Розмита митниця — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

Розмита митниця

1091
Від митаря до митника
Жодна європейська держава не мала такого багатого прикордонно-митного досвіду, як Україна, що багато разів потрапляла в поле територіальних інтересів різних держав. Перші митні застави, які контролювали торговельні операції, збирали перевізну данину і водночас виконували охоронну функцію, постали на Русі ще в X-XII століттях. Ці пости пильнували довірені особи князя - його дружинники, яких називали митарями. Часто пости були не стаціонарними, а пересувними. Прикордонно-митна політика тих часів була дуже хиткою і залежала від військово-політичних успіхів і поразок Київської Русі. Наприклад, 907 року (за іншими джерелами - 911-го) київський князь Олег після вдалих походів на Візантію змусив її укласти з Руссю угоду про звільнення руських купців від мита. Але наступний, програшний, похід князя Ігоря перекреслив митні здобутки попередника, і Візантія відразу ж обмежила привілеї руських торгівців.
Прихід татаро-монгольських племен розвалив митно-дозорну систему Київської Русі, але навіки приніс у давньоруську мову тюркське слово "тамга", яким почали називали мито. Процес його стягнення охрестили терміном "тамжити", від якого пішло російське слово "таможня".
У XIII столітті кожне князівство провадить прикордонно-митну політику на власний розсуд. Спільною особливістю був хіба що принцип відкупу, запозичений у монголів. Тобто справляння мита князі передали на відкуп митникам, "таможеникам". Саме в період феодальної розпорошеності, у ХII - на початку ХIII століть, завдяки великій кількості князівств та внутрішніх кордонів між ними мито стало одним з найдохідніших торгових стягнень.
Москва сльозам не вірить
Нова прикордонно-митна система вимальовується, коли терени України входять до новостворених міцних держав, які хочуть з вигодою захистити свою економіку від сусідських впливів. Особливого характеру міждержавні торговельні відносини набувають між двома цивілізаціями: західною (Польською Короною і Великим князівством Литовським, до складу яких входила західна частина України) та східною (Московським царством, яке тимчасово прибрало до себе північно-східні українські землі).
Зміцнювати кордони і митні переходи, від надійності яких залежала економічна міць держави, обидва сусіди - Польща і Московія - почали з XV століття. Північна держава, керована Іваном Грозним, швидко поставила прикордонну справу на правову основу і згодом закріпила її в "Соборному уложенії". У 20 статтях цього документа докладно розписано права та обов’язки митників, правила і порядок догляду експортно-імпортних товарів, контроль за переміщенням людей. У 1571 році "Уложение о станичной службе" регламентувало поведінку сторожі та порядок охорони рубежів. Митно-сторожева система, яка вибудовується на кордонах у Московії, об’єднується у вертикаль, що підпорядковується центральній владі.
1667 року московити видають "Новоторговий устав", який завершив митну реформу. Зокрема, цей документ категорично забороняв західноєвропейським купцям роздрібну торгівлю в Московії. А для спрощення грошових відносин із Західною Європою вперше було завроваджено закордонний грошовий курс для московських купців. Одна з головних пільг, записана у "Новоторговому уставі", стосувалася товарів, призначених для внутрішнього користування: вони не оподатковувалися.
Тим часом у великих польських містах створювалися державні та приватні комори (митниці), де з купців стягували "цло" (від німецького - zoll) за ввезення чи вивезення товару з польської держави. На відміну від мита, яке зазвичай сплачували на внутрішніх шляхах гамузом (з транспортної одиниці - воза чи хури), цло накладали на товар. Причому величина стягнення залежала від номенклатури вантажу.
Кордон в оренду
На українських землях, які належали до Польщі, комори і прикоморки (невеликі внутрішні митниці на найбільших торговельних шляхах), щоб оптимізувати свою діяльність, групувалися у великі територіальні об’єднання. Наприклад, у 1489 році до одного об’єднання увійшли володимирська, перемишльська та літовізька комори. Це дозволяло поcилити кадрове забезпечення митних постів. Їх обслуговували кілька десятків писарів і наглядачів, численна служба охорони, головне завдання якої - боротися з купцями, що ухилялися від сплати цла.
