Чому країні не вистачає кадрів?

Чому економіка перевантажена фінансистами, адміністраторами та маркетологами.

Інженери в Україні на вагу золота. Не дивно: з розпадом СРСР інженери і технологи виробництва у кращому разі або перекваліфікувалися в керівники, або поїхали на заробітки за кордон. У гіршому - стали човниками.

Промисловість колишнього соцпростору стагнувала більш ніж 10 років, в інженерах не було потреби.

Гвідо Фрібель з Тулузського університету та Олена Панова з університету Монреаля знайшли інше пояснення дефіциту кадрів з інженерних спеціальностей*. Економісти проаналізували кадрові перестановки з 1984 по 2000 рік на одному з найбільших машинобудівних підприємств Росії та дійшли кількох висновків.

За часів Союзу (з 1984-го по 1991-й) вирости з простого інженера або завідувача виробничої частини до гендиректора підприємства було досить легко. Якщо не на рідному, то на сусідньому заводі будь-який фахівець середньої управлінської ланки, що розбирався у виробництві, міг піти на підвищення.

А ось з 1991 по 2000 рік зростання кадрів припинилося. Фахівцю з освітою і кваліфікацією інженера було практично неможливо зайняти крісло начальника.

"Вся справа в інсайдерській приватизації промислових активів", - пояснюють економісти. Більшість заводів у Росії та країнах СНД перейшли у власність до їхніх колишніх гендиректорів. Останні, побоюючись втратити контроль над рідними заводами, залишилися біля керма і після придбання активів. Спостерігаючи за тим, як знижуються обсяги реалізації, колишні червоні директори кинулися налагоджувати збут, маркетинг та адміністрування власних компаній, забувши про виробництво.

У результаті компанії виявилися перевантаженими топ-кадрами: випускниками бізнес-шкіл і економічних ВНЗ, експатами (тобто закордонними топ-менеджерами) тощо. У цей період технарям було нереально піднятися вище за начальника відділу виробничої частини. А високі зарплати інженерів перекочували до білих комірців - директорів і керівників.

Найзаповзятливіші інженери поступово перекваліфікувалися у менеджерів, більшість же з них розгубили навички, а то й зовсім залишилися без роботи за спеціальністю.

Однак краще з приходом нових управлінських кадрів підприємства працювати не стали. У той час як власники, що прийшли на завод ззовні, проводили реструктуризацію активів і без жалю звільняли старих гендиректоров, інсайдери прагнули оточити себе якнайбільшою кількістю дорогих управлінців. Результат очевидний: контрольовані червоними директорами заводи і зараз залишаються малоефективними.