Аграрна політика уряду: декларації та реалії


Аграрна політика уряду: декларації та реалії

Сьогодні доводиться постійно чути від вищих урядовців, як вони опікуються проблемами села. Це на словах, а реально сільське господарство через брак належної уваги опинилося перед загрозою масштабної кризи. За відсутності дієвих, стабільно працюючих механізмів підтримки сільськогосподарського виробництва вкотре доводиться переконуватися у неспроможності нинішнього уряду вчасно реагувати на несприятливі для аграрного сектору чинники.

Так, уже зараз зрозуміло, що врожай нинішнього року буде набагато меншим, ніж торік. Однак ще гірше те, що нижчими формуються й ціни на сільгосппродукцію. Зокрема, за тонну ячменю нині правлять 750-770 грн., а торік - 850-1000 грн. Якщо ж перерахувати у доларовому еквіваленті, то матимемо зниження ціни удвічі. Це надзвичайна для сільського господарства ситуація, оскільки неврожай, як правило, компенсувався вищою ціною. Очевидно, це є наслідком впливу світової кризи і відповідної кон’юнктури на світовому ринку сільгосппродукції.

Адекватної реакції урядових структур не бачимо. Навпаки, у поточному році обсяги прямої державної підтримки аграрного сектору економіки зменшено майже вдвічі. Порівняно з минулим роком, на підтримку тваринництва і рослинництва передбачено коштів у 5,4 разу менше, ніж торік, на здешевлення кредитів - у 3,5 разу. Потреба у бюджетних коштах для здешевлення кредитів, отриманих у 2006-2008 роках, становить близько 1,5 млрд. грн., а бюджетом передбачено лише 300 млн. грн.

Проте навіть заплановані статті видатків не виконуються, зокрема не виплачуються компенсація за посіви зернових культур у зв’язку з втратами від заморозків, дотації на тваринницьку продукцію, не фінансуються належним чином інші програми. З державного бюджету практично вилучені видатки на соціальні програми, спрямовані на розвиток сільських територій, що призводить до занепаду соціальної сфери та виробничої інфраструктури у сільській місцевості, поглиблення негативних демографічних тенденцій на селі.

Начебто запроваджені механізми підтримки у вигляді дотацій, компенсації відсотків, закупівлі зерна та інші мало дієві - як внаслідок незначних обсягів виділених коштів, так і через недоступність таких механізмів для більшості господарств (які мають борги перед державою та з інших причин). Коштів Аграрного фонду на заставні та інтервенційні закупівлі вочевидь недостатньо - 1-2% не роблять погоди на ринку сільгосппродукції. Навіть запланованого мізерного обсягу в 2,1 млрд. грн. в АФ може не бути, оскільки вони формуються за рахунок повернення коштів, наданих на ці цілі у минулі роки. Очевидно, до того йде. Фактично Аграрний фонд неспроможний виконувати покладені на нього функції.

Тваринницька дотація і підтримка рослинництва також не мають належного ефекту з низки причин. Як правило, вони надходять невчасно, тобто не тоді, коли є гостра потреба у коштах (для підживлення посівів, закупівлі пального, підготовчих робіт), а набагато пізніше. "Рослинницькі" дотації не надають господарствам, які мають борги перед державою. Таким чином, ці агроформування опиняються у ще глибшій фінансовій ямі, замість того, щоб, виконавши необхідні роботи і продавши врожай, віддати ці борги, які, до речі й виникли внаслідок недолугої державної аграрної політики.

Уряд широко розрекламував заставні закупівлі зерна як джерело обігових коштів та взагалі панацею від усіх негараздів. Однак механізм цих закупівель дуже недосконалий і у перспективі може створити сільгоспвиробникам значні проблеми при продажу зерна. Так, аграрії можуть отримати під заставу зерна бюджетну позику у розмірі 60% його вартості. Однак потім продати зерно можна лише викупивши його із застави, на що потрібні гроші, які вже витрачені на поточні виробничі потреби. Таке собі зачароване коло, розривати яке доведеться потім і, як завжди, в авральному порядку.

Можна навести ще не один приклад незграбних дій уряду в аграрному секторі. За несприятливих погодних умов нинішнього року (заморозки у квітні, посуха у червні) і, відповідно, очікувано низької якості зерна було введено у дію нові державні стандарти. Ці стандарти виявилися чи помилково, чи з чиєїсь подачі свідомо, за певними параметрами жорсткішими за європейські. Як наслідок страждає сільгоспвиробник, потирають руки зернотрейдери, які скуповують продукцію за нижчими цінами. Замість підтримки сільгоспвиробника його добивають.

Сьогодні на рівні центральної виконавчої влади ідеться про масштабне будівництво елеваторів як першочергову проблему для зернового виробництва. Натомість потужності існуючих елеваторів рік у рік використовуються далеко не повною мірою. Мимоволі виникає запитання - чиї інтереси тут задіяні?

У тваринництві також спостерігаються негативні для сільгоспвиробників тенденції. При зростанні роздрібних цін на м’ясо-молочну продукцію відбувається істотне зниження закупівельних цін на молоко і м’ясо (на молоко з початку року до 40% в окремих регіонах, на м’ясо на 5-10% за останні місяці). Цей спад лише почасти є наслідком сезонних чинників. Але замість того, щоб підтримувати вітчизняне тваринництво, уряд вдається до стимулювання імпорту м’ясної продукції.

Практично нічого не робиться, щоб подолати сумнозвісні "ножиці цін". Паливо, добриво, запчастини дорожчають, продукція дешевшає. Причому роздрібні ціни на перероблену сільгосппродукцію також зростають.

Додамо до цього непрацюючі через відсутність фінансування зрошувальні системи у південних регіонах країни і матимемо дуже сумні перспективи врожаю і, особливо, фінансових результатів агросектору.

Уряд наче не помічає всіх можливих загроз для сільського господарства і практично вже працює на виборчу кампанію. Проблеми замовчуються, здобутки перебільшуються, зокрема штучно підвищується врожайність за рахунок приписок, маніпуляцій з групами зернових тощо. Легко передбачити, що коли ситуація і можливі наслідки стануть очевидними, уряд видасть чергову порцію обіцянок підтримки з датою виконання після виборів.

Вживши сьогодні правильних дій, ще можна уникнути найбільш негативних наслідків кризи для сільського господарства. Для цього необхідно, по-перше, припинити політику порожніх обіцянок і дати чітко зрозуміти, на яку реальну підтримку з боку держави можуть розраховувати аграрії у нинішніх непростих умовах та які саме програми буде забезпечено коштами. Для виробника найгірше - необов’язковість партнера, яким у даному випадку виступає уряд.

По-друге, слід нарешті зрозуміти, що не можна у контексті антикризових заходів левову частку коштів спрямовувати у банківський сектор. Підтримувати слід справді системні банки, а не ті, за якими стоять певні прізвища. Крім того, в усьому світі у пакеті антикризових дій першочергова увага надається виробничому сектору і у будь-якому разі не скорочується підтримка сільського господарства, як це відбувається в Україні. І нам також слід спрямувати додаткові кошти на підтримку аграрного сектору за рахунок припинення допомоги тим банкам, для яких це лише можливість додаткового заробітку.

І, нарешті, необхідно забезпечити фаховість, а в окремих випадках - просто незаангажованість роботи аграрного блоку центральної виконавчої влади. Щоб не приймалися нормативні документи з очевидними недоліками, які лише ускладнюють життя сільгоспвиробникам або за якими легко побачити інтереси певних осіб.

Володимир Шкляр

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
Сервіс підбору кредитів
  • Надішліть заявку
  • Дізнайтесь про рішення банку
  • Підтвердіть заявку та отримайте гроші
грн
Замовити кредит онлайн
Топ новини
Обговорюють

Читають

В Контексті Finance.ua