор обумовлений як політичними цілями Кремля, так і суто економічними інтересами російського бізнесу в Україні.

З чого починав російський бізнес в Україні: нафта, машинобудування, телекомунікації...

На території України російський капітал з`явився у середині 1990-х років, ледве зумівши зміцніти на Батьківщині. Більше того, окремі російські бізнесмени приїхали до України без нічого, але зі зв`язками і бажанням заробити гроші у приватизаційному хаосі тих років. На першому етапі цей процес відбувався хаотично і безсистемно. Російські інвестори не мали чітких напрямів і економічних цілей, а збирали все, що потрапляло під руку. Лише з кінця минулого десятиліття починає простежуватися певна субординація пріоритетів російського капіталу, що, очевидно, було пов`язане зі встановленням чіткого контролю над цим процесом з боку влади.

Першою українською галуззю, яка стала яскраво вираженим об`єктом експансії російського капіталу, була нафтопереробна промисловість. У 1998-2001 рр. російські інвестори отримали контроль над трьома найбільшими українськими нафтопереробними заводами (НПЗ) - Лисичанським, Херсонським і Одеським. Ще один - Кременчуцький - перейшов у власність російських інвесторів ще в 1994 р. Для порівняння, сумарна проектна потужність решти двох вітчизняних НПЗ у 20 разів менша, ніж у чотирьох російських.

Загалом, російський капітал у 2001-2006 рр. контролював понад 90% проектних потужностей української нафтопереробки, 85% поставок нафти і 70% роздрібного ринку. Лише після зміни власників на Херсонському і Кременчуцькому НПЗ частка російського капіталу в нафтопереробній промисловості знизилася до 40%. Проте, враховуючи, що Україна так і не диверсифікувала поставки сировини на НПЗ, залежність від російської нафти все ще залишається критичною. Домінуюча роль російського капіталу призвела до зловживань на ринку нафтопродуктів, які виявлялися в монополізації ринків і регулярних бензинових кризах, прояви яких ми сьогодні чітко бачимо.

Окрім нафтової промисловості, в 1998-2002 рр. російські інвестори виявляли активну цікавість до українських ЗМІ. Той факт, що акціонерами найбільших компаній цієї сфери були російські нафтові ТНК (саме вони на той час закріпилися в Україні), свідчить про наявність політичного підґрунтя економічної експансії в даний період. Інтерес до ЗМІ тривав недовго, після чого почав згасати. Це, швидше за все, пов`язано із загальним переосмисленням російської інформаційної політики в Україні. Зокрема, сьогодні функцію рупора російських інтересів дуже ефективно виконують українські партнери, які володіють найбільшими національними ЗМІ.

У 2001-2004 рр. в Україні починається експансія російського капіталу нової хвилі. Інтереси російських бізнесменів зміщуються у бік машинобудування, електроенергетики та інформаційних технологій. Очевидно, це пов`язано з тим, що в цей період політичні чинники починають втрачати свій пріоритетний вплив, а основна мотивація проникнення росіян в Україну пов`язана зі створенням транснаціональних інтегрованих виробничих ланцюжків, розширенням ринків збуту, регіональної і галузевої диверсифікації бізнесу. Це підтверджує і різке збільшення російських інвестицій в українську економіку, які протягом цього часу зросли майже втричі, ніж за попередні десять років.

У цей період російський капітал майже повністю поглинув алюмінієву галузь України, зумів закріпитися в гірничодобувній промисловості, проник на найбільші об`єкти українського транспортного машинобудування, почав активно освоювати українську електроенергетичну і газову інфраструктуру, придбав низку стратегічних активів у телекомунікаційній сфері.

Росія в "помаранчевій" економіці: суднобудування, ГМК, фінанси...

Новий якісний етап російської експансії почався після "помаранчевої революції". Ющенко, намагаючись демонструвати певну лояльність до Кремля (на українських президентських виборах-2004 креатурою Кремля вважався Віктор Янукович, і після його скандального програшу на виборах Україна делікатно давала зрозуміти Росії, що тікати світ за очі від нової влади не варто) відмовився від реприватизації тих підприємств, власниками яких були російські акціонери, навіть незважаючи на те, що окремі підприємства перейшли у їх власність з кричущими порушеннями українського законодавства.

У 2005-2009 рр. паралельно з проникненням у нові ніші економіки країни простежуються чіткі пріоритетні вектори експансії. При цьому, якщо раніше російські інвестори прагнули консолідувати контроль над всією галуззю, то тепер - тільки над найбільшими об`єктами. Російський капітал ефективно інтегрує їх у свої транснаціональні компанії або використовує при відтворенні замкнутих технологічних циклів радянського періоду, проте при цьому враховується також політичний запит влади, яка за допомогою контролю над стратегічними об’єктами економіки дістає можливість реалізовувати свої інтереси.

Підтвердженням такої стратегії є той факт, що з 2005 р. російські бізнесмени, які вважаються близькими до керівництва РФ, поглинули низку стратегічно важливих українських активів у суднобудуванні, енергомашинобудуванні і транспортному комплексі. Зокрема, російський капітал встановив контроль над більшістю стратегічних суднобудівних підприємств України. За кількісними оцінками, він контролює понад 70% підприємств у торгівельному суднобудуванні й близько 60% - у військовому (!). Російські бізнес-групи також активно купують підприємства енергетичного машинобудування і встановлюють контроль над тими, які все ще перебувають у державній власності.

