876
Юрій Сивицький: про економічну стратегію 2020-2030 і роль держави
— Казна та Політика
Експертне співтовариство активно обговорює Економічну стратегію 2020-2030, представлену урядом. Я ставлюся до документа зі стриманим оптимізмом – добре, що така робота ведеться, ще й із залученням профільних бізнес-асоціацій. Але я давно переконаний: чим менше буде чиновників в управлінських процесах, тим успішніше і швидше буде розвиватися наша економіка.
Безперечний позитив появи цієї стратегії – вона об’єднала провідні бізнес-асоціації, які повірили в модель, запропоновану ініціативною групою. Але головне питання – як буде використана ця дорожня карта – на користь бізнесу чи на шкоду? Тому що якщо в стратегію будуть закладені хибні показники, не стратегічні, а приватні, тоді чиновники отримають потужний політичний і медійний інструмент для просування своїх інтересів. Це велика загроза.
Так, чимало уваги у зазначеній стратегії приділено залученню зовнішніх інвестицій, західного капіталу. Звісно, це теж потрібно – чим більше грошей буде надходити в країну, тим краще. Але не менш важливо – змусити працювати українські гроші! Щоб люди їх не просто тримали на депозитах, а вкладали в реальні проекти, ставали акціонерами компаній, як це відбувається в усьому світі!
Це можна реалізувати тільки через фондовий ринок, який зараз в Україні працює неповноцінно. Тільки робота цього ринку на повну потужність дасть поштовх капіталізації українських компаній і їхньому виходу на міжнародні ринки. Поки цим можуть похвалитися лише деякі українські компанії на відміну від фірм Ізраїлю, Німеччини чи Італії, що працюють у всьому світі.
Для того, щоб досягти стійкого розвитку економіки, нам потрібно не стільки залучати зовнішні інвестиції, скільки всіляко стимулювати і розвиток внутрішнього ринку, і сприяти виведенню власних підприємств на зовнішні ринки – зі своїми технологіями, продуктами. А для цього треба стимулювати український бізнес, а не міжнародний.
У стратегії потрібно зробити акцент на розвитку приватно-публічного партнерства і програмно-проектного підходу. Коли з’являються великі можливості для бізнесу, але які створює не держава, а приватний бізнес. На жаль, у нас все відбувається навпаки: внутрішній ринок окупований державними підприємствами, що створюються при кожному міністерстві. Тобто, з одного боку ми говоримо про необхідність приватизації, з іншого – накопичуємо державні компанії при міністерствах, які без тендерів починають отримувати замовлення.
Для прикладу візьмемо державну компанію «Дія», яка за державні гроші робить без тендерів купу систем, конкуруючи з українським бізнесом. Та ще й намагається під себе підібрати підприємців через додаток «Дія.Сіті». Це приклад гіпертрофованої роль держави, коли багато чого залежить від конкретних примх чиновників, які, власне, і створюють під себе системи.
Було б цікаво дізнатися думку інвесторів: хто готовий вкладати в стартапи, які обрала держава? Адже основний критерій успішного стартапу – це не інвестиції з боку держави, а від приватного бізнесу. На жаль, у нас Мінцифри береться за фінансування стартапів часто бездумно і неусвідомлено. Так відбувається, коли ризикуєш не своїми грошима.
Потрібно діяти в принципово інший спосіб: держава стає осторонь, передаючи більшість сервісних функцій приватному бізнесу. Це стосується і управління активами, і цифровими сервісами – все це повинні робити приватні компанії.
Роль держави при цьому зводиться до спільного стратегування: стежити, щоб не було монополій, підтримувати чесну конкуренцію тощо. Всім іншим має займатися приватний сектор. Це приведе до зростання українського бізнесу, створення на українській платформі різного роду сервісів для споживачів. І, як наслідок, дасть можливість отримання фінансування – як міжнародного, так і внутрішнього.
Ще один момент: ми можемо написати ідеальну стратегію, але якщо нікому буде відстежувати її виконання – це нівелює всю ідею. Мусить працювати певна організація з чітким регламентом, яка відстежує виконання стратегії. Тому що без інституційного закріплення стратегування, після обрання чергового президента або зміни якихось обставин, від цієї дорожньої карти можна буде легко відмовитися.
Тому після впровадження цієї дорожньої карти є сенс проводити постійні сесії стратегування, «звіряти годинники» – чи рухаємося ми в тому напрямку, який заклали на початку.
Підсумовуючи: звуження функцій, повноцінна робота фондового ринку і судів, розмежування функцій силових структур і зменшення їх кількості. Це і є рецепт успішного розвитку економіки. Багато залежить і від бізнесу.
У нас є реальний шанс переламати стару бюрократичну модель і закласти цивілізовані правила швидкісного розвитку країни. Де внутрішній бізнес починає розвиватися, генерувати капіталізацію, створювати високоефективну економіку, що дає можливость створювати великі фонди для забезпечення пенсіонерів і соціально незахищені категорії гідним доходом. Де кожен громадянин держави відчуває турботу і підтримку.
Юрій Сивицький, Член Української ради бізнесу, засновник Intecracy group
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
