1264
Мінюст: Закладене майно може примусово вилучатися тільки на підставі рішення суду
— Кредит&Депозит
Примусове вилучення нерухомого і рухомого майна, що виступає предметом іпотеки або заставою, можливо тільки на підставі рішення суду.
Про це говориться в поширеному сьогодні роз'ясненні Міністерства юстиції України.
"Примусити боржника здійснювати дії, спрямовані на відчуження предмета іпотеки або застави, не вправі ніхто інший, крім суду", - говориться в роз'ясненні.
Міністерство юстиції нагадує, що відносини з позасудового врегулювання питання про звернення вилучення на предмет іпотеки регулюються Законом України "Про іпотеку".
Таким чином, у випадку невиконання або неналежного виконання боржником (іпотекодавцем) основного зобов'язання кредитор (іпотекотримач) може задовольнити свої вимоги з основного зобов'язання шляхом звернення вилучення на предмет іпотеки. Звернення вилучення на підставі договору здійснюється відповідно до зауваження про задоволення вимог іпотекотримача, що міститься в іпотечному договорі, а також окремому договору між іпотекодавцем та іпотекотримачем про задоволення вимог іпотекотримача, що підлягає нотаріальному засвідченню і може бути укладений у будь-який час до набуття законної сили рішення суду про звернення вилучення на предмет іпотеки.
Мін'юст відзначає, що саме через умови договору закладене поводження боржника, яке має право вимагати кредитор від боржника. У випадку відхилення боржником від поводження, установленого договором, кредитор, керуючись фактом виникнення цих обставин, може вимагати від боржника виконання його обов'язку шляхами, передбаченими договором.
У той же час, відповідно до роз'яснення Мін'юсту, боржник у випадку порушення ним узятого зобов'язання має можливість виконати договір, правовим наслідком якого є припинення договору, або укласти окремий договір між кредитором і боржником про задоволення вимог іпотекотримача, що підлягає нотаріальному засвідченню, що свідчить про згоду боржника на звернення вилучення на предмет іпотеки (слід зазначити, що боржник у цьому випадку не несе витрат, які би він зазнав у випадку примусового вилучення, зокрема, зі сплати державного збору, виконавчого збору).
Однак, якщо боржник не погоджується діяти таким чином, воля боржника для кредитора виражається шляхом невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) договору.
Тому законодавець у випадку настання зазначених подій пропонує боржникові і кредиторові вирішити їхню суперечку через інститут правосуддя, тобто через суд.
Таким чином, неналежне виконання умов договору (тобто порушення договору) однією зі сторін є лише підставою для звернення до суду з позовом про примусове виконання стороною взятих на себе зобов'язань.
У той же час Мін'юст підкреслює, що у зв'язку з нинішньою ситуацією в країні кожен випадок незадоволення вимог є індивідуальним, і тільки суд як орган, покликаний здійснювати захист гарантованих Конституцією України і законами прав та інтересів, може досліджувати та встановлювати правомірність або неправомірність дій сторін. Єдиного підходу до всіх боржників не може бути.
Як свідчить практика, сьогодні майже кожен іпотечний договір містить застереження про задоволення вимог іпотекотримача у випадку невиконання договору, що укладається в задоволенні шляхом звернення вилучення на предмет іпотеки, а цей договір є підставою для державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за кредитором.
Але кредитор не є суб'єктом примусового вилучення (стаття 2 Закону України
"Про виконавче провадження") і не може примусити боржника, всупереч його волі, до певної поведінки. Це застереження в іпотечному договорі можливо реалізувати тільки шляхом укладання окремого договору між кредитором і боржником, і саме цим договором можна врегулювати їхні відносини із приводу предмета іпотеки.
За матеріалами: УНІАН
Поділитися новиною
