3148
Порятунок банків: кого рекапіталізнемо?
— Валюта
Рекапіталізація стала супермодним словом, яке зараз рябіє на перших шпальтах економічних видань. З вуст чиновників і банкірів тільки і чути, що ця сама рекапіталізація є панацеєю у справі порятунку банківського сектора країни.
Чи так це, і яких у майбутньому слід чекати результатів від її проведення? Адже все це, взагалі, у середині 90-х вже проходили... Державу з грошима "впустили" в банк, а потім - потихеньку випровадили...
А серед претендентів...
Зараз банки знаходяться у скрутному становищі, при цьому їх акціонери готові віддати частину акцій в обмін на державну допомогу для порятунку своєї власності. Остаточний список банків для рекапіталізації наразі не затверджений, але раніше офіційно про готовність до процедури заявили банк "Надра", "Укрпромбанк", "Укргазбанк", банк "Фінанси і кредит", "Родовід Банк". Спробуємо відстежити ретроспективу відносин цих фінансових установ з точки зору участі в їх капіталі державних грошей (бюджетних коштів або коштів державних підприємств).
Банк "Надра" розпочав свою діяльність у 1993 році (слід нагадати дуже важливий факт, початок 90-х років минулого століття пройшов в Україні на хвилі страйків шахтарів, які добивалися виплати заборгованості із заробітної плати). Банк, згідно з офіційною інформацією, від самого початку породичався з державою, адже серед його засновників у ті буремні часи було Міністерство фінансів (21,8%) в плані внесків державних підприємств вугільної галузі. Крім того, серед засновників з часткою в 2,6% тоді значилася Шахта ім. Засядька. На сьогодні цих засновників у списках акціонерів банку немає.
Ще одним претендентом на родичання з державою є банк "Фінанси і кредит", заснований у 1990 році. На сайті банку серед засновників, окрім нинішніх мажоритарних акціонерів, значиться НАК "Нафтогаз України". У річному звіті банку за 2007 рік в розділі "Інформація про засновників і/або учасників емітента, кількість і вартість акцій (розмір частки, паю)" вказано, що засновниками банку виступили Українське товариство глухих і Конотопське учбово-виробниче підприємство глухих.
Акціонери "Укргазбанку", який був створений у 1993 році, також ініціювали входження держави у статутний капітал. У оприлюдненій банком інформації серед його засновників значаться державна холдингова компанія "Укргаз", а також ВАТ із газопостачання і газифікації "Київоблгаз".
Ось і виходить, що держава вже брала участь у капіталі кредитно-фінансових установ, завдяки чому і відбувалося їх становлення і розвиток. Але поступово держава із засновника і вагомого акціонера перетворювалася на бідного родича. В міру того, як банки міцніли і росли, частка держави зменшувалася, і знижувалася вона зовсім не через вигідний продаж акцій за ціною вищою за номінал, а просто пакети акцій, що належать державі, розмивалися.
Ця схема (до речі, вона не порушує чинне законодавство) використовувалася багатьма банками, статутні капітали і розвиток яких відбувався за рахунок державних коштів. Пригадуються поштово-пенсійний банк, банки, які "вийшли" з Радянського Союзу, але потім перейшли у приватні руки, та ін. Значення державних коштів, тобто, коштів платників податків, людей, які працювали на державних підприємствах, у становленні банківської системи України, банків, які зараз на 100% є приватними, складно переоцінити. А ось розрахувати пряму вигоду держави від таких родичів - справа не проста, та й взагалі, чи була вона, та вигода.
Кого рекапіталізнемо?..
Хоча, в зв`язку з цим можна відзначити, що банки - кровоносна система економіки країни, що вони сприяють економічному розвитку і т.д. Все це правильно, але, першочерговою метою банкіра є заробити, тобто одержати прибуток від своєї діяльності зараз і в майбутньому. Якщо складової прибутку не буде, то ніхто з фінансистів благими намірами економіку підіймати не буде. А ось держава може працювати собі у збиток, адже її кошти - це кошти кожного, і нічиї водночас.
І звинувачувати в цьому треба не банкірів, вони виконують своє завдання, а чиновницький апарат, який "здає" інтереси держави і не несе за це відповідальність, а платить, - простий платник податків і вкладник. Напрошується висновок - шляхом рекапіталізації вкотре сплатять нашим коштом порятунок приватної власності групки людей. А потім? А потім історія повториться - пакети держави будуть розмиті, і з бажаного і шанованого вона перетвориться на бідного родича.
Верхи ще не визначилися з критеріями відбору банків для рекапіталізації, але все частіше підкреслюється, що це мають бути банки з великим об`ємом депозитів. Міністр економіки Богдан Данилишин минулого тижня заявив, що позитив від оздоровлення банків унаслідок рекапіталізації "першими відчують вкладники, яким почнуть повертати гроші з депозитних рахунків". Виникає логічне питання - навіщо для того, щоб повернути вкладникам кошти, використовувати такий складний механізм?
Досвід повернення вкладів нинішній уряд має. Ще рік тому прем`єр-міністр Юлія Тимошенко обіцяла виплатити компенсацію вкладникам Ощадбанку колишнього СРСР. Сума цих вкладів оцінена приблизно в 132 млрд. гривень. Ці кошти обіцяли виплатити протягом двох років. Залишимо без уваги джерела виплат цих компенсацій і успіх заходу в цілому, але схема була налагоджена.
Можна помріяти, що кошти, за допомогою яких держава увійде до статуту банків, будуть використані для відновлення кредитування реального сектора економіки. Надія на це відразу тане, якщо пригадати, як банки використовували підтримку Нацбанку у вигляді довгострокового рефінансування. Немає сумніву, що частина цих коштів була використана для закупівлі валюти на міжбанку. Також значна частина грошей використовувалася для кредитування у великих об`ємах економіки, але, слід зазначити, що кредитувалися не пріоритетні напрями, а свої, афільовані з банком структури.
Заради справедливості треба відзначити, що з відкритих офіційних джерел "родинних зв’язків" з державою не вдалося встановити у "Родовід Банку" і Укрпромбанку, які також претендують на бюджетні кошти. Критерієм гідності рекапіталізації для цих та інших банків може стати оцінка їх як платника податків. Тобто, наскільки банк був добросовісним платником податків, який у нього коефіцієнт податкового навантаження, чи не "грішив" він цілеспрямованим роздуванням своїх валових витрат і зниженням платежів з податку на прибуток і т.д.
Автор статті не відносить себе до тих, хто вважає, що порятунок банків в плані участі держави взагалі не потрібен. Якщо банк впаде, то постраждають виключно його вкладники. В Україні не був покараний ще жоден власник або топ-менеджер банку, який був доведений до банкрутства. Якщо банк починає падати, з нього виводяться всі ліквідні активи і держава, і Національний банк є пасивними спостерігачами цього процесу. Найсвіжіший приклад, коли в банк тимчасовим адміністратором на декілька днів була призначена людина, яка мала депозит у цьому ж банку. На питання, чи встиг він вивести з банку капітал, один з чиновників Нацбанку скромно посміхнувся. Тому суспільство має знати, тобто його зобов`язані поінформувати, за якими критеріями відбиратимуться банки для рекапіталізації, має бути представлена чітка мотивація цих дій. Але наші чиновники ніколи не поспішають "відкрити карту", а особливо з урахуванням їх улюблених принципів прозорості.
Дмитро Бобесюк
За матеріалами: УНІАН
Поділитися новиною
