Банкрутство ЗАЗу: радіти, сумувати чи шукати перспективи? — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

Банкрутство ЗАЗу: радіти, сумувати чи шукати перспективи?

Фондовий ринок
5949
Інформація про можливе банкрутство ЗАЗу у значної частини наших громадян викликала неприховану радість. В їх уявленні саме власники ЗАЗу винні у високих цінах на імпортні автомобілі. На їхню думку, якщо в Україні не буде власного автовиробництва, тоді не існуватиме аргументів для встановлення високих ставок мита та акцизу на автомобілі й нарешті можна буде ввозити дешеві вживані авто.
На жаль, на рівні не тільки пересічних громадян, але й деяких експертів, побутує схожа думка. Вони доволі впевнено наголошують, що Україні взагалі не потрібно мати власне автовиробництво. Або якщо хтось захоче його створити, то це вже приватна справа, якій держава не повинна допомагати.
У зв’язку з цим згадав два показові приклади — один у США, інший — в Європі.
Так, місяць тому в одному з іноземних ЗМІ була стаття щодо серйозних фінансових проблем у двох велетнів американської промисловості — компаній GE та FORD. Вони мають дуже значне боргове навантаження, а головне — затримались у впроваджені новітніх зразків продукції п’ятого та шостого технологічного устрою, тому відстають зараз від основних конкурентів. Це призвело до суттєвого падіння котирувань акцій цих компаній. Їхній фінансовий стан оцінюють як близький до банкрутства. Банкрутство може стати ще більш реальним, якщо Федеральна резервна система (ФРС — центральний банк США) ухвалить рішення про подальше підвищення облікової ставки.
Це, начебто, мало би викликати втечу всіх інвесторів від акцій цих компаній. Натомість, реакція зовсім інша. Всі задаються питанням – чи не пора вже скуповувати їх? Тобто, попри справді складний фінансовий стан цих компаній, навіть припущення немає, що американський уряд допустить банкрутство цих символів американської економіки. Усі впевнені, що уряд зробить усе, щоби у той чи інший спосіб забезпечити відновлення їх фінансового стану. Бо за цими компаніями стоять сотні тисяч співробітників, не кажучи вже про ще більшу кількість співробітників компаній, які забезпечують виробництво комплектувальних для них. І це не тільки питання робочих місць, добробуту сотень тисяч родин, можливих втрат мільйонів малих тримачів акцій цих компаній.
Важливо також, що ці компанії виготовляють складну технологічну продукцію, з високим рівнем доданої вартості, що і формує потугу американської економіки. Отже, американська держава робитиме все, щоби допомогти цим та іншим потужним виробничим компаніям, які формують становий хребет американської економіки.
Інший приклад – з Європи. Італійський уряд подав скаргу до Єврокомісії на Словаччину. Остання надала індивідуальні податкові пільги італійській компанії, що займається виробництвом побутової техніки – й та перемістила свою промислові потужності до Словаччини.
Ці два приклади наочно свідчать, що уряди західних країн, сприяючи загальному позитивному інвестиційному клімату, не залишаються осторонь питань індивідуальної підтримки розвитку компаній, що займаються виробництвом складної техніки.
Приклад Словаччини особливо показовий у зв’язку з тим, що ця країна створила максимально сприятливі умови для автомобілебудування – і це дозволило залучити транснаціональні автоконцерни.
Тому питання – чи потрібне Україні власне виробництво легкових автомобілів та чи спроможна вона забезпечити умови для його розбудови й динамічного розвитку – навіть не повинно стояти. Приклад багатьох країн на різних континентах з практичним досвідом сприяння розвитку автомобілебудування показує, як це роблять.
Країна з 40-мільйонним населенням і без власного автовиробництва — в сучасному світі це виглядає як щось дивне. Це скоріше результат не так відсутності капіталів, креативних людей та ідей, як неспроможності уряду й народних обранців усвідомити необхідність такого повноцінного виробництва в країні.
Але якщо так, то завдання полягає не у тому, щоби знищити ЗАЗ, вивезти звідти доволі сучасне обладнання – і радіти цьому.
Насправді, необхідна усвідомлена національна політика розвитку автомобілебудування, яка дозволить залучити в Україну світові автоконцерни.
Як мені здається, для цього варто, по-перше, визначити напрямок розвитку в автомобілебудуванні. Таким міг би бути електромобіль. Це очевидний мейнстрим розвитку автомобілебудування у світі. Він є технологічно простішим, має менше комплектувальних, відповідно – менше суміжних виробництв.
По-друге, необхідно дати безпрецедентні податкові преференції на десять – чи навіть п’ятнадцять – років для головного виробництва електромобілів та усіх суміжних виробництв, якщо половина їх продукції йде на потреби електробудування. Це має стосуватися зниження ставок податку на прибуток (податку на виведений капітал) та на доходи фізичних осіб до десяти відсотків, сплати ЄСВ лише з двох мінімальних зарплат, скасування чи зменшення до мінімуму ставки плати за землю. Також необхідно надання відстрочки сплати ПДВ при купівлі комплектуючих (до 365 днів) та виробничого обладнання (до 730 днів). Причому, не залежно – імпортного чи вітчизняного виробництва.
Такі податкові пільги мають бути залучені при досягненні певного рівня локалізації — наприклад, не менше 35 відсотків з вимогою поступового (протягом кількох років) підвищення до 65-70 відсотків. Також мають бути вимоги щодо поступового нарощування частини експорту цих електромобілів. Це демонструвало би їх конкурентоспроможність на зовнішніх ринках.
По-третє, необхідна національна програма сприяння придбанню електромобілів для громадян та для комерційних потреб. Це може бути у вигляді податкових пільг для фізичних осіб та доступ до дешевих кредитів за лізинговими схемами — для комерційних споживачів.
Упевнений, що за таких законодавчо закріплених податкових преференцій ми зможемо залучити до виробництва електромобілів потужні іноземні автоконцерни.
І останнє. Одна з причин нелюбові до ЗАЗу пов’язана з тим, що громадяни небезпідставно сприймають цю компанію просто, як приватну власність однієї чи декількох осіб. Тому відповідно – і податкові преференції теж тоді сприймаються, як такі, що надаються в інтересах саме цих осіб. Таке ставлення до ЗАЗу можна було би змінити, якби нинішні власники залишили собі лише 25 відсотків акцій, з подальшим скороченням свого портфеля до 10 відсотків. Ще 35-40 відсотків акцій має бути запропоновано іноземному автоконцерну та одній з міжнародних фінансових інституцій. Наприклад, ЄБРР. А от усі інші акції повинні бути розміщені виключно між громадянами України. Причому, на час дії податкових пільг жодна фізична особа не повинна володіти більше 0,005 відсотка акцій. За таких умов акціонерами могли би стати десятки та навіть сотні тисяч громадян. Вони би вже сприймали цей автоконцерн як справді народний.
Отже, нам потрібно шукати шляхи відродження автомобілебудування, а не радіти з подальшого перетворення України в сировинний додаток розвинених країн, що спроможний експортувати лише сировину. Нам треба експортувати готову продукцію, у тому числі й легкові автомобілі.
Борис Кушнірук
За матеріалами:
Укрінформ
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас