882
Олег Кузнецов: Україна і «Північний потік - 2». Що буде?
— Енергетика
Ідею зведення другого газопроводу по дну Балтійського моря, який дозволить безпосередньо качати газ із Росії до Німеччини в обхід України, підтримує безліч країн. У них, звісно, є противники.
У кожної зі сторін в даному питанні свій інтерес, свій мотив. Розуміння цих мотивів вже дає відповідь на питання щодо того, чи буде «Північний потік – 2» доведений до кінця і чи зможе Україна стати цьому на заваді.
Мотиви прихильників «труби»:
Росія. Тут багато пояснювати не треба. Своїми діями російська сторона вже не раз доводила, що розглядає природний газ не як торговельний ресурс, але в першу чергу – як інструмент тиску на Європу. Спорудження газопроводу «Північний потік – 2» для неї – спосіб посилити цей тиск і показати свій вплив на регіон.
Крім того, Росія зможе максимально знизити свою залежність від транзиту газу через територію України і додатково нанести цим економічну втрату останній. Адже втрата газового транзиту обернеться для України втратою 3% ВВП (такі дані наводить НБУ – авт.). Як не крути, ляпас від Росії виходить чималий.
Німеччина. Німці – одні з ініціаторів реалізації проекту «Північний потік – 2». Отримавши можливість безпосередньо отримувати газ Росії, вони тим самим вирішують проблему своєї залежності від країн-транзитерів, а також газових воєн, якими славляться Україна і Росія.
Для Німеччини це вагомий аргумент. А ще, сконцентрувавши на своїй території потужності відразу двох газопроводів, Німеччина перетворюється на своєрідний «газовий центр» Європи.
Інші європейські країни вже будуть залежати від неї в плані газу, а сама Німеччина отримає непоганий дохід від його транзиту. І від будівництва теж, тому що в ньому задіяні відразу чотири німецькі компанії.
При цьому самі німці не витратять ні копійки, всі витрати бере на себе російська сторона. Суцільні вигоди, як вже тут відмовитися? Тим більше, вибирати є з чого. Є ж іще США зі своїм сланцевим газом.
Але американський газ дорожчий. Та й доставляти його теж тяжче, все-таки Росія територіально ближче до Німеччини, ніж Штати.
Крім того, відмова від американського газу має і політичне підґрунтя. Трамп на даний момент веде досить агресивну торговельну політику.
Згадати хоча б торішнє посилення Вашингтоном мит на поставки європейських сталі та алюмінію. При цьому американський президент вимагає від тієї ж Німеччини, щоб вона відмовилася від вигідного для неї «Північного потоку – 2». Нерівноцінний обмін якийсь виходить.
Швеція, Швейцарія та інші країни, що дали згоду на будівництво. Для більшості з них будівництво «Північного потоку – 2» економічно вигідне.
Наприклад, в Швеції «Газпром» планує розмістити частину потужностей з будівництва газопроводу, відповідно, країна отримає за це чималі «відпускні» в бюджет.
У Швейцарії все трохи інакше. По-перше, на будівництво газопроводу підрядилась швейцарська компанія Nord Stream AG, яка по завершенні проекту принесе країні чималі дивіденди у вигляді сплачуваних податків.
Крім того, доходи Швейцарії включають прибуток від фрахту трубоукладальної компанії Allseas AG, яка теж підрядилась на виконання робіт. Прибуток в даному випадку становить близько 300 тисяч євро на день.
Схожа ситуація у Франції, Чехії, Нідерландів і ряду інших європейських країн. Їхні великі компанії (французька Engie, чеська NET4Gas, нідерландська Wasco Coatings Europe BV і т.д.) також задіяні в будівництві газопроводу, що принесе їм великий прибуток. Небажання втрачати цей прибуток, а також, ймовірно, псувати відносини з великим бізнесом, і керує політичними силами цих країн…
Компанія Engie, до слова, і зовсім є одним з акціонерів