433
Газпром - зброя Кремля чи Кремль - зброя Газпрому?
— Енергетика
"Газпром. Нова російська зброя" - нова книга про Росію Вадима Панюшкіна і Михайла Зигаря, видана в РФ в 2008 році
Це остання книжка, яку прочитала Юлія Тимошенко, і яку на одному з останніх брифінгів зажадав у підлеглих дістати собі Віктор Черномирдін. Це серйозне розслідування, зроблене російськими журналістами, з якими хоч й анонімно, але ділилися думками та спогадами колишні топ-менеджери Газпрому і, яким давали інтерв'ю керівники української держави.
Одна частина книги - це історія становлення Газпрому, перетворення його з державного підприємства у велику приватну кампанію, що майже затьмарила саму Російську державу. Вона цікава, але, всі великі підприємства, що стали могутніми концернами, у перші роки ринкових відносин нарощували капіталізацію однаково. Бартерні схеми, використання різниці в цінах, податкові пільги і так далі... Ще одна частина: шлях перетворення Газпрому в нову зброю Кремля. Це глави про те, як міцнішала компанія, і як усе більш кревним ставало її споріднення з російською владою. Тому книга про Газпром вийшла книгою про Росію.
Тут показана новітня політична історія Росії, подана поетапно історія закриття старого НТВ і перехід його у володіння Газпрому. За однією з версій чашу терпіння Путіна переповнила програма "Ляльки", у якій він був зображений у вигляді крихітки Цахес. Його колихав у колисці "батько російської демократії Єльцин, ремствуючи, що в нього такий некрасивий спадкоємець", а потім з'явилася фея з обличчям Березовського і виводила Путіна в люди.
Особливий інтерес становить глава газових відносин України і Росії. Книга із самого початку викликає повагу тим, що важко зрозуміти, хто її "замовив". Автори намагаються "роздягнути" всіх творців україно-російської газової політики. Розділ "Газова революція" починається з опису Майдану і Помаранчевої революції. Автор пише, що на Віктора Януковича поставили серйозні гроші, ставку на нього зробив Газпром. "За три місяці до виборів глава Газпрому Олексій Міллер і глава "Нафтогазу України" Юрій Бойко підписали пакет документів, що повністю переглядає умови постачання в Україну... Зовні це виглядало, як повна капітуляція України... Київ готовий був повністю довіритися Газпрому, вручивши право поставляти газ в Україну залежній від Газпрому структурі "РосУкрЕнерго". Політично це виглядало як серйозна поступка Леоніда Кучми і прем'єр-міністра Януковича, в обмін на яку Росія повинна була підтримати Януковича на виборах..."
Цікаво було довідатися, що не тільки пересічні кремлівські аналітики, але й глава Газпрому Олексій Міллер був прекрасно обізнаний про "непрохідність" Януковича на президентський пост. Знав, але не наважився говорити про це з Путіним, якому хотілося швидше укласти договір з Україною. Газпром не прийняв Помаранчеву революцію, оскільки вона грозила зруйнувати стару складну систему заплутаних газових відносин.
"Україна якщо і не платила за газ, то зі схвалення Газпрому", - у вустах співробітника Газпрому таке одкровення виглядає переконливо.
Взагалі ж, зараз уже кожен школяр знає, що газ в Україну раніше поставляла "Ітера" (до якої нібито мали відношення Юлія Тимошенко і Павло Лазаренко), потім була структура "Євралтрансгаз" (до якої нібито мав відношення Семен Могилевич). У книзі вустами одного з колишніх керівників Газпрому також чітко і просто написано, що Дмитро Фірташ, що представляє українську частину "РосУкрЕнерго", "не є самостійною фігурою... За ним швидше за все стоїть Кучма. Сам Фірташ, звичайно, відома людина. Але, мабуть, що схема "РосУкрЕнерго", як і "Євралтрансгаз", була погоджена з Кучмою. Як вони поділили акції, я не знаю. Але потім Фірташ, очевидно, налагодив стосунки і з нинішнім прем'єром (на момент інтерв'ю прем'єр-міністром був Віктор Янукович)".
Помаранчеві керівники також далеко не безгрішні... Автори книги стверджують, що влітку 2005 року в офіс Газпрому зачастили представники "Ітери", які пропонували свої послуги з ведення переговорів з Україною, оскільки в них нібито є виходи на Юлію Тимошенко. Але Газпром був твердий: у нас генеральна лінія - тільки через "РосУкрЕнерго". Фраза ж про те, що за фірмою-"прокладкою" "РосУкрЕнерго" стоїть Володимир Путін, належить українському політикові Юрію Оробцю (нині покійному).
Із цікавих фактів: жоден із чиновників Газпрому не пригадує, щоб колишній голова "Нафтогазу" Олексій Івченко просив на переговорах у Москві перекладача на українську мову. Українські журналісти просто тиражують легенду, придуману кремлівськими політтехнологами. З "свіжих" тверджень: Росія ніколи не дотувала Україну дешевими цінами на газ, як це прийнято говорити кремлівськими фахівцями. Це підтверджують не тільки слова Ющенка про те, що коли Україна купувала газ по 50 доларів, та Німеччина платила 75 доларів (що з урахуванням транспортування до Німеччини, ті ж 50 доларів). Самі чиновники Газпрому заявляють, що ціна 230 доларів, заявлена Путіним у розпал газової кризи 2005 року, була божевільна, нереальна, і якби Україна погодилася платити 160, то вони б підстрибували до стелі.
Але раз Путін сказав по телевізору, то інші чиновники на січневих переговорах в 2005 році відштовхувалися від ціни 230 доларів. На тих переговорах Фірташ переконав міністра Мінпаливенерго України Плачкова та Івченка підписати договір з "РосУкрЕнерго". Колишні газпромівські чиновники були вражені тим, що Віктор Ющенко на Новий рік виїхав у Карпати, незважаючи на всю складність газової ситуації. Що цікаво, саме ця історія, коли Україна стала одержувати газ по 95 доларів в обмін на право "РосУкрЕнерго" експортувати середньоазіатський газ у Європу за ринковою ціною, автори книги вважають найбільш показовою битвою, де Газпром використовується як головне знаряддя Кремля. Цікаво, що відразу після позачергових парламентських виборів 2007 року, коли Тимошенко заявила про якнайшвидший намір ліквідувати "РосУкрЕнерго", Газпром негайно виступив з оголошенням про велику неурегульовану заборгованість України за газ. І питання про те, яку мету переслідує Росія - "захистити "РосУкрЕнерго" чи вплинути на політичну ситуацію, - залишається відкритим.
Відкритим автори залишають питання про подальшу долю найбільшої кампанії Росії, про необхідність лібералізації ринку газу, про похмурі прогнози того, що у випадку її непроведення можуть почати тріскати труби і замерзати російські міста. Але це вже окрема тема, викладена в останніх главах.
Нам же книга про Газпром, про політику Росії, допомагає зрозуміти дії колишньої і нинішньої української влади. Завдяки їй, простіше встановити внутрішній детектор неправди на газову інформацію і набагато критичніше сприймати міфи, старанно продуковані російськими спецами по Україні.
І зараз уже складно сказати, хто чиєю зброєю є - Газпром у руках Кремля чи Кремль у руках Газпрому. І чи можна взагалі відокремити одне від іншого.
Маша Міщенко
За матеріалами: УНІАН
Поділитися новиною