Крім того, російський бізнес проник у гірничо-металургійний комплекс, який до останнього часу залишався єдиною галуззю з сильними позиціями вітчизняного капіталу. У 2007 р. Evraz Group придбала гірничо-металургійні активи групи "Приват", а російський "Смарт холдинг", об`єднавши активи з "Метінвест", став міноритарним акціонером найбільшої металургійної компанії України. Варто також пригадати, що інвестори РФ безуспішно намагалися поглинути дві найбільші металургійні компанії України - корпорацію "ІСД" і "Інтерпайп". В обох випадках українським акціонерам відводилася роль міноритарного акціонера і відповідно усунення від оперативного управління бізнесом.

Починаючи з 2005 року, росіяни також дуже зацікавилися фінансовим сегментом економіки. Якщо на першому етапі це було виправдано, то сьогодні російські інвестори, контролюючи левову частку банківської системи, можуть впливати на фінансові процеси в країні. Минулого року російські інвестори істотно зміцнили свої позиції. До початку фінансово-економічної кризи на 1 вересня минулого року частка іноземного капіталу в статутному капіталі банків складала близько 36%. При цьому найбільшу частину в загальній складав саме російський капітал (17,4%). До речі, за перше півріччя 2008 р. об`єм російського капіталу в банківській системі України виріс у 2,6 рази до 3,8 млрд грн.

Російському капіталу загалом належить 13 українських банків, три з яких входять до десятки найбільших банків України. До речі, жодна інша країна (окрім власне України) не має контролю над великою кількістю найбільших українських банків. Ситуацію посилює той факт, що інвестором ПІБу, який перейшов під контроль росіян минулого року, виступив ще один держбанк РФ - "Внешэкономбанк", главою наглядової ради якого є Володимир Путін. Російська держава має намір влити в ПІБ близько мільярда доларів, що зміцнить його позиції у першій десятці українських банків, при тому що на даний момент його частка в українській банківській системі вже складає майже 25%. Крім того, що українські банки втрачають значну частину клієнтів в особі підприємств, що контролюються російськими інвесторами, які наче за вказівкою переводять рахунки у російські банки, Україна зазнає додаткових витрат в обслуговуванні зобов`язань перед російськими торговими партнерами. Особливо песимістично ситуація обернеться у разі переведення розрахунків за російські енергоносії (нафта, газ, коксівне вугілля, паливо для АЕС) з долара в рубль.

А що сьогодні: дорогі гості, вам господарі не заважають?

Надмірно сприятливі умови для російського капіталу і лояльність до нього української влади призвели до того, що він зайняв домінуючі позиції в багатьох стратегічно важливих секторах вітчизняної економіки. При цьому, незважаючи на те, що за різними оцінками, росіяни контролюють в Україні близько 20-23% найбільших підприємств країни, офіційна статистика показує, що обсяг прямих російських інвестицій в Україну складає лише 2,1 млрд дол., або всього 5,6% від загального обсягу. Вся ця сума не перевищує вартості однієї угоди з поглинання формально німецьким капіталом одного металургійного заводу "Криворіжсталь".

Явно занижені обсяги російських інвестицій в Україну, очевидно, обумовлені активним використанням інструментів тіньової приватизації, на що українська влада закривала очі. Остання рясніє широким спектром механізмів встановлення майнового контролю над вітчизняними підприємствами в обхід чинного законодавства. Зокрема: участь у безальтернативному приватизаційному конкурсі; розмивання держпакетів акцій (зафіксовані випадки розмивання контрольного пакету акцій держави); приватизація через доведення держпідприємств до банкрутства; використання у приватизації офшорних компаній, контроль над українськими підприємствами через українських бізнесменів (так званих "молодших партнерів") та ін.

Очевидно, що якби в української влади виникло бажання почати ревізію російського капіталу в Україні, то значну частину інвесторів можна було б позбавити прав на українські активи за порушення, допущені в процесі придбання. Проте Ющенко за час своєї каденції жодного разу не пішов на подібні конфлікти. І в даному контексті претензії російської влади виглядають надто дивними. Проте, якщо російський капітал таки вирішить, що його в Україні утискають, офіційному Києву не залишиться нічого іншого, як намагатися максимально залагодити конфлікт. Інакше Україна може втратити контроль над ситуацією в багатьох секторах економіки.

До речі, дуже наочно нам це продемонстрували на прикладі паливного ринку. Випадковий це збіг чи ні, але саме напередодні 11 серпня (день, коли з`явилося звернення Медвєдєва), ціна на найбільш ходовий бензин в Україні подолала психологічну позначку в 7 гривень за літр. Причому різке зростання відбулося разом в усій країні, а в деяких містах ціни зросли на 30-40 копійок практично за ніч.

Проте Україна не поспішає загострювати відносини з російським капіталом. Так, у своїй відповіді Медвєдєву Ющенко фактично обійшов тему претензій щодо недотримання прав російських інвесторів, торкнувшись лише співпраці в енергетичній сфері.

Та все ж український політикум повинен усвідомити, що надлишок капіталу однієї "національності", незалежно від країни його походження, становить серйозну загрозу для економічного суверенітету країни.

Олексій Левицький

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

  • !

    Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "УНІАН", в будь-якому вигляді суворо заборонено.

Дивись також
В Контексті Finance.ua
Опитування