320
Інтерв’ю начальника Юридичного управління АКБ “Укрсоцбанк” Порохняка Я. О.
— Кредит&Депозит
Я. П.: Національний банк України розробив і подав до Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи низку законопроектів, покликаних змінити деякі аспекти регулювання банківської діяльності.
Одним із таких законопроектів передбачається внесення змін до законів України “Про систему оподаткування”, “Про Державну податкову службу”, “Про платіжні системи та переказ грошей”. Цей Закон називається “Про внесення змін до деяких законів України про відкриття та функціонування банківських рахунків”. Цей законопроект покликаний, насамперед, врегулювати відносини, які стосуються відкриття рахунків, зокрема банків та прирівняних до них небанківських фінансових установ, наприклад, різноманітних кредитних спілок тощо. Вони зобов’язані повідомляти податкові органи відкриття та закриття рахунків, і відповідно забороняється здійснювати операції за цими рахунками до моменту одержання відповідних повідомлень з боку податкових органів про взяття на облік.
Крім того, визначено конкретний перелік вимог, за порушення яких можуть бути притягнуті до відповідальності керівники банківських установ.
У Законі України “Про Державну податкову службу” чітко визначений розмір стягнень, які можуть бути накладені на керівників банківських установ у разі здійснення ними операцій до одержання повідомлення з боку податкових органів про взяття на облік, а також при відсутності повідомлень про закриття рахунків.
Відповідний проект змін містить посилання саме на таку відповідальність посадових осіб фінансових установ відповідно до чинного законодавства України.
Цей законопроект істотно не впливає на діяльність саме банківських установ, оскільки вони завжди були зобов’язані здійснювати такі повідомлення. Проте він є однією з ланок низки законів, покликаних врегулювати відносини банківської діяльності; за своєю суттю він є безумовно прогресивний, і АКБ “Укрсоцбанк” цілком підтримує ці законодавчі ініціативи НБУ. Сподіваємось, що спільними зусиллями вдасться вирішити проблеми, які так чи інакше стосуються банківської діяльності.
К.: Наскільки я зрозуміла, цей закон сприятиме роботі банків в тому аспекті, що тепер вам необов’язково подавати повідомлення до ДПА про відкриття кореспондентських рахунків в інших банках, правильно?
Я. П.: У будь-якому разі про встановлення кореспондентських відносин між банками повідомляється як НБУ, так і ДПА. Проте якщо такі відносини вже існують між банками, то механізм функціонування цих рахунків (вони здійснюються в режимі он-лайн) дозволяє кожного ранку при кожному здійсненні міжбанківських кредитних операцій не повідомляти податкові органи, оскільки значна частина цих операцій – так звані “овернайти”, тобто кошти надаються наприкінці операційного дня і повертаються на початку наступного. Отже, така оперативність повідомлення податкових органів просто фізично неможлива.
Тобто не можна сказати, що цей закон істотно вплине саме на міжбанківські відносини.
ПРО ІПОТЕКУ
НБУ спільно з Асоціацією українських банків розроблений і поданий на розгляд до ВРУ проект закону про іпотеку. Цей законопроект, передовсім, покликаний врегулювати відносини, які стосуються передавання нерухомого або комерційного майна в заставу банківській установі.
Іпотека – це одна з найнадійніших форм кредитування, яка дозволяє залучати для фізичних осіб, для підприємств довгострокові кредити на найбільш вигідних умовах, оскільки у світовій практиці будь-який кредит, забезпечений нерухомим майном, вважаться найліквіднішим, тобто повернення його гарантоване.
Врегулювання цього питання є нагальною проблемою, яка виникла у зв’язку з невідповідністю застарілого законодавства сучасним вимогам, зокрема операціям, здійснюваним на ринку нерухомості.
Водночас у банку виникає чимало проблем у разі необхідності звернення стягнення на таке майно, що змушує банки при кредитуванні під заставу нерухомості видавати кредитні кошти лише на рівні 50-70 % від оціночної вартості об’єктів нерухомості, оскільки банк має брати до уваги ті проблеми, які можуть у нього виникнути у разі звернення стягнення на таке майно.
Цей законопроект досить прогресивний, і у разі його прийняття ВРУ і набрання ним сили закону, він дійсно зможе розширити власне базу кредитування і залучити ширші верстви населення, насамперед, до житлового будівництва, оскільки банки будуть видавати більше таких позик. Хоча вже зараз очевидною є зміна структури розміщення кредитних коштів, оскільки дедалі більше зростає кількість фізичних осіб, які звертаються до банківських установ про надання кредитних коштів під заставу для придбання автомобілів, товарів тривалого використання. Тобто якщо раніше цього ринку просто не існувало, то зараз він дуже динамічно розвивається.
Спільні зусилля НБУ, АУБ і законодавців дозволять вирішити цю проблему, і це, в свою чергу, дасть змогу збільшити темпи житлового будівництва в усіх регіонах України, подовжити строки використання кредитів. Це, безперечно, прогресивний крок на шляху банківської реформи.
Крім того, НБУ спільно з комерційними банками досить довго намагається внести зміни до Закону України “Про оціночну діяльність”, в якому передбачена вимога щодо обов’язковості експертної оцінки вартості майна при укладанні договорів застави. При цьому слід звернути увагу, що в самому Законі не до кінця виписана методика здійснення такого оцінювання. Зараз існує п’ять різних методик, однак вони досить розрізнені. Також немає жодного механізму визначення об’єктивності проведення такої експертної оцінки.
З одного боку банк у будь-якому разі не позбавляється необхідності самостійного проведення оцінювання, оскільки оціночна організація жодним чином не несе відповідальності за достовірність тих відомостей, які вона надає. Адже якщо ми, наприклад, доручимо нашому позичальнику самостійно здійснити таку оцінку, то, я думаю, що він у той чи інший спосіб зможе домовитись з оцінювальною фірмою про надання завищеної у порівнянні з реальною оцінки майна.
Зі значною часткою вірогідності можна припустити можливість лобіювання цього законопроекту за безпосередньої участі осіб, які мають стосунок до суб’єктів оціночної діяльності, як такий, що покликаний лише збільшити залучення якихось додаткових коштів, оскільки жодної відповідальності за таку оцінку не передбачено.
Для банку ж це створює великі труднощі у часі, і виникає питання стовно застави майнових прав чи оцінки грошових коштів, які знаходяться там на депозиті. Тобто виникає ціла низка проблем, які зараз не врегульовані. Хоча слід зазначити, що НБУ робить активні спроби врегулювати це питання.
К.: Як на Вашу думку має проводись така оцінка, працівниками банку? Адже існують приклади необ’єктивності й банківської оцінки…
Я. П.: Банк – він є кредитор. І це право будь-якого кредитора дати чи не дати кошти. Зараз на фінансовому ринку України функціонує понад 150 банків, і сказати, що на цьому ринку немає конкуренції не можна. Конкуренція в частині надання послуг фізичним особам дуже жорстка, адже існує безліч програм, що так чи інакше веде до істотного зниження процентних ставок.
Що стосується проведення експертної оцінки заставного майна, то, на мою думку, його необхідно покласти саме на банківські установи, адже саме банк оцінює можливості реалізації цього майна. Законом України “Про заставу” передбачено такий механізм реалізації, коли майно продається на конкурентних засадах на відкритих торгах заставленого майна. Звичайно, можуть виникати окремі перекручення при здійсненні такої діяльності, але як правило до реалізації заставленого майна залучається обмежене коло осіб, і в принципі цей механізм досить прозорий.
На відміну від законодавства інших країн світу український закон про заставу поки що не передбачає існування механізму відступного чи просто переходу права власності. Тобто у разі невиконання кредитних зобов’язань у нас не буває автоматичного переходу об’єкта застави у власність кредитора. При цьому завжди необхідно звертати стягнення у передбаченому законом порядку, хоча це питання також не врегульоване остаточно, бо там існує така фраза “…якщо інше не передбачено договором”. Оптимального механізму переходу права власності не передбачено, і з цього приводу є низка доволі суперечливих прецедентів і судових рішень.
На мою думку, все-таки експертну оцінку мають проводити працівники банку як установи, яка несе відповідальність, ризики щодо неповернення кредитів. А стосовно критеріїв об’єктивності такої оцінки кожен буде вирішувати самостійно, виходячи зі свого досвіду реалізації.
Завершуючи, хочу зазначити, що статистика свідчить, що ризик неповернення кредитів серед клієнтів-фізичних осіб значно нижчий, ніж серед юридичних осіб. Очевидно, фізична особа більш зважено підходить до проблеми повернення кредитних коштів і вкладає гроші у більш реальні приземлені проекти.
По материалам: Укрсоцбанк (об\'єднано з Альфа-Банком)
Поделиться новостью
