773
Австрійські парадокси глобалізації
"Центром земель" і "серцем Європи" Австрія була названа Паулою фон Прерадович у державному гімні, затвердженому на конкурсній основі в 1947 році. На той момент залишки імперії Габсбургів, які правили колись значною частиною Європи, були позбавлені не тільки суверенітету, але і гімну (старий був "конфіскований" Німеччиною).
60 років по тому Барбара Бек, редактор відділу спеціальних репортажів журналу The Economist, назвала слова гімну пророчими. Розширення Євросоюзу повернуло восьмимільонній державі міцні позиції в європейській частині континенту. Секрети виживання та успіху в глобалізованому світі невеликої країни, що не має якихось значних природних багатств, прості. От тільки далеко не всі мудреці готові їх застосовувати.
Демократія - консенсусна, економіка - процвітаюча
Мало кому прийде в голову назвати австрійців "погано поінформованими песимістами". Самі ж вони не пропускають нагоди поскаржитися на свою гірку долю. Дійсно, в історії цієї нації чимало трагічних сторінок. Однак уроки, надані минулими невдачами, дозволили Австрії стати однією із найбагатших країн, що динамічно розвиваються, не тільки в межах Євросоюзу, але й Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).
Звичайно, у Європі є країни, що перевершують Австрію за показником ВВП на душу населення. Правда, їх усього три - Ірландія, Нідерланди, Швейцарія. Країн, що обігнали Австрію за темпами приросту ВВП, трохи більше (хоча 3,3% за результатами нинішнього року, в умовах глобальної кризи, можуть вважатися непоганим показником). Проте економісти не знають іншої такої країни, де настільки гармонійно співіснують благополуччя і динамізм.
Інші макроекономічні показники Австрії і зовсім нібито взяті зі сну економіста в різдвяну ніч: інфляція - 1,4%, безробіття - 4,2, дефіцит бюджету - менше 1%. Але і це ще не все. За даними 2000 року, індекс Gini (показує нерівномірність розподілу доходів) в Австрії був одним з найнижчих - 25 проти середнього по ОЕСР 31.
Як стверджують аналітики, останнє з перерахованих досягнень однозначно можна записати на рахунок "консенсусної демократії" - особливого виду політичної культури, що зобов'язує найнепримиренніших, здавалося б, супротивників знаходити ефективний компроміс. Ця культура бере початок ще від двох голів Австро-Угорської імперії, але набагато більше переконливим виявляється негативний досвід 30-х років минулого сторіччя. Тоді глибокий політичний і соціальний розкол країни завершився кровопролитною громадянською війною, великою депресією та у результаті привів до безславного аншлюсу (приєднання Австрії до Німеччини в 1938 році). Після поразки Німеччини в Другій світовій війні Австрія була розділена на чотири окупаційні зони - між Францією, США, Великобританією і СРСР, і лише в 1955 році їй вдалося відновити свій суверенітет.
З тих пір пошуки і досягнення компромісу стали наріжним каменем всього політичного (та і не тільки) життя країни. З 20 післявоєнних урядів 11 були не просто коаліційними, а являли собою так звану велику коаліцію - союз правоцентристської Народної партії ("чорні") і лівоцентристської Соціал-демократичної ("червоні"). Причому така "різнотабірна" коаліція виявилася набагато більш життєздатною, ніж "чорно-синя" ( що утворилася в 1999 році за участю ультраправої Партії волі Йорга Хайдера і розвалена після оголошення Австрії бойкоту з боку всього європейського співтовариства).
Примітно, що одержати підтримку 27% виборців радикальному націоналістові дозволило наростаюче невдоволення так званою пропорційною системою призначень, що гарантує політичним меншостям місця у виконавчій владі. Не менш важливими пунктами в передвиборній програмі Хайдера були також заборона імміграції і відмова від членства в Європейському союзі.
Євроінтеграція по-віденьськи
Вступ Австрії в ЄС відбувся лише в 1995 році. Основною причиною настільки пізнього "дозрівання" була умова, зафіксована в законі 1955 року про нейтралітет та заборона на участь у будь-яких міждержавних об'єднаннях, членом яких була Німеччина. Тому шлях у Спільний ринок, створений за участю Німеччини в 1957 році, який привів зрештою до створення Євросоюзу, для Австрії на довгі роки був заборонений.
Як альтернатива в 1960 році була створена Європейська асоціація вільної торгівлі. Однак незабаром багато членів цього альтернативного блоку також виявилися під крилом у Брюсселя. Після падіння "залізної завіси" можливість потрапити в Європейське співтовариство з'явилася і в Австрії, тому що Росія, хоч і не схвалювала таке рішення Відня, реально перешкодити їй уже не могла. Зате австрійська економіка, що пережила процес націоналізації, перебувала в глибокій кризі і потребувала доступу на спільний європейський ринок.
Заявка на вступ у ЄС була подана в 1989 році, в 1994-му був проведений референдум, на якому дві третини населення висловилися за вступ у Євросоюз. І сьогодні багато економістів називають цей крок однією з основних запорук економічних успіхів Австрії (підкріплених надалі наступним розширенням ЄС).
За оцінками Фріца Брюса, співробітника австрійського економічного науково-дослідного інституту WIFO, вступ країни в ЄС (а потім і в єврозону) забезпечив національній економіці за останнє десятиліття 4,5% приросту ВВП. Однак не менш важливим фактором стала і політика відкритості стосовно східних сусідів, що за півтора десятка років дала ще 3,5% зростання ВВП. Розширення ж ЄС в 2004 році забезпечить австрійській економіці протягом наступних десяти років ще 2% зростання ВВП. І це мінімальний прогноз, що може бути значно перевищений, з огляду на випереджальні темпи зростання нових європейських економік.
Франц Наушніг з Австрійського товариства європейської політики теж спробував оцінити економічні наслідки вступу Австрії в ЄС. Для цього він зіставив економічні показники Австрії і Швейцарії, що володіють багато в чому подібними характеристиками, але виявилися по різні боки кордону Євросоюзу. Одержавши 28% різниці в прирості ВВП із 1990-го по 2006 рік на користь Австрії, учений не став весь цей показник відносити лише на один цей фактор. Однак і недооцінювати його вважає нерозумним.
А от показники економічних взаємин Австрії із країнами Центральної і Східної Європи виглядають куди більш однозначними. Торговельний оборот з 19 країнами, серед яких і Україна, виріс за останні півтора десятиліття в кілька разів. Причому експорт (практично чотириразове збільшення) ріс випереджальними темпами відносно імпорту (трикратне), що дозволило скоротити загальний торговельний дефіцит до цілком прийнятних розмірів. А прямі іноземні інвестиції в країни ЦСЄ збільшилися чи не на порядок і досягли 19 млрд. євро (що становить 8% австрійського ВВП).
Звичайно, зіграв свою роль той факт, що Австрія перебуває на перетині доріг, що зв'язують Західну Європу із Центральною і Східною. Однак не менш важливими виявилися й інші історичні та економічні передумови. Так, досить неоднозначна історична спадщина привела до змішання у Відні представників практично всіх культур і мов, що істотно полегшує ведення бізнесу. Ще більш несподіваною перевагою виявився фактор "не бути Німеччиною": багато новачків у ЄС бояться виявитися підім'ятими німецьким локомотивом і з набагато більшим бажанням мають справу з маленькою і "нестрашною" Австрією. У якій, крім усього іншого, дуже мало великих транснаціональних корпорацій і всесвітньо відомих брендів (за винятком хіба що Swarovski і Red Bull). Зате багато дрібних вузькоспеціалізованих, зазвичай сімейних компаній, здатних поставляти високоякісну продукцію і швидко реагувати на зміну ситуації.
Втім, виробленої в Австрії продукції з кожним роком стає усе менше. Зате стрімко набирають оберти фінансовий сектор, а також сфера телекомунікацій. І в цьому напрямку Австрія збирається рухатися і надалі. Причому основна ставка робиться не на перевагу в ціні, а на перевагу в якості. Хоча і за першим показником країні теж є чим пишатися: витрати на робочу силу у перерахунку на одиницю продукції скоротилися за останні десять років на 38%, тоді як у Німеччині - усього на 7%.
