1206
Море хвилюється "два"
Українська програма рекапіталізації банків поки так і не запрацювала. Причина - відсутність коштів і небажання підтримувати акціонерів проблемних банків. Чи стане "шведська модель" альтернативним варіантом і чи допоможе вона розчистити банківські баланси від "поганих" активів?
Найближчим часом українську банківську систему може накрити друга хвиля кризи - цього разу проблеми в банків виникнуть через неповернення кредитів позичальниками. Про це минулого тижня попередив президент Українського суспільства фінансових аналітиків Юрій Прозоров. При цьому він відзначив, що поки всі проблеми банківської системи були пов'язані з різким знецінюванням гривні, припиненням рефінансування наших банків за рахунок іноземних кредитів і втечею вкладників із кредитних організацій. Тепер на черзі криза повернень.
Те, що проблема "поганих" боргів може загостритися, очікують і аналітики агентства Standard & Poor's: перший квартал банки і підприємства пройшли відносно нормально, а до кінця другого традиційно зросте потреба в обігових коштах, і в багатьох позичальників, яким і так складно обслуговувати борги, може з'явитися спокуса оголосити дефолт.
Імовірне зростання неповернень викликає серйозну заклопотаність і в аналітиків. На їхню думку, під кінець року цей показник може збільшитися до 15% від суми виданих позичок. Банкіри дають більш оптимістичні прогнози - 10%. Щоправда, оптимістичним його можна назвати лише досить умовно. Уже зараз, за даними Національного банку, прострочена заборгованість перед банками за два перших місяці року виросла з 18 млрд. грн. до 22,5 млрд. грн.
Після "першої хвилі" у чергу на націоналізацію вишикувалися шість банків. Однак держава як і раніше залишається осторонь: Міністерство фінансів обвинувачує Національний банк у затягуванні ухвалення рішення щодо банків, яким необхідна державна підтримка, Національний банк у свою чергу парирує, що ухвалення рішення затягується через неможливість визначитися з реальним числом банків і обсягом їхнього фінансування.
Аналітики припускають, що грошей на рекапіталізацію всіх можливих проблемних банків дійсно навряд чи вистачить. Тільки на рекапіталізацію трьох з них - Укрпромбанка, Надра Банку і Родовід Банку може піти близько 12 млрд. грн. з передбачених бюджетом 44 млрд. грн.
У зв'язку із чим зовсім не несподіваними виявилися слова заступника глави Національного банку Олександра Савченка, що оцінив достатність у держави ресурсів для рекапіталізації всього лише 10-15 банків.
Шведське щастя
Проблема з рекапіталізацією українських банків знову повертає "до життя" ідею "шведської моделі". У зв'язку із чим експерти допускають, що погіршення ситуації може змусити уряд повернутися до розгляду нової схеми санації проблемних кредитних організацій - їхній поділ з передачею високоризикових активів на баланс спеціально створюваного "поганого" банку. В експертних колах така модель порятунку банків називається "шведською".
Нинішня українська ситуація, до речі, дуже сильно нагадує шведську середини 80-х. Після дерегулювання фінансового ринку в 1985 році у Швеції відбувся різкий підйом кредитування, особливо в сфері нерухомості. Низькі процентні ставки і слабкий держконтроль призвели до надлишку сумнівних позик. Активи різко дорожчали, а на тлі рецесії 1991-1992 років почали різко дешевшати. Спад супроводжувався хвилею банкрутств і кризою ліквідності. Тоді збитки банків через неповернені кредити склали 12% ВВП. П'ять із семи найбільших банків країни звернулися за допомогою до держави.
Схема виглядала в такий спосіб: у грудні 1992 року держава стала поручителем всієї банківської системи Швеції, застрахувавши всі зобов'язання 114 банків, крім зобов'язань перед акціонерами. Нова структура - Керування з підтримки банківської системи - поетапно виділила в допомогу постраждалим банкам 65 млрд. крон ($11 млрд.). Банки, що одержували уливання капіталу, передавали акції державі, щоб винагороду не отримали акціонери. Інакше кажучи, в обмін на "погані" активи держава забирала собі голосуючі акції банків.
"Мертві" борги були списані, "живі" або "напівживі" - продані. Шведський підхід продемонстрував ефективність. Витративши спочатку близько 4% ВВП на порятунок (порядку $11 млрд.), пізніше держава почала зворотну кампанію - приватизацію. У підсумку його витрати знизилися, за різними оцінками, з 4 до 0-2% ВВП. Жорсткішість з того часу держрегулювання банківської діяльності дозволило шведській економіці без більших втрат пережити поточну кризу.
Згодом цю модель "прокатали" й у самих Штатах під час кризи позик і заощаджень (Savings and Loan crisis). Тоді американський уряд також "скривдив" акціонерів, забравши в них "мертві" банки.
Українське нещастя
Серед українських банкірів і аналітиків "шведська модель" також здобуває усе більшу популярність і розглядається експертами чи не як єдино можлива. Юрій Прозоров говорить, що "створення так званого "поганого" банку, що за рахунок державних коштів викупили б проблемні активи в комерційних банків, стало б своєрідним морозильником, у якому ці активи могли зберігатися в замороженому вигляді, поки на світових фінансових ринках не потеплішає. Тоді їх можна було б продати за нормальною ціною".
Грег Краснов з Platinum Bank уважає, що коли кризи аналогічних масштабів відбувалися в інших країнах, Світовим банком уже була уведена юридична основа для рішення подібних проблем. "Як правило, проблемні банки поєднуються. Далі йде поділ на дві юридичні особи - гарний банк і "поганий" банк. У гарний банк перекладаються депозити і гарні активи. У цей же банк відбуваються певні уливання уряду й у такий спосіб відбувається певне очищення фінансової установи за участю регулятора і держави", - говорить банкір.
Втім, у "шведської моделі" є й свої мінуси. Головна проблема - за якою ціною "поганий" банк повинен викуповувати в інших банків їх "проблемні" активи? Якщо встановити високі ціни, то виграють банки, але сильно програє державний бюджет. А якщо ціну зробити низькою, то тоді банкам це буде невигідно. Тоді їм доведеться ці активи списувати, що відразу обрушить їхні баланси. Визначити якусь середню ціну поки не виходить і у країн Європи. І недивно: фактично - це політичне рішення. Ще одна схема, що активно обговорюється в країнах Європи - створення не одного (центрального), а відразу декількох "поганих" банків. Їх можуть засновувати будь-які комерційні банки, об'єднавшись у групи.
Наприклад, створити подібний фінансовий інститут мають намір земельні банки Німеччини, причому кожен з них буде мати в цьому "поганому" банку свій власний "осередок". Дану схему, як найбільш прийнятну, озвучив і Краснов: "Ті банки, які пішли шляхом введення тимчасових адміністрацій НБУ або кураторства Національного банку, згодом можуть бути об'єднані в новий банк. Навряд чи вони виживуть окремо один без одного, і навряд чи це має сенс. Існування 180 банків в Україні не має логічного сенсу. На розвинених ринках процеси консолідації вже відбулися, тому там здоровший банківський сектор".
В'ячеслав Мироненко
За матеріалами: Інвестгазета
Поділитися новиною
