2222
Історія одного міста
"До побачення, велике місто" - буквальний переклад численних заголовків у західних ЗМІ, звернених до колись найбільшого фінансового монстра Citigroup.
Прощання з нащадком першого міського нью-йоркського банку не випадково звернено до муніципальної тематики - за 197-річну історію компанії дійсно вдалося побудувати справжнє фінансове місто з повним комплексом послуг. Фінансисти неодноразово жартували: "Якби Citigroup виробляла на додачу до всього трохи лампочок, ракетних двигунів і пральних машин, вона б називалася General Electric".
Маркетологи Citi у буквальному значенні взялися за виховання своїх потенційних споживачів, пропонуючи їм комплексні фінансові продукти і з огляду на специфіку всіх категорій клієнтів. Ви активно подорожуєте - тоді управління вашими рахунками буде прив'язано до фінансування авіаперельотів на пільговій основі. Ви ще студент - тоді ваш студентський квиток від Citi буде одночасно кредитною карткою з додатковими вигодами з оплати навчання, житла, медичних послуг і навіть бібліотеки. І так далі... Жодну категорію населення в Citi не залишали без пильної уваги і вигідних пропозицій. За розрахунками керівництва Citi, така політика дозволила б до 2010 року охопити кілька мільярдів приватних клієнтів і скласти конкуренцію за рівнем проникнення таким брендам, як Sony, Gillette або Disney.
Правда, у своєму нинішньому вигляді Citi проіснував ледве більше десяти років. Точкою відліку стала епохальна угода у квітні 1998 року, що до того ж дала ключові ноти до написання великої американської фінансової опери. Під акомпанемент боротьби східних ринків з азіатською фінансовою кризою Американський континент, затамувавши подих і смакуючи невідоме, аплодував найбільшій угоді століття. 140 мільярдів доларів коштували одночасно весілля і похорон на фінансовому ринку Америки. Весілля - материнського холдингу Citibank, найстаршого банку Нью-Йорка, і найбільшого інвестиційно-страхового конгломерату Travelers Group. Похорони - американського банківського законодавства, що обмежує діяльність ризикованих банкірів з часів Великої депресії.
По закінченні шістдесяти років браві банкіри 90-х лише з розповідей старших друзів та історичних екскурсоводів могли уявити, що переживав світ у тридцятих роках. Їм здавалося, що це лише чорно-білі картинки минулого, абсолютно несумісні з великими фінансами майбутнього.
Мрії здійснюються...
Кажуть, що в американському місті Тампа (штат Флорида) колись був незвичайний банківський офіс. Незвичайність конструкції полягала в тому, що в будинку було чотири під'їзди - по одному з кожного боку. У сімдесятих роках цією визначною пам'яткою як щирий професіонал любувався Дональд Риган, екс-глава інвестбанку Merrill Lynch. Джерела стверджують, що саме таким фінансист уявляв ідеальний устрій універсальної банківської установи. З одного входу можна було відкрити рахунок або одержати позику, з іншого - купити страховку, у третьому - одержати консультацію про фондовий ринок і придбати цінні папери, що зацікавили, а в четвертому - укласти угоди з нерухомістю. З позиції сьогоднішнього дня - нудна і тривіальна ідея.
Однак у той час мрії Ригана не судилося здійснитися через юридичні формальності. Після обвалу ринків і численних банківських банкрутств в 1929-1933 роках американські закони забороняли поєднання банківської, інвестиційної та страхової діяльності. І лише в 90-х роках виклик нашумілому Акту Гласа-Стигалла зміг кинути не хто інший, як глава Travelers Group Сенді Вейл. Для нього угоди злиття і поглинання стали не просто джерелом доходів, але й способом життя. Починаючи з роботи посильного у вже неіснуючому Bear Stearns, пізніше Вейл зумів на позичені гроші не просто відкрити брокерську контору, але й за рахунок хитромудрих M&A зосередити у своїх руках такі відомі активи, як Travelers, Smith Barney, Primerica Financial Services, Shearson, Salomon Brothers.
