2425
Чи можна зігрітись словом?
— Енергетика
Про те, що Україна програла газову інформаційну війну з Росією, говорили багато політиків та експерти. У мережі можна знайти досить об'ємні спроби аналізу помилок української сторони та успішних ходів з боку північно-східного візаві
Безперечно, інформаційна складова стратегії української сторони (якщо вона, звичайно, є) у конфлікті виглядає слабкішою, ніж позиції "Газпром". Але, от чи має сама інформаційна війна якесь значення при вирішенні конфлікту - дуже велике питання.
Так, дійсно, російська сторона "закидала" інформаційний простір цілеспрямованими коментарями і заявами. Але чи потрапили камені в ціль? Рівень впливу на реальні процеси за допомогою інформаційних технологій залежить, насамперед, від довіри до джерела. Можна скільки завгодно вправлятися в гнівних філіппіках і багатоходових заявах, але якщо рівень довіри до глашатая низький, то цінність такі інформаційні ходи становлять мінімальну.
Сьогодні, і російська, і українська сторона не є тими джерелами інформації, яким довіряють у ЄС. Тобто, і Москва, і Київ говорити можуть що завгодно. Але от зміст заяв у Європі розуміють по-своєму, інтерпретуючи їх через призму свого розуміння таких "надцивілізованих" партнерів, якими є і Росія, і Україна. У результаті, інформаційні удари не досягають цілі.
"Газова війна" - це, насамперед, геополітична, а не інформаційна баталія. Обидві сторони грають через своїх союзників у стані ЄС. Тут зовсім інші правила гри. Інформаційне тло, звичайно ж, необхідне для підтримки видимості демократії та відкритих переговорів, але його вплив на процеси мінімальний. Програти таку війну не можна за визначенням, навіть якщо "лажати" у ній так, як це робить Україна. Втім, виграти її при таких розкладах також практично неможливо.
Єдиний істотний бонус, що одержала Росія від своєї більш активної позиції в конфлікті - це зміцнення іміджу України, як ворога та "історичного непорозуміння" на внутрішньому інформаційному ринку. Ну так, власне, таке завдання можна було б виконати і простішими методами. Київ же, у свою чергу, не зміг би вплинути на таку кампанію ніяким чином при будь-яких розкладах.
Сьогодні говориться про те, що Україна в результаті своєї пасивної позиції в інформаційній війні підірвала довіру до себе і тепер в очах світу є ненадійним і непередбачуваним партнером. Про це зокрема заявляв Володимир Литвин . Такі сентенції викликають просте питання: як можна підірвати те, чого за великим рахунком не було?
Більше того, якщо навіть допустити, що ми за останні чотири роки не "дістали" увесь світ у цілому, і ЄС зокрема своєю нестабільністю та метаннями, і там ще були політики, які за своєю уродженою цивілізованою недалекоглядністю довіряли Києву, то, що з того?
Чим загрожує на середньостроковому етапі втрата довіри ЄС? Абсолютно нічим. Ринки продукції ГМК "лежать", наше зерно туди не пускають, імпорт ми "закриваємо", спрощувати перетинання кордонів ніхто не збирається. Якісь євроінтеграційні казки вже не є актуальними навіть на внутрішньому піар-ринку України, не те що в ЄС.
Думати, що після так званої втрати довіри Брюсселя всі країни ЄС почнуть активно підтримувати обхідні російські транзитні шляхи також недалекоглядно. Та й повністю припиняти транзит через Україну навіть у випадку появи північного і південного потоків ніхто не буде.
Та й у кожному разі, через рік країну очікує зміна владної еліти. Тобто, буде виданий новий кредит довіри. Може не такий значний, але все-таки...
Так що ж, у такому випадку, Україна може втратити при програші інформаційної війни з Росією? Схоже, що вже нічого. Тому що втрачати, крім труби, залишилося майже нічого.
Андрій Косовський
За матеріалами: Proua.com
Поділитися новиною
