742
Україна не хоче бути житницею
— Аграрний ринок
Після вступу до СОТ в нас є 3-5 років для того, щоб визначитися, чи будемо ми використовувати сучасні біотехнології в сільському господарстві чи програємо продуктову війну
На думку низки експертів, у сучасних умовах, коли використання генетично модифікованих організмів (ГМО) у сільгоспвиробництві та харчовій галузі в цілій низці країн уже досягло промислових масштабів, а у світовій торгівлі поступово послаблюються обмеження на обіг трансгенних продуктів, Україна зі своїми "традиційними поглядами" на ведення сільського господарства виявиться просто неконкурентоспроможною на ринках агропродукції. До того ж на тлі нестабільності обсягів виробництва агропродукції і постійного збільшення її вартості під загрозою може виявитися і питання забезпечення продовольчої безпеки держави.
Як прожити п'ятирічку
Як вважають експерти, якщо в найближчі п'ять років у країні не відбудеться ніяких зрушень у розвитку власного біотехнологічного напрямку, то згодом зробити це буде досить складно та більш затратно.
І мова не йде про використання ГМО у виробництві продуктів харчування, що поки досить негативно сприймається споживачами і не тільки в Україні.
Оскільки в біотехнологічній промисловості існує кілька напрямків, то Україна може сфокусуватися на виробництві біофармацевтичних препаратів і ліків для людини (так звана "червона" біотехнологія) і виробництві біопалива, ферментів, біоматеріалів для різних галузей промисловості (або "біла" біотехнологія). Особливо актуальна ця проблема для вітчизняного АПК, де задіяні різні державні програми, зокрема з виробництва біоетанолу, біодизеля або розвитку тваринництва.
Традиційна селекція, як вважають експерти, досягла своєї стелі та задовольнити зростаючі потреби як промисловості, так і населення вже не в змозі. Тим більше що застосовувані нині сорти і гібриди явно поступаються за якісними і кількісними параметрами генетично модифікованим (ГМ) культурам.
А на виведення нових сортів або гібридів ученим потрібно як мінімум 10-15 років (а то й більше), що є не тільки тривалим, але й дорогим процесом. Вирішити цю проблему (часу та коштів) можна саме за рахунок генетики, що в Україні в часи СРСР перебувала на досить високому рівні. Тобто деякий науковий потенціал ще зберігся, однак і ці залишки можна втратити вже в найближчі роки.
Слідом за першою хвилею генетиків, що подалися на Захід не від гарного життя, 10-15 назад, із країни втечуть і молоді вчені. На Заході розвиток біотехнологій іде двома паралельними шляхами. З одного боку, він підтримується приватним бізнесом, з іншого боку - існує державна підтримка науки (університетів, інститутів).
Причому обсяги фінансування із цих двох джерел приблизно порівнянні. До того ж існує величезний список різних грантів, які можуть одержати й українські вчені. Але оскільки біотехнології занадто витратна справа, а Українська держава не в змозі виділяти необхідні кошти на фінансування науки, то без кооперації із західними компаніями, західними університетами щось зробити і хоч якось просунутися в розвитку практично нереально.
Життя без реєстру
Необхідно відзначити, що де-факто в Україні відбувалося стихійне поширення та використання ГМ-культур, які от уже років десять вирощуються не тільки на присадибних або дачних ділянках, але й у промислових масштабах. Але за такі стихійні посіви в майбутньому українські виробники можуть жорстоко поплатитися, якщо біотехнологічні компанії, що мають патенти на певні ГМ-культури, стануть захищати свої авторські права та пред'являть позови українській державі.
Українська держава на вищому рівні взагалі не піднімала питання про те, як нам далі жити у світі, де розширення асортиментів ГМО-продукції - це питання вже найближчого часу.
Справа в тому, що для реєстрації і переходу до промислового виробництва певного сорту рослини (у тому числі і ГМ) буде потрібний як мінімум трирічний період. При цьому маємо вже правовий казус - після набрання чинності законом, що регламентує обіг ГМО-продукції, в Україні заборонені виробництво та обіг ГМО, а також продукції, зробленої із застосуванням ГМО без відповідної державної реєстрації, одержання ліцензій у державних органах влади і т.д.
Тобто вся сільськогосподарська та харчова продукція, що містить ГМО і яка реалізується на внутрішньому ринку або ввозиться в країну, - нелегальна і підлягає утилізації, оскільки державного реєстру ГМО поки що в природі не існує. Є тільки проект постанови Кабміну про Порядок державної реєстрації ГМО, що підготувало Міністерство охорони здоров'я. Але проект ще не документ, а ввіз і обіг трансгенної продукції, як говориться, і не припинявся. І якщо влада побажає зараз додержуватися букви закону, то це буде означати в найкращому разі призупинення бізнесу для багатьох українських компаній, що працюють в агропромисловому секторі.
На заході деякі країни, щоб уникнути подібного правового казусу, робили в такий спосіб: два-три роки користувалися реєстром рослин, що існує в США або Європі. Якщо ввезена продукція в цих списках не значилася, то або забороняли ввозити, або направляли на трирічні випробування, як це робиться зі звичайними сортами рослин.
До речі, велику помилку допустили розроблювачі закону, не передбачивши створення єдиного контролюючого державного органу в даній сфері. Замість цього регуляторні та контролюючі функції покладені відразу на п'ять органів виконавчої влади: власне Кабмін і чотири міністерства - аграрної політики, освіти та науки, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища і природних ресурсів. Як ці відомства при координації уряду будуть ділити між собою повноваження - начебто б викладено в декількох статтях самого закону, однак як свідчить практика, нічого доброго із цього не вийде.
Ситуація така, що держава взагалі не ставить питання про визначення пріоритетів у використанні біотехнологій, розробці та затвердженні правил для учасників цього ринку, створенні умов для кооперації української науки із представниками агробізнесу, залученні громадських організацій до обговорення та прийняття рішень щодо використання ГМО, у питаннях інформованості населення і т.д. Але головне, немає навіть приблизного розуміння, де взяти значні кошти для цього.
По ідеї, такі кошти є в транснаціональних біотехнологічних компаній, які вже давно працюють на українському ринку, в основному, як постачальники засобів захисту рослин. Однак ні тісного співробітництва, ні хоча б певного діалогу з ними з боку держави поки не проглядається. Але ж без участі цих компаній українська наука та агробізнес трансгенний віз не зможуть навіть із місця зрушити.
За матеріалами: Proua.com
Поділитися новиною