Коли в 1998 році Сенді Вейл націлився на Citi, це виглядало не більш ніж нездійсненною мрією Дональда Ригана. Однак на відміну від свого колеги, Вейл не полінувався знайти в законодавстві статтю, що дає можливість злиття банкам і страховим компаніям. Єдиним "але" було те, що протягом двох років банк повинен був позбутися від страхових активів. Але керівництво Citi і Travelers порахувало, що цього часу цілком достатньо для зміни американських законів. Адже це справжній дріб'язок у порівнянні з тими перевагами, які обіцяло злиття Citi і Travelers. Остання одержує доступ до величезної міжнародної мережі Citi з базою клієнтів у кілька мільйонів і присутністю в сотні країн світу. Сенді Вейл розумів, що це дозволить йому здійснювати перехресні продажі повним набором фінансових інструментів. Що ж стосується Citi, то угода дозволяла забезпечити його клієнтів додатковими послугами, тим самим диверсифікувати власні ризики, розширити аудиторію і знизити собівартість послуг.
Зрештою, сторони не тільки домоглися злиття, але й кардинально змінили майбутнє світових фінансів. Акт Гласа-Стигалла був скасований, чим ознаменував підняття завіси перед безпрецедентною за обсягами і ризиками діяльністю фінансових структур. За іронією долі Citigroup все-таки довелося продати всі свої страхові активи, а згодом почати розпродаж й інших підрозділів.
...і не здійснюються
Майбутні покоління американців навряд чи зможуть довідатися і відчути дорогі витівки маркетологів імперії Citi. Їхній реалізації перешкодили глобальні фінансові зміни. Світ змінився в серпні 2007 року, і з того часу фраза "кредитна криза" зміцнилася в побутовому лексиконі навіть домогосподарки, кажуть американці.
16 січня 2009 року датує початок новітньої історії Citigroup. Після півторарічних спроб врятувати бізнес було ухвалено рішення про його розподіл. Такий безуспішний висновок керівництво банку оприлюднило одночасно з невтішними результатами своєї діяльності. В 2008 році фінансовий гігант втратив $18,7 млрд., і практично половина із цієї суми припала на четвертий квартал року. Це досить складно зіставити з тим, що ще в 2005 році прибуток Citigroup становив $24,6 млрд., поступаючись за цим показником лише Exxon Mobil ($36 млрд.). Як висловився Fortune, в 2005 році Citi заробляв на всьому, до чого доторкався, у тому числі і на "заражених вірусом ліквідодефіциту" облігаціях, забезпечених борговими зобов'язаннями (CDO).
Сьогодні замість звичної Citigroup буде існувати дві компанії. Так би мовити, гарний Citi і поганий Citi. У перший напрямок - Citicorp - увійдуть профільні активи розміром $1,1 трлн. з метою надання винятково банківських послуг комерційним, торговельним та інвестиційним організаціям. Другий - Citi Holdings - з активами на $850 млрд. буде спеціалізуватися на брокерських угодах, фінансуванні споживачів та управлінні різними видами активів, включаючи найбільш неліквідні та ризиковані.
Така структура, на думку генерального директора Вікрама Пандіта, дозволить компанії зосередитися на основній (тобто прибутковій) діяльності. Тим часом Citigroup не виключає можливість продажу Citi Holdings і з цією метою активно придивляється до потенційних власників "кеша".
Великий розпродаж
До початку світової фінансової кризи Citigroup був найбільшим американським банком за розміром активів. Капіталізація на початок 2007 року становила біля $300 млрд., а визнання фінансовим співтовариством моделі бізнесу Citi як найбільш вдалої здавалося вершиною можливого і неможливого успіху. Ще в грудні 2006 року ціна однієї акції Citi становила $55,7. У березні 2007 року з падінням азіатських ринків вартість паперів банку раптово опустилася до $49,53, але пізніше зуміла реабілітуватися. Однак починаючи із серпня 2007 року ринкова вартість Citi неухильно падала і у січні минулого року варіювала в межах $24-28. У той момент інвесторам здавалося, що немає нічого гіршого від такої ціни.
Однак вже незабаром виявилося, що це ще не межа падіння. За 2008 рік компанія втратила ще 80% своєї вартості, і 20 січня цього року за один папір інвестори не бажали платити навіть понад $2,8. У таких умовах, говорять в Америці, краще бути брокером, ніж бароном на Wall Street, якщо ви бажаєте одержати високі бонуси за результатами року.
