7333
Через глобальну кризу США можуть розвалитися так само, як Британська імперія
— Казна та Політика
Незбалансований розвиток світової торгівлі несе загрозу розвиненим країнам. Найбільше від цього страждають великі імперії.
Світова криза не в останню чергу виникла тому, що одні країни могли споживати більше, ніж виробляти. Яскравим прикладом тому є Україна, зовнішньоторговельне сальдо якої перед кризою було негативним. Різницю покривали імпортні товари і послуги, які можна було ввозити в країну, фактично не оплачуючи (або з мінімальними митами). Цей обмін забезпечила сучасна система міжнародної торгівлі, в основу якої покладена знаменита теорія порівняльних переваг. Однак масований розвиток зовнішньої торгівлі несе для великих економік серйозні загрози. Першою жертвою виявилася Британська імперія. Зараз на черзі США.
У центрі теорії конкурентних переваг перебуває споживач, який і приймає рішення, які товари і за якою ціною йому купувати. Усі інші економічні інститути вже реагують на це рішення. Результатом конкуренції стає поділ праці в міжнародному масштабі. Одним країнам вигідніше виробляти одні товари, а іншим - інші.
Найпростіший приклад, коли південна країна, яка вирощує банани і обмінює їх на, припустимо, журавлину, яка в надлишку є в іншій країні, безумовно, у північній. За такого розгляду питання ніяких питань щодо того, чому існує зовнішня торгівля, не виникає. Дійсно, хіба може спасти комусь на думку вирощувати банани на півночі, а журавлину - на півдні. Даремна витрата часу і сил.
Однак насправді тут ми маємо справу з дуже окремим випадком теорії порівняльних переваг, а саме - з абсолютними перевагами двох країн. Ці переваги просто і наочно визначаються їхніми кліматичними особливостями.
Але зовсім інакше теорія починає звучати, коли одна країна обмінює комп'ютери на нафту з іншої. Одразу виникає питання: а що заважає навчитися самим робити комп'ютери? А нафту можна і поберегти для майбутніх поколінь, які зможуть розпорядитися нею ефективніше.
Законодавче закріплення нерівності
Явно або неявно, але на підставі теорії переваг міркували покоління державних діячів і вчених, починаючи з пізнього Середньовіччя. У результаті, наприклад, ніхто не дивувався, що прийнятий Британським парламентом в 1651 році Навігаційний акт жорстко припиняв використання іноземних кораблів у доставці вантажів з колоній у Британію. Цей акт бив по більш технічно досконалому на той момент голландському торговельному флоті.
Система обмежень на перевезення була скасована в 1849 році як неефективна. Щоправда, на той час Британія була вже імперією, над якою "ніколи не заходило сонце", і її могутність забезпечував численний військовий флот.
У цей момент британські парламентарії і згадали про інтереси споживача. Наприклад, вони скасували драконівські Хлібні закони, які обкладали імпортним тарифом імпорт дешевої кукурудзи з Америки. Карл Маркс назвав цю дату великим тріумфом вільної торгівлі.
Хлібні закони діяли в період з 1815-го по 1846 рік.
Вони визначали розмір імпортного тарифу на всі ввезені в Британську імперію зернові культури. Англійською мовою назва цього цей закону - Corn Laws ("кукурудзяні закони") - куди точніше показує реальність. Закон припускав м'яке зниження імпортного мита, яке завершилося лише до 1850 року. Таким чином, лише в середині XIX століття велика і жахлива Британська імперія - майстерня світу, що контролювала в цей момент більшу частину земної кулі, зважилася на скасування імпортного мита на зернові культури.
Уводячи в 1815 році Хлібні закони, британський парламент, звичайно ж, не винаходив імпортні мита. Вони з'явилися разом з державою, але виконували зовсім іншу, податкову функцію. Мито було легко збирати. Саме тому право збору мита розглядалося як перша ознака самостійності держави.
Але Хлібні закони не переслідували податкові цілі. Їх можна вважати першим актом макроекономічного регулювання. Британські парламентарії відстоювали благополуччя своїх аграріїв, які не могли конкурувати із продукцією, привезеною зі США за низькими цінами. Так уже склалося, що в ролі аграріїв у той час виступали ленд-лорди, які втрачали, таким чином, частини своїх доходів, що було неприйнятним для Британії початку XIX століття і цілком нормальним у середині сторіччя.
Як це часто буває, у ролі потерпілого виступав простий британський народ. Ціни на зерно після введення мит виросли, що стало основою для народних повстань. Після скасування законів ціни на хліб упали і уже ніколи не піднімалися до колишніх позначок.
Кожному своє
У парламентських дебатах про Хлібні закони брав участь знаменитий економіст Девід Ріккардо, який зацікавився економікою лише в цілком зрілому віці, і написав першу професійну роботу в 37 років. Саме Ріккардо вважається автором теорії про те, що кожна країна повинна виробляти і експортувати те, що вміє робити краще за всіх і закуповувати все інше.