Цлові комори мали дві форми управління. Менш ефективним було державне керівництво, коли на чолі митниці ставала довірена особа короля і за фіксовану заробітну плату збирала з купців мито, яке надходило до державної скарбниці. Значно популярнішою була оренда митниці. Багаті підприємці за угодою з державою брали митницю у свої руки на кілька років. Коли обумовлений термін збігав, угоду зазвичай пролонгували. Орендарі авансом платили до державної скарбниці обумовлені кошти. Але на кордоні вони швидко їх "відбивали" і все "зароблене" понад цю суму клали у свою кишеню. Іноді король, який не міг погасити власний бородатий борг перед лихварем, віддавав у тимчасове користування митницю кредитору, і той витискав з неї не тільки свої гроші. Єврейські підприємці та фінансисти орендували митниці і в складчину: гуртувалися від 2 до 7 осіб. Можливо, тоді й було складено перші анекдоти про омріяний метр кордону в оренду.
Під тиском Борзобогатих
Цлові комори Польсько-Литовського королівства працювали за спеціальними інструкціями. У них докладно була розписана процедура замитнення і розмитнення понад ста видів товару. При перетині кордону крам, який віз купець, спочатку записували до реєстраційної книги, а потім із зафіксованого на папері товару "цельник" брав мито, ставки якого затверджував сейм. Щоб купця не оподатковували двічі, йому видавали квитанцію про сплати на першій митниці, яку він перетинав.
Але на те й були правила, щоби їх порушувати. Митники не полишали слушної нагоди стягнути з торгівця зайвий польський злотий чи литовську копу. Зокрема, 1533 року купців, які сплатили мито у Заславі, оподаткували знову на Луцькій та Кременецькій митницях. Ображені не залишилися в боргу і подали на волинського митника-визискувача Івана Борзобогатого до суду. Але зазвичай "цельники" виходили сухими з цих спорів: на теплому прикордонному місці допомагали утриматися гроші.
Обидва боки пільги
По обидва боки кордону між Польщею та Московією багаті особи мали привілеї у сплаті мита. Польський уряд спочатку був проти запровадження пільг, оскільки вони, ясна річ, зменшували надходження до державної скарбниці. Але грошовита шляхта перемогла у протистоянні з владою. Польський сейм, приймаючи пільгові постанови для шляхти, мотивував свою лояльність тим, що ця категорія громадян не займається перекупництвом, а лише продає продукцію, вироблену у власних маєтках. Хоча аналогічне послаблення було запроваджено і на товари, які шляхта завозила для домашнього вжитку. Товарні пільги, як пише український історик Михайло Грушевський, були закріплені у польській Конституції 1496 року. Новий закон посилив кари для митників, які посягали на шляхетську недоторканність. Разом з тим заможним особам ніщо не боронило під прикриттям закону провадити торговельні операції і з чужим товаром.
Крім того, адресно звільняли від мита "заслужених" купців чи міщан. Ці пільги залежно від рівня покровительства поширювалися як на одноразові партії товару, так і на всі міжнародні торговельні оборудки протягом певного періоду часу.
Вибіркові пільги діяли і з московського боку кордону. Наприклад, на початку XVII століття англійські купці отримали суттєві митні послаблення від Кремля. Але надмірний лібералізм не менше, ніж фіскальний тиск, породжував зловживання по обидва боки кордону. Часто під прикриттям звільнення від мита кордон безперешкодно перетинали партії краму, з якого мали б стягувати повні платежі до державної скарбниці.
Гетьманський ЄЕП
Золотим періодом для купців були часи гетьманщини. Через рік після початку визвольної війни Богдана Хмельницького проти Польщі (1649-го) між Московією та Україною було укладено угоду про безмитну торгівлю. Українська влада таким чином намагалася зменшити витрати на придбання зброї та на інші військові статті.
Проте лояльні правила не стосувалися кордонів козацької держави з іншими сусідами. Тож митні збори залишалися важливим джерелом фінансових надходжень гетьманського уряду поряд із прибутками від промислів, шинків та штрафів. До митної роботи залучалися насамперед багаті купці, які підкорялись безпосередньо гетьману.
