1474
Єдина нянька
— Фондовий ринок
Забудьте про Національний банк, про Комісію із цінних паперів і фондового ринку і про Комісію з регулювання ринку фінансових послуг. У найближчій перспективі всі функції з регулювання і консолідованого нагляду всіх учасників фінансового ринку можуть перейти до єдиного органа - мегарегулятора. Про це вже заявляють глави всіх фінансових відомств
Повернення Віктора Суслова в крісло глави Держфінпослуг, перше програмне інтерв'ю нового глави Державної комісії із цінних паперів і фондового ринку Сергія Петрашко, а також жорстка критика, якої зазнає останнім часом Національний банк, і особливо його наглядовий блок, реанімували ідею створення єдиного фінансового мегарегулятора. Тим самим в Україні сформувалася унікальна ситуація. Люди, що заявляли у різний час про необхідність створення мегарегулятора, очолили фінансові ринки. Тепер подібні плани не виглядають зовсім уже фантастичними. Але чи зможуть вони реалізувати цю ідею?
Зародження монстра
Сьогодні під мегарегулятором розуміють модель об'єднаного або інтегрованого нагляду за фінансовим сектором. Така модель діє зараз приблизно в 50 країнах - як розвинених, так і тих, що розвиваються. За формальними ознаками мегарегулятором стає спеціалізована держустанова, уповноважена регулювати не менше двох із трьох категорій фінансових посередників (банки і страхові компанії; банки і компанії, що працюють на ринку цінних паперів; інвестиційні і страхові компанії). Із цього погляду мегарегулятора в Україні ще немає.
"Питання об'єднання регулюючих функцій у фінансовій сфері актуальне і для України, де давно обговорюється можливість створення єдиного регулятора", - говорить глава Держфінпослуг Віктор Суслов. "В Україні ідея створення фінансового мегарегулятора, якому будуть підлеглі всі учасники ринку (банки і страховики зокрема), обговорюється вже не перший рік. Правда, різниця в рівнях розвитку ринків визначає і відмінність у проблемах, які стоять перед регулювальними органами в США і Україні. На відміну від США, у нас необхідність зміни системи регулювання ринків обумовлена не підвищеними ризиками, а скоріше прагненням підвищити ефективність діючої фінансової системи", - вважає Суслов, відзначаючи при цьому, що Україна в цьому питанні і так спізнюється від своїх західних колег років на двадцять п'ять. Перші держави, які ввели в себе консолідований нагляд над фінансовими ринками, зробили це ще в 80-х роках минулого сторіччя.
Новий глава ДКЦПФР також говорить про підтримку ідеї об'єднання державних регуляторів на фінансовому ринку. "Ідея створення мегарегулятора є актуальною незалежно від того, хто його очолить. Ми її підтримуємо", - стверджує Петрашко.
Глава Національного банку Володимир Стельмах поки привселюдно не висловлювався щодо можливості появи в Україні мегарегулятора. Однак поява листа, з яким Національний банк звернувся до уряду із приводу неможливості здійснювати ефективну монетарну політику через відсутність даних рахунків фінансових корпорацій фінансового сектору, побічно також свідчить про те, що НБУ рекомендує Кабміну налагодити збір інформації з метою надання її Нацбанку, тим самим вимагаючи ввести інститут єдиного регулятора. До того ж і міжнародні організації почали "тиснути" на фінансових регуляторів, вимагаючи організувати консолідований нагляд над фінансовими групами і фінансовими конгломератами. Але консолідований нагляд може бути тільки тоді, коли є єдиний регулятор, який одержує всю інформацію із усіх напрямків і в одних руках концентрує цю інформацію. Загалом, в Україні з'явилося вже кілька вагомих причин для появи мегарегулятора.
Кому він потрібний?