Правда, у реальності Ріккардо нічого подібного не говорив. До цієї точки зору був близький скоріше Адам Сміт, який задовго до Ріккардо висловив в "Багатстві націй" свою думку гранично ясно: "Якщо іноземна держава зможе постачати нас більш дешевими товарам, ніж це зможемо зробити ми самі, виходить, треба купувати його". Правда, потім він зробив застереження про те, що "частина продукції все-таки повинна вироблятися самими".
Але це не змінювало суті справи. "Кожному своє" - приблизно так можна сформулювати суть цієї теорії. Чим обумовлені абсолютні переваги? Найчастіше вказуються особливості клімату, освіти, трудових навичок населення та інших особливих факторів виробництва.
Теоретики проти практики
Ще до моменту скасування Хлібних законів Адам Сміт і Девід Ріккардо повністю довели безперспективність дій держави, покликаних обмежити вільне переміщення товарів. Уже тоді стало зрозуміло, що не можна розбудовувати сучасну економіку за рахунок споживача. Вільна торгівля завжди і скрізь сприяє раціональному розподілу всіх наявних ресурсів і конкурентних переваг.
Проблема полягала лише в тому, що на практиці цю правильну теорію не зважилася використовувати жодна з реальних держав. Усі вони, від США і Німеччини до країн Південно-Східної Азії, уже в XX столітті робили ставку на стратегію розвитку, яка передбачала обмеження імпорту і заохочення експорту товарів і послуг.
Досягши ж певного рівня розвитку, багато країн відмовляються від жорсткої стратегії розвитку і повертаються обличчям до свого споживача. До цього моменту національна індустрія, як правило, уже досягає висот, на яких вона може вільно конкурувати з імпортом. Фактично країни починали працювати згідно з теорією порівняльних переваг, лише ставши дуже сильними в економічних і політичних відносинах.
Тому основна перевага розвинених держав зараз полягає в можливості відмови від торговельного балансу - приблизної рівності імпорту і експорту товарів і послуг. У підсумку більша частина торговельного виторгу так чи інакше залишається в країні-імпортерові у формі інвестицій. Зумівши забезпечити такий економічний порядок, уряд уже може не турбуватися про право вибору національного споживача.
У випадку із Британською імперією цей порядок мав відверто колоніальний характер. Зараз існують інші, більш "цивілізовані" механізми.
Смерть споживача
Але реальною проблемою для великої економіки була не теорія абсолютних або порівняльних переваг. Як з'ясувалося, уже в XX столітті при всіх очевидних перевагах масований розвиток зовнішньої торгівлі (як експорту так і імпорту) має для великих економік серйозні загрози. Про це, на жаль, не писали ні Сміт, ні Ріккардо просто тому, що сама торгівля (або, якщо використовувати більш широкий термін, сфера розподілу) не розглядалася тоді як самостійний сектор економіки.
Ситуація почала змінюватися вже наприкінці XIX століття, коли перша хвиля глобалізації породила формування потужного торгово-фінансового комплексу, діяльність якого синхронізується не з ритмами національної економіки, а із циклами товарної кон'юнктури.
Британія перша впала жертвою цієї тенденції. Зараз на місці колишньої світової фабрики функціонує світовий фінансовий і торговий центр. Ця хвиля зачепила і СРСР. Активне залучення країни у світову торгівлю ресурсами на початку 70-х дозволило, звичайно, підвищити загальний рівень споживання. Але імпульс внутрішнього розвитку зник. Зате активізувалися спроби використовувати важелі газової, нафтової та інших дипломатій. Одночасно в країні з'явився досить потужний прошарок людей, які жили за законами міжнародного світу торгівлі, приносячи у бюджет країни валюту від торгівлі ресурсами. Але їм не подобалося, що вони не мали політичної влади. Тому їх можна вважати одними з тих, хто сприяв розвалу СРСР.
Але найбільш серйозною жертвою реалізації конкурентних переваг у сфері розподілу може стати і найпотужніша донедавна економічна імперія - США.
Як показав досвід Британської імперії і показує американський досвід наших днів, повна свобода вибору "імперського споживача" може призвести до загибелі самої імперії. Величезні потоки товарів і капіталів призводять до гіпертрофованого розвитку фінансово-торговельної системи. Власне, саме вона стає головною конкурентною перевагою країни. У цей сектор у повній відповідності з теорією Ріккардо спрямовується найбільш кваліфікована робоча сила. Інші сектори втрачають колишні переваги. У результаті центр влади, а виходить, і волі споживача може переміститися в іншу країну.
Поки це місце вакантне, але ми вже можемо виразно сказати, що зараз бачимо останній акт реалізації сценарію конкурентних переваг.
За матеріалами: Взгляд
Поділитися новиною
