755
Готуй газ улітку
— Енергетика
Пам’ятаючи про приказку "готуй сані влітку", Росія не припиняє турбуватися про долю підземних сховищ, оплату транзиту, і навіть - кредити, які Україна просить у ЄС. Та і Європа, схоже, стояти зовсім вже осторонь не буде.
Газу багато не буває?
Хоча формально "високий сезон" енергетичних конфліктів позаду, розжарення пристрастей у тристоронніх газових відносинах України, Росії і Європи як і раніше вражає своїм "градусом". Основним приводом для підтримки такого специфічного "тонусу" залишається повсюдно висловлювана Москвою стурбованість "аби тільки не було, як минулого разу", адресована здебільшого Старому світу. Тому всі утруднення Києва, пов'язані з "блакитним паливом", моментально стають надбанням міжнародної громадськості з ремаркою "ознака неплатоспроможності". Справедливості заради потрібно уточнити - таких "газових" утруднень в України зараз цілком достатньо.
Ситуація, яка сформувалася з поставками енергоресурсів на початок літа, м'яко кажучи, не тішить. Наріжним каменем проблем і за фактом, і виходячи із численних заяв російської сторони, залишається фінансове становище НАК "Нафтогаз України". При цьому реальні та потенційні борги монополії керівництво держави рахує по-різному: президент упевнений, що з урахуванням імовірних штрафних санкцій з боку "Газпрому" обсяг "труднощів" становить уже близько 80 мільярдів гривень, прем'єр же переконує не нагнітати паніку. Тим більше що Кабмін узявся за екстрену реанімацію "підопічного", щоправда, досить неоднозначним шляхом. Уряд прийняв рішення збільшити статутний капітал "Нафтогазу" на 18,6 мільярда гривень - до 24,1 мільярда, ймовірно за рахунок випуску облігацій державної позики, які повинен викупити НБУ. Оцінювати наслідки такого своєрідного рішення для державного бюджету поки не поспішають, на порядку денному - спроба підвищити привабливість корпорації для можливих інвесторів і кредиторів "уже сьогодні". Тому що гроші потрібні прямо зараз.
Фінансові проблеми наблизилися до державного монополіста із усіх флангів. Більшість із них - старі знайомі, але деякі в січні 2009 року забезпечили нові контракти. Крім необхідності повертати борги за давніми кредитами (за інформацією Рахункової палати цього року "Нафтогаз" повинен виплатити 17, 5 мільярдів гривень), актуальними "вічними труднощами" залишаються проблеми з оплатою поставок енергоносіїв, які перманентно забезпечує НАК теплокомуненерго. У червні чергова порція терпіння керівництва корпорації луснула на ґрунті близько 3,5 мільярдів гривень боргів, і перед низкою підприємств на чолі з "Київенерго" замайоріла примара відключення. Оскільки в цілому по Україні рівень проплат населення досить високий, уряд у проблемах "Нафтогазу" бачить недобрий погляд місцевої влади, що не поспішає покривати різницю між тарифами. "Я прагну, щоб ви знали: поки я прем'єр-міністр, "Нафтогаз" буде в точно призначений день розраховуватися за газ, незважаючи на те, що мери Партії регіонів створили блокаду і не платять ні копійки за газ", - пояснила Юлія Тимошенко, опираючись, мабуть, на той факт, що більшість підприємств-неплатників "живе" на південному сході країни. А от очевидний шлях поліпшення добробуту "Нафтогазу" - підвищення тарифів для населення - прем'єр навіть не розглядає, незважаючи на активність, яку в цьому напрямку планують розвинути державний монополіст і Нацкомісія регулювання електроенергетики. Главу Кабміну можна зрозуміти: з одного боку - криза, з іншого боку - наближення виборів. У такій ситуації ухвалювати рішення, що б'є по інтересах усіх виборців, украй складно. Набагато простіше внести поправку в бюджет, яка збільшить обсяг компенсацій різниці у вартості між імпортованим газом і його продажем теплокомуненерго. Але простіше - ще не значить ефективніше…
Поки на внутрішніх фронтах кипить боротьба з боржниками, на зовнішніх боржником ризикує стати сам "Нафтогаз". Початок літа "Газпром" зустрів із упевненістю, що в червні Україні буде вкрай складно розрахуватися за травневі поставки. Цього разу Київ пронесло - завдяки кредиту у розмірі 3,8 мільярда гривень, який держмонополії надав інший бюджетник - "Ощадбанк". Але "оптимізм" російської сторони продовжує тримати градус. Після того, як енергопостачальник запевнив, що штрафи за недоїмку законтрактованого "блакитного палива" поки неактуальні, основною темою для обговорення останнім часом стала потенційна нездатність Києва оплатити газ, який планується закачати в ПГС у переддень зими. Передбачається, що Україна