Що цікаво: за створення мегарегулятора більше ратують переважно представники небанківських установ. Національний банк усіляко дистанціюється від обговорення даної теми. І от чому. За словами Віктора Суслова, при створенні мегарегулятора банківський нагляд необхідно буде вивести за межі центрального банку, як це робиться в інших країнах, щоб уникнути конфлікту інтересів у здійсненні грошово-кредитної політики і виконанні наглядових функцій. Голова правління дочірнього банку Ощадбанку Росії Ігор Юшко вважає, що у функціональності Нацбанку закладений конфлікт інтересів між завданнями нагляду, спрямованими на забезпечення стабільності банківської системи, і завданням підтримки стабільності національної грошової одиниці. "Цей конфлікт не очевидний у часи спокійні. Але він зовсім очевидний в інші часи. Це було видно і в 2004 р, незважаючи на швидкоплинність і неглибокість кризи, це дуже яскраво проявляється сьогодні", - підкреслив він. За словами п. Юшко, світова практика для вирішення цього конфлікту йде або шляхом створення мегарегулятора в особі центрального банку, який поєднує функції і грошової політики, і банківського нагляду, або створення регулятора, що поєднує нагляд за всім фінансовим сектором (і банки, і небанківські фінансові установи, і фондовий ринок). Хоча більшості банківських чиновників цей аргумент видасться слабким. Адже, наприклад, при виникненні симптомів банківської кризи може з'явитися потреба послабити грошово-кредитну політику або разово вкинути ліквідність у банки.
У цілому банківське співтовариство не в захваті від того, що в країні може з'явитися ще один сильний контрольний орган. Супротивники створення мегарегулятора навіть посилаються для обґрунтування своєї позиції на Конституцію, у якій прописана роль центробанку як незалежного органу. Очевидно, що перевага мегарегулятора теж повинна була полягати в незалежності - створення чергової служби "під урядом" жодним чином не змінило б ситуацію.
Сильніші аргументи є в прихильників створення мегарегулятора. По-перше, основні учасники фондового ринку - банки, страхові компанії, пенсійні фонди або інвестиційні структури - використовують ті самі фінансові інструменти і зазнають тих самих ризиків. Звідси виникає потреба в єдності їх регулювання. По-друге, велику роль починають відігравати великі фінансові конгломерати, що належать одним власникам, але включають до свого складу різні структури. Нагляд за такими організаціями припускає консолідований підхід, а це також підсилює аргументи на користь створення мегарегулятора.
Проте Національний банк не прагне йти таким шляхом, оскільки, за словами високопоставленого чиновника НБУ, поки обсяг нашого фінансового ринку не витримує ніякого порівняння, наприклад, із британським, казахстанським або російським. "Наша банківська система ще не така зріла, якою вона була в деяких країнах напередодні переходу до єдиного регулятора. Крім того, є аргументи за, але є й проти, і поки немає ніяких практичних доказів більшої ефективності роботи мегарегуляторів. Нацбанк не є принциповим супротивником єдиного нагляду, просто це не те питання, яке необхідно вирішувати терміново, сьогодні. І ще один момент. Виведення банківського нагляду із центрального банку послабить контроль як мінімум на два-три роки. Складається враження, що деякі саме цього і прагнуть", - розповів нам банкір.
Якщо такий мегарегулятор все-таки з'явиться, постає питання про те, що за організація виступить у цій ролі. Швидше за все, на процес його створення будуть робити дуже великий вплив зацікавлені відомства. Мова йде не тільки про економічні, але й про політичні фактори, і, як припускають аналітики, найімовірніше, главою цього органу може стати якийсь впливовий політик. Зараз же в пошуках центру впливу на керування цією сферою відбувається "перетягування канатів" - НБУ і Міністерство фінансів контролюють банки, а фінансовим ринком займаються Мінфін і деякою мірою Мінекономіки. Зрозуміло, свою роль відіграють ДКЦПФР і Держфінпослуг під керівництвом Сергія Петрашка і Віктора Суслова.
Дмитро Шагардін, провідний аналітик компанії FBS, вважає, що у світлі майбутніх виборів нового президента України прем'єр Тимошенко все-таки спробує переманити на свій бік банківське співтовариство, послабивши вплив президента Ющенка. "Уряду вкотре пропонується внести поправки в закон про Національний банк України і ухвалити рішення щодо створення нового незалежного органу нагляду за банківським сектором. Тим більше що такий проект знаходить підтримку в рядах фінансових фахівців, які відзначають, що плутанина в регулюванні ринків фінансових послуг спричиняє численні розбіжності і проблеми, завдяки чому створюються різні тіньові неринкові схеми. Відсутність єдиних правил і законів фінансового ринку, гарантій рівних прав учасників і захисту капіталу не сприяють планомірному розвитку ринку. Однак існують великі побоювання, що багатофункціональність мегарегулятора послабить його позиції в кожній конкретній сфері регулювання", - говорить експерт.
У загальному поки всі учасники процесу займають досить жорсткі позиції, і боротьба інтересів навряд чи приведе до якогось єдиного негайного результату. "Ми не очікуємо кардинальних змін на ринку, тригером яких стане можливе створення мегарегулятора. Тобто, по суті, сам факт створення подібної структури сприймається нами в контексті розподілу сфер впливу на регулювання фінансових ринків. Ціна гри - контроль над діяльністю низки фінансових ринків, що, безумовно, заманливіше від нинішнього обмеженого впливу. Якщо абстрагуватися від політики і оцінити вплив цієї події на реформи і загальні принципи роботи, то, думаю, якщо якимсь реформам призначено трапитися, це відбудеться і без створення нової структури, - говорить глава аналітичного відділу КУА "Бонум Груп" Олександр Дмитрієв. - У цілому буде непогано, якщо мегарегулятор знизить бюджетні витрати на утримання апарату. З іншого боку, скорочення штату після об'єднання - теж не кращий вихід із соціальної точки зору".
Обіцяного три роки чекають
Учасники ринку вважають, що основним плюсом створення мегарегулятора стане можливість для держави проводити більш погоджену політику з регулювання фінансового ринку. "Поменшає міжвідомчих суперечок, - упевнений і Віктор Суслов. - В усьому світі існує тенденція до якоїсь централізації. І в цьому сенсі ми рухаємося в загальному світовому тренді". "Одним із найвагоміших аргументів на користь створення подібного органу є те, що його існування дасть можливість державі гнучкіше реагувати на ризики, пов'язані зі специфікою діяльності піднаглядних суб'єктів, а також підвищити рівень погодженості при підготовці нормативно-правових актів, вплив яких може виходити за рамки окремого сегмента і реалізації наглядових функцій", - говорить аналітик ІГ "ТАСК" Вадим Ємець.
У кожному разі ідея створення мегарегулятора зараз ляже на благодатний ґрунт. Ідея виведення банківського нагляду із НБУ одержує усе активнішу публічну підтримку. Втім, у короткостроковій перспективі це навряд чи відбудеться. До парламентських і президентських виборів настільки глобальні рішення, здатні повністю змінити правила гри на фінансових ринках, ніхто ухвалювати не буде. Причому, на думку експертів, важливі не стільки повноваження майбутнього органу, скільки його підпорядкованість. Від того, хто буде куратором настільки потужного відомства - президент, парламент або уряд, - залежить, коли буде ухвалено рішення щодо створення мегарегулятора. А це питання не економічне, не апаратно-адміністративне, а політичне.
Очевидно, що рішення щодо створення такої структури буде прийматися в адміністрації президента не раніше середини наступного року, коли сформуються контури "нової" української влади. І залежати воно буде від складної комбінації лобістських можливостей зацікавлених відомств, банківського співтовариства і правоохоронних органів, що активно займаються останнім часом фінансовим сектором.
Олександр Титов
За матеріалами: Інвестгазета
Поділитися новиною