Проте, щоб і далі нарощувати обсяги свого експорту, Австрії варто просунутися в технологічному відношенні з рівня вищого за середній на ультрависокий. Підвищивши витрати на дослідження і розробки з 1,4% ВВП в 1993 році до 2,4 - в 2006-му, уряд зробив необхідні, але поки ще недостатні кроки. Система освіти в країні, яка довгі роки була варта високих ступенів, усе ще залишається досить доброю. І австрійське самолюбство тішить той факт, що німецькі студенти докладають чимало зусиль для того, щоб вчитися саме в австрійських університетах. От тільки випускникам австрійських шкіл потрапити туди стає усе сутужніше. Особливо дітям іммігрантів.
Ложка дьогтю в бочці австрійського меду
Розписавши на 13 сторінках переваги австрійського способу економічного життя, зазвичай вкрай критично налаштований The Economist умудрився вмістити перелік недоліків і невирішених проблем усього на одній. І перше місце відвів, як не дивно, проблемі інфраструктури. Парадоксально, але факт: 18 років пройшло після падіння "залізної завіси", а високошвидкісне шосе, що з'єднує Відень зі столицею сусідньої Словаччини (65 кілометрів), усе ще не добудовано. Не передбачається в найближчому майбутньому і початок експлуатації спроектованих тунелів під Альпами.
Ситуація з видатковими статтями бюджету в порівнянні з іншими європейськими країнами виглядає більш ніж благополучною, однак у цілому податковий тягар в Австрії досягає 43% ВВП, що на 3% перевищує середній по ЄС-15 показник і на 7 - середній по ОЕСР. Зниження корпоративного податку з 34 до 25% стало першим кроком податкової реформи, продовження якої відкладено до нових виборів 2010 року. Однак успіх податкових перетворень немислимий без скорочення бюрократичного апарату, а це, у свою чергу, вимагає перегляду всієї системи державного управління. Зараз окремі землі практично повністю фінансуються з федерального бюджету, що позбавляє їх економічних стимулів до скорочення витрат і більш ефективного використання коштів.
Ринок послуг, що на зовнішньому ринку демонструє чудеса гнучкості і конкурентноздатності, у самій Австрії залишає бажати кращого. Спроби застати відчиненими місцеві магазини можуть перетворитися в національний вид спорту, а транспорт, що хоч і ходить за розкладом, явно страждає від відсутності конкуренції. Ще в більшій мірі останній фактор позначається на сфері охорони здоров'я, де дефіцит робочої сили набуває загрозливих масштабів. Що свідчить про наявність ще однієї хворобливої проблеми - цього разу на ринку праці.
З одного боку, власні ресурси робочої сили, особливо в умовах майже повної зайнятості, здаються практично вичерпаними. Проте аналітики говорять про можливості більш широкого працевлаштування жінок з дітьми і молодих пенсіонерів. Хоча, з огляду на те, що середньостатистичний австрійський пенсіонер одержує 90% свого останнього доходу, особливо розраховувати на цю категорію не доводиться.
З використанням робочої сили іммігрантів справи йдуть ще складніше. Досить активно здійснюючи економічну експансію на Схід, Австрія поки ще не відкрила свій ринок праці для нових членів ЄС. Країна, що є зразком лібералізму і толерантності (так, при тому, що переважна більшість населення сповідує католицизм, іслам було оголошено офіційною релігією ще в 1912 році, а аборти і гомосексуалізм легалізовані в 1970-х), усе ще не позбулась загрози рецидиву ксенофобії.
Прийнявши після Другої світової війни близько мільйона етнічних німців зі Східної Німеччини, а після подій 1956 і 1968 років - кілька сотень тисяч біженців з Угорщини і Чехословаччини, Австрія одержала населення, серед якого кожен десятий є іммігрантом. І ставлення до іммігрантів у країні вкрай суперечливе.
Незважаючи на відчутні позитивні економічні наслідки вступу Австрії в ЄС, кількість тих, що вважають, що він приніс країні користь, практично дорівнює числу переконаних у тому, що він пішов на шкоду - 44 і 43% відповідно. За часткою євроскептиків австрійці поступаються хіба що британцям.
Проте дві третини населення країни виступають проти виходу Австрії з ЄС. Саме стільки в 1994 році висловилося за її вступ. І те, що цей показник залишився незмінним за більш ніж успішні роки членства в Європейському співтоваристві, дає чимало підстав для міркувань, причому не тільки економістам.
Оксана Приходько
За матеріалами: Дзеркало Тижня
Поділитися новиною