повинна збільшити обсяги запасів до 28 мільярдів кубометрів, витративши на "докачку" близько 5 мільярдів доларів. Де відшукати необхідні кошти, схоже, український уряд поки не здогадується. У той же час деякі фахівці дивуються над іншими питаннями. Перше: а чи точно українські сховища потребують саме такого обсягу запасів - за словами експертів, кілька років тому вдавалося благополучно зимувати і при меншій "страховці", а "завдяки" кризі споживання енергоресурсів промисловістю зменшилося. Але тут, імовірно, набуває чинності принцип "газу багато не буває". Друге питання: адекватність масштабів проблеми, яку рекламує Росія, реальності. Нещодавня заява "Газпрому" про те, що накачування в українські ПГС припинилася, претендувала на локальну сенсацію, розраховану на реакцію Європи як можливого кредитора України. Подібний ступінь стурбованості може бути пов'язаний, як і зі зворушливою турботою про благополуччя країн ЄС, так і з тим фактом, що згідно з формулою ціноутворення на початку року передбачалося, що в третьому кварталі порівняно із другим вартість газу помітно зменшиться. Втім, у Росії вже встигли з оптимізмом зустріти подорожчання нафти і пообіцяти, що в другому півріччі "блакитне паливо" підтягнеться і подорожчає. Що показово, раніше в "Газпромі" дотримувалися іншої точки зору: наприкінці 2008 року, коли нафта стрімко дешевшала, глава правління корпорації Олексій Міллер пояснював, що газове ціноутворення "відстає" від нафтового місяців, десь на дев'ять, так що 400 доларів за тисячу "кубів" для України - це і не стеля зовсім. Що ж, логіка російської сторони проста і зрозуміла: газу повинно бути багато, газ повинен бути дорогим. І жити за законами цієї логіки повинна Україна.
Хто на допомогу?
Зіштовхнувшись із лавиною "газових" проблем Київ, схоже, не упевнений у тому, що зможе впоратися власними силами. На словах керівництво держави ділиться необхідним оптимізмом (правда, це більше стосується Юлії Тимошенко) або певною дозою скепсису (наприклад, Віктор Ющенко продовжує нагадувати, наскільки невигідні для України транзитні ставки). На ділі ж уряд не утомлюється натякати: допоможіть, хто чим може (не тарифи ж піднімати), але в розумних межах - так кредит МВФ поки не планується пускати на оплату енергоборгів. Основні адресати натяків, як і варто було очікувати, Росія і Європейський союз. І кожна сторона реагує по-своєму.
Ступінь активності участі в обговоренні українських газових проблем російської сторони не підлягає сумнівам. Москва із вражаючою завзятістю продовжує нагадувати: "Нафтогаз" в одному кроці від прірви. І, незважаючи на те, що основна частина критики йде "на експорт" - розрахована на Європу - подібний моральний тиск на Україну теж може принести свої плоди. Успішні сеанси "психологічного впливу" на боргову тематику крім емоційного задоволення можуть принести і цілком відчутні дивіденди. Одним з варіантів може бути надання кредиту: ситуація, коли одна країна спонсорує іншу з метою погашення заборгованості собі ж, виглядає досить цікаво, але не занадто оптимістично для боржника. Втім, поки в Кремлі від цієї ідеї відмовилися (і про 5 мільярдів доларів мова вже не йде). Зате інша ідея (за словами Володимира Путіна, запропонована українською робочою групою) викликає більший ентузіазм. Мова йде про пропозицію оплатити майбутній вміст ПГС авансовими платежами за транзит, орієнтовно, за п'ять років. З одного боку, думка цілком передбачувана: Україна вже використовувала при оплаті газу "транзитні" до кінця 2010 року, чому б і не повторити вдалий досвід. З іншого боку - до такої ініціативи миттєво виникає маса питань, більша частина з яких стосується справедливості тарифу, який планується враховувати. Малоймовірно, що він потішить транзитера-боржника, який так і не підійшов до ринкових розцінок на свої послуги. На довершення всьому, найближчим часом Україна може виступити в не надто зручній ролі прохача. Як відомо, підписані в січні контракти припускають, що з 2010 року наша країна буде купувати близько 52 мільярдів кубометрів газу. З урахуванням скорочення обсягів споживання і подорожчання "блакитного палива" такі обсяги виглядають надто оптимістичними для вітчизняної економіки. Переглянути цей пункт домовленостей можна, але зробити це потрібно до кінця першого півріччя попереднього "об'єкту перегляду" року - тобто, до 1 липня. Добре б ще, упевненість у Секретаріаті Президента, розібратися й із транзитом. І визначити ступінь потенційної лояльності "Газпрому" поки трохи важко.