Незважаючи на оптимістичні заяви учасників ринку про те, що Citigroup - занадто великий і комплексний фінансовий гравець, щоб зазнати краху, перші думки про продаж активів Вікрам Пандіт озвучив ще минулої навесні. Мова йшла про $400 млрд. з $500 млрд. активів, названих Пандітом "несуттєвими" для основного бізнесу корпорації та "отриманими в спадок".
У першу чергу планувалося позбутися від усього, що було куплено за останні роки на хвилі зростання бульбашки на ринку житлового кредитування і названо "агресивною експансією" колишнього керівництва на чолі з відправленим у відставку Чарльзом Прінсом. "Під ніж" пішов один з найвідоміших підрозділів Citigroup - Diners Club., оператор однойменної платіжної системи. Навесні 2008 року Citigroup вирішила згорнути високоризиковий британський інтернет-банк Egg, оголосивши про вилучення кредитних карток більш ніж в 160 тис. "неблагонадійних" клієнтів.
Тоді це рішення в групі пояснили обережністю та бажанням інвестувати в більш прибуткові бізнеси. У квітні припинив кредиторську діяльність Future Mortgages - ще один підрозділ Citigroup, що працював у секторі ризикової іпотеки. А вже в червні "заходи обачності" торкнулися всіх без винятку іпотечних позичальників.
У надії нормалізувати ситуацію керівництво Citigroup заявило також про намір скоротити дивіденди за підсумками 2007 року на 40% і залучити більше $15 млрд. за рахунок випуску цінних паперів. Однак цих заходів виявилося недостатньо - акції Citi продовжували впевнено падати. На початку березня 2008 року сумарна вартість паперів Citigroup стала меншою, ніж власний капітал банку. Це означає, що акціонерам вигідніше ліквідувати кредитну організацію, ніж підтримувати її існування. Здавалося, що на кожне нове управлінське рішення інвестори реагують "скиданням" паперів, очікуючи подальшого негативу.
Олії у вогонь підливали і "коментатори" того, що відбувається, знайомі з банком зсередини. До минулої осені Citigroup продала частину своїх непрофільних активів і німецький підрозділ. Отриманих коштів катастрофічно не вистачало, а банкрутство Lehman Brothers чітко свідчило про те, що єдина надія - лише на підтримку держави. "Якщо вони не допоможуть, ефект може виявитися за рамками уяви", - практично хором заголосили фінансові аналітики. У рамках плану Полсона Citigroup вдалося одержати $25 млрд., а пізніше Мінфін США викупив привілейовані акції ще на $20 млрд.
Крім того, разом з Федеральною корпорацією зі страхування депозитів Мінфін гарантував Citigroup захист від збитків, пов'язаних з портфелем кредитів і цінних паперів більш ніж на $300 млрд. Паралельно із цим у компанії тривало скорочення штату співробітників. Всього за минулий рік роботу втратили понад 50 тис. людей, а тим, хто залишився, урізали представницькі витрати, заборонивши офіційні зустрічі поза офісами та навіть надмірне користування кольоровими принтерами.
У січні було офіційно оголошено про продаж контрольного пакета брокерської компанії Smith Barney іншому фінансовому гігантові Morgan Stanley з опціоном на викуп частини акцій, що залишилася, протягом трьох років. Слідом за цією новиною стало відомо, що група знизила розмір дивідендів за четвертий квартал до одного цента на кожну акцію (колись розмір дивідендів становив 16 центів на акцію). За рахунок зменшення розміру дивідендів Citigroup планує заощадити близько $800 млн. Але скорочені дивіденди фінансова організація зобов'язана буде виплачувати протягом найближчих трьох років.
Після стратегічного рішення розділити бізнес Citigroup на дві частини відбулися і кадрові зміни. Новим главою ради директорів призначений Річард Парсонс, який має досвід роботи з проблемними активами. Однак, судячи з п'ятничних котирувань, ці новини не викликали особливого ентузіазму в інвесторів, і ціна акцій Citi недалеко "утекла" від $3, а капіталізація ледь перевищує $16 млрд.
На відміну від Lehman Brother американці обрали для Citigroup тривалу болісну смерть. У повільному таненні активу за активом і зниженні ціни день за днем відбувається демонтаж великого фінансового дітища Citi.
Олена Мошенець
За матеріалами: Інвестгазета
Поділитися новиною