Україна - земля козацька
У 1714 році московський цар Петро I диктує свої права "союзникам". Він примушує українських купців довозити пшеницю до російських або контрольованих Росією портів - Санкт-Петербурга, Архангельська і Риги. У 1719 році було заборонено експорт українського збіжжя на Захід, а на польсько-українському кордоні запроваджуються суворі мита на імпорт, щоб захистити від конкуренції молоді російські мануфактури. При завезенні продуктів на Лівобережну Україну російські купці користувалися пільгами, тоді як українці сплачували мито за готові товари, які вони возили на північ, у розмірі від 10 до 40% ціни. Користуючись привілейованим становищем, російські купці почали активно витісняти з українського ринку місцевих крамарів. Як свідчать хроніки, у 1754 році, коли між Росією та українським Лівобережжям скасували торгові бар’єри, росіяни вже цілком опанували і контролювали гуртову торгівлю.
Російська ізоляція
Петро I поступово зміцнював кордон із Заходом. Коли цар зрозумів, що мануфактури Росії не можуть ефективно розвиватися і занепадають внаслідок імпорту, він приймає низку владних рішень, які мали захистити національного виробника. В указі Петра I від 1723 року зазначалося: "По всьому польському кордону, по великих дорогах запровадити міцні застави, а між тими великими дорогами малі дороги, проїзди лісом зарубати, а де лісу немає, то ровами перекопати... і якщо на таких заповідних проїздах з’явиться слід, то тут чекати, і хто поїде, того взяти і штрафувати взяттям всього того, з чим взятим буде". На заставах чергують команди, утворені з військових формувань, які й боролися з контрабандою й охороняли кордон.
1724 року Росія посилює захист від західного імпорту і обкладає 75% митом ті самі закордонні товари, які виробляли й російські підприємства. Але закручування гайок призвело до розквіту контрабанди та тінізації легальних торговельних потоків. Тому після семирічного експерименту було прийнято новий тариф. Мито на окремі види зарубіжних виробів із чавуну, сталі, на селітру, азотну кислоту, інструменти було зменшено з 75 до 10%.
Преміальний конфіскат
Кожен наступний правитель Росії наступав на ті самі петровські граблі: збільшував ставки мита та реорганізовував митну службу аж до віддання на відкуп митниць, через які йшов особливо великий потік контрабанди. Старанність митників стимулювали конфіскатом. Зокрема, в середині XVIII століття у прикордонній смузі було створено службу "об’їздників". Їм виплачували четверту частину затриманого контрабандного товару, а донощики отримували половину конфіскованого нелегального краму.
Однак високі митні тарифи при низькорозвиненій промисловості всередині країни не давали бажаного результату. Внаслідок цього російська влада була змушена періодично закривати кордони на глухий замок.
Польський уряд для боротьби з контрабандистами розробляв аналогічні запобіжні заходи. Наприклад, в основі системи "промит" лежало право конфіскації товарів, які купці перевозили безмитно або занижуючи ставки. Зазвичай половину або три чверті конфіскату скеровували до державної скарбниці, а решту забирали митники і магнати тих земель, на яких було впіймано контрабандистів. Загалом для ефективнішої боротьби з порушниками митного законодавства королі й великі князі вимагали від місцевої адміністрації, зокрема воєвод і старост, допомагати "цельникам" у розслідуванні справ, пов’язаних з ухилянням від сплати мита. Але найбільший вплив на зменшення масштабів контрабанди з одного та іншого боків кордону мало лише послаблення митних стягнень.
Контра-банди
Наприкінці 20-х років XIX століття, коли західні землі України вже входили до складу Австро-Угорської імперії, обсяг контрабанди зріс у кілька разів. Доходило до того, що через кордон між Росією і Габсбурзькою державою силою проривалися великі групи (до 100 і більше осіб) озброєних контрабандистів, нападали на митну охорону і влаштовували у прикордонних районах пограбування та зухвалі вакханалії. Усі російські магазини в цей період були завалені нелегальним товаром.
