713
Юрій Прус: персональний «пенсійний фонд». З чого почати
— Особисті фінанси
На теренах колишнього СРСР парадигма «Інститут — робота — пенсія» була гіпертрофована. І не дивно: приватного капіталу та бізнесу не існувало, людина була змушена йти на роботу, щоб не вважатися тунеядцем, за що навіть кримінальна стаття була передбачена.
Сьогодні ж ми спостерігаємо зворотну картину — все більше людей намагаються організувати свій капітал таким чином, щоб отримувати пасивні доходи, тим самим звільнивши час для особистого життя та створюючи персональний «пенсійний фонд».
У читача може скластися враження, що такі завдання, як забезпечення пасивного доходу — доля багатих, і простому середньостатистичному українцю значно простіше та зрозуміліше чесно відпрацювати свій пенсійний стаж та розраховувати на пенсію від держави.
Проте, на сьогодні демографічна ситуація в усьому світі (і в Україні зокрема) така, що темпи старіння населення прискорилися: тривалість життя збільшується, частка працюючих скорочується, питома вага пенсіонерів — зростає.
Незабаром держава просто не зможе гарантувати навіть той мізерний розмір пенсії, який існує зараз. А це означає, що кожна працездатна на сьогодні людина має подбати про себе, своє майбутнє сама.
Яким чином? Давайте говорити у конкретні цифри. Наприклад, з капіталу у розмірі $100 тис. у наших реаліях можна отримувати близько $12 тис. пасивного доходу на рік.
Це означає, що у розпорядженні такої людини буде близько $1 тис. на місяць, що можна порівняти із середньою зарплатою в Україні та доходом, достатнім для комфортного життя. Непогано, правда?
Давайте подивимося, чи складно створити капітал у розмірі $100 тис. Зрозуміло, без того, щоб обмежувати своє споживання та створювати накопичення, із цим завданням не впоратися.
Але якщо, наприклад, сім’я з двома працюючими людьми відкладатиме протягом 5 років по $20 тис. на рік, що є цілком реальним, то буквально за такий нетривалий період часу необхідну суму буде відкладено. А можна збільшити розрахунковий період створення капіталу з 5 до 10 років, тоді треба відкладати вдвічі менше.
Передбачаючи можливі заперечення, погоджуся, що для справді малозабезпечених людей це завдання може здатися непосильним. Але моя позиція така, що в сучасному світі існує безліч можливостей, спостерігається величезний попит на ринку праці, і ті, хто дійсно хоче працювати і заробляти, таку можливість завжди знайдуть.
Щодо прибутковості на рівні 12% річних, яку ми використали у розрахунках пасивних доходів... І яка може здатися високою на тлі депозитних ставок, я вважаю, що для професійних інституцій прибутковість на рівні 10-12% річних — це гарантований мінімум.
Щодо прибутковості на рівні 12% річних, яку ми використали у розрахунках пасивних доходів... І яка може здатися високою на тлі депозитних ставок, я вважаю, що для професійних інституцій прибутковість на рівні 10-12% річних — це гарантований мінімум.
Причому дуже важливо розуміти, що дрібному приватному інвестору цей рівень доходності недоступний. Наведу найпопулярніший приклад інвестицій та пасивного доходу в Україні — купівля квартири для подальшої здачі в оренду. Коли людина купує квартиру, то вона купує її за ціною, в якій вже закладено прибуток усіх причетних до створення цієї нерухомості організацій: архітектора, ріелтора, будівельників, водопровідника, електрика тощо.
Сам по собі бетон у новобудові коштує 300-400 $ м3, а кінцевий споживач купує його за ціною 1000 $ за м3. Тобто в такій інвестиції маржу кінцевого покупця вже опущено до мінімуму.
А якби ця людина інвестувала в цю ж новобудову через якусь інституцію (як, наприклад, AFA ), яка передбачає створення пулу інвесторів та реалізацію проекту «під ключ», то вона могла б взяти участь у розділі прибутку всіх вищезгаданих інституцій і непогано заробити.
Повертаючись до фрази про те, що людина, яка думає, повинна подбати про себе сама, хочу підкреслити, що без постійного особистісного розвитку завдання створення пасивного доходу може виявитися непосильним. Адже для молодої людини завжди буде конфлікт інтересів: з одного боку, фінансові консультанти навперебій радять створювати свій «пенсійний фонд», відкладаючи істотну частину доходу вже зараз, у молодості; з іншого — молодість хоче отримати все і зараз, жити в кайф, не обмежуючи себе, і не думати про завтра, яке може не наступити. Як вирішити цей внутрішній конфлікт?
Нехай для когось це прозвучить банально, але єдиний вихід — це підвищувати рівень свого культурного розвитку, у міру чого сфера задоволень людини зміщується з матеріальної сфери в нематеріальну, коли людина отримує радість не від володіння речами, а від книг, мистецтва тощо. д.
І я можу помітити, що за своєю діяльністю ми чітко відстежуємо тенденцію до стрімкого зростання кількості людей, які замислюються про своє майбутнє.
Ми все далі відходимо від СРСР, країни-концтабору, де нічого не було. Після руйнування якої у людей була невгамовна жага споживання, її потрібно було задовольнити.
Зараз, після 30 років, відбувається зміна того покоління. І сьогодні вже всі ті, хто не лінується працювати, мають прийнятний рівень життя, суспільство починає жити в достатку, а це, своєю чергою, призводить до розуміння, що нескінченно споживати — це шлях у нікуди. І ось ці люди і замислюються про пасивний дохід.
Такий дохід — це не лише пенсія, це ще й можливість менше часу присвячувати роботі та більше — сім’ї, захопленням. Це загальний тренд, який буде вкрай актуальним у найближчі десятиліття.
Юрій Прус, власник українського інвестиційного Multi-family Office Advance Finance Alliance
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