Тиск на "Нафтогаз" - один бік медалі. Більша частина інформаційних зусиль російської сторони однаково спрямована на Захід. Головне, на що впирають у Москві, пояснюючи "політику партії" європейським партнерам: якщо Україна зараз не наповнить ПГС (під зав'язку і дорогим газом, як показує практика), то наступна зима в Європі буде веселішою від попередньої. Однією з головних причин подібної завзятості, імовірно, залишається "газотранспортна декларація" Україна-ЄС. Останнім часом Росія зосереджує зусилля в напрямку диверсифікованості шляхів поставок енергоносіїв (головними надіями на світле майбутнє продовжують залишатися "Північний" і "Південний потоки"). Дискредитація України як транзитера в очах європейців допоможе відшукати необхідну цим проектам підтримку. З іншого боку, негативний імідж України неодмінно позначиться на мрії Києва про нові правила гри: країни ЄС закуповують газ на кордоні України та Росії, і платять за транзит за істинно європейським тарифом… Але, не дивлячись на всі зусилля, поки Європа не поспішає коментувати черговий сеанс "дружнього спілкування", але, схоже, у Брюсселі вже почали замислюватися над можливістю нової газової кризи.
Захопленість Росії темою газового апокаліпсиса хронологічно повністю збіглася з кампанією, яку намагається розгорнути в Європі український уряд. Під час нещодавнього візиту в Люксембург Юлія Тимошенко в кращих традиціях Володимира Путіна і Дмитра Медведєва пояснювала, чому представники Євросоюзу повинні допомогти вирішувати Києву його проблеми. "Цей газ рівною мірою потрібний як ЄС - для використання взимку, так і для Росії, якій потрібні сховища, щоб закачати зайвий обсяг газу в літній період. Спільне щастя України, Росії і ЄС повинен хтось профінансувати", - розповідала Юлія Тимошенко потенційним партнерам. Необхідні кошти, на думку прем'єра, могли б надати європейські банки - наприклад, ЄБРР. У Європі на прохання відреагували стримано, але обіцяли подумати. Міркували недовго - під час засідання Координаційної групи в Брюсселі прозвучали два варіанти: або фінансові структури надають Києву кредит, або європейські компанії закуповують газ і зберігають його в українських ПГС, оплачуючи оренду. Але при бажанні - методи можна і поєднати.
Ініціатива, підтримана Брюсселем, може зрушити ситуацію з мертвої точки. У всякому разі, уже те, що ЄС готовий погодитися з логікою української сторони - досягнення. Проте, від декларації намірів до їхнього втілення - шлях дуже довгий. І невідомо, наскільки вдало його вийде пройти (особливо з урахуванням того, що варіант зі зберіганням чужого газу потрібно ще проробляти). У той же час, розраховувати на те, що "добрі європейці" розв'яжуть усі проблеми України, не варто. Технологічно необхідний рівень заповнювання українських сховищ - тільки одні з труднощів. З іншими: скільки купувати газу, на яких умовах, де брати гроші на його оплату, як віддавати і стягувати борги - Україні потрібно боротися самостійно. Причому робити це якнайшвидше - комбінація холодної пори року з передвиборною кампанією може мати важко уявні наслідки. Воістину, до "газу" потрібно готуватися з літа.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