Щоб протистояти цим неподобствам, російська влада посилила кордон військовими. Три батальйони піхоти, озброєні гарматами, дислокувалися на межі з Австро-Угорщиною.
Московської контрабанди проникало на австро-угорський ринок значно менше. Такий перекіс дослідники пояснюють різним рівнем не тільки культурного, а й господарського розвитку суміжних країн: контрабанда, за законом сполучених посудин, пливла туди, де економіка була слабшою.
Коні не винні
На відміну від прикордонних і митних правил, що мали відмінності у різних державах, хитрощі, до яких вдавалися контрабандисти, були універсальними. Товар з високими митними ставками тіньовики ховали між крамом, який не обкладали великими стягненнями. Для цього використовували ящики, бочки з подвійними стінками і дном, непрозору скляну тару тощо. До "дорогих" вантажів чіпляли ярлики від безмитного товару, а зовні схожі речі видавали одні за інші: бронзові вироби називали мідними, фруктові сиропи - фруктовими соками, шампанське - мінеральною водою.
Перш ніж перетнути кордон, контрабандисти проводили грунтовну підготовчу роботу. Щоб дізнатися про розташування прикордонних постів, вони відряджали десант під виглядом заблуд, п’яних тощо. Також використовували трюки з тваринами. Вирушаючи через кордон, перед собою пускали натренованих собак. Або товар, який можна було тюкувати, нав’ючували на коня і в разі переслідування частину краму скидали, змушуючи митну або прикордонну варту зупинятися і розглядати те, що з "воза впало". Іноді коня пускали самого, і він ішов з товаром до господаря, який чекав уже з іншого боку кордону. Ризик при цьому був мінімальний, бо при зустрічі з охороною кінь повертався туди, звідки прийшов.
У більшості прикордонних сіл і містечок з обох боків російсько-австрійського кордону контрабандисти звили собі надійні гнізда і збудували розвинену мережу збуту нелегального товару. Вони маскувалися під прислугу заїжджого двору, корчми або магнатського будинку і мали помічників, які через місцевих селян за невелику плату переправляли контрабандний товар всередину країни, де його успішно продавали. Досить часто контрабандисти працювали в одній зв’язці з митниками. Навіть донські козаки, полки яких були спеціально прислані Петербургом для охорони російсько-австрійського кордону, а також щоб побороти наявну тут корупцію, витримували контрабандні зваби недовго і через певний час втрачали принциповість. Російський цар був змушений час від часу відкликати їх з української землі.
Російська націнка
Вперше кордон між Україною і Західною Європою посунувся до майже сучасних меж і пройшов трохи західніше від Львова у Першу світову війну, коли Галичину окупували російські війська. Через два тижні після початку військових дій між Австрією та Росією у Львові було заблоковано поставки європейських вантажів та обмежено залізничний рух для цивільного населення. Львівські підприємства, які поповнювали свої торговельні запаси європейськими напівфабрикатами та продуктами, залишилися на голодному пайку. Галицькі фірми були змушені продавати залишки свого товару за продиктованими росіянами цінами і поповнювати запаси на російському ринку.
Відома львівська фармацевтична фірма "Петро Міколяш і Спілка", отримавши дозвіл від окупаційного генерал-губернатора Бобринського, відрядила свого представника до Москви, Петербурга та інших міст Росії за поповненням аптечного асортименту. Зокрема, у Петербурзі йому вдалося придбати гуртові партії фармацевтичних препаратів, виготовлених іменитими закордонними фірмами Шерінг, Бауер та ін.
Але поки товар їхав до Львова, російські війська були змушені відступити зі столиці Галичини. І тільки-но австрійські гарнізони вступили до міста Лева, "Петро Міколяш і Спілка" отримали прейскуранти на аптечні товари від традиційних постачальників - віденських та німецьких фірм. Керівництво фірми було прикро вражене, коли довідалося, що товар, закуплений в Росії і з великими труднощами привезений до Львова, був на...200-400% дорожчий, ніж аналогічний з Австрії.
За матеріалами:
Контракти
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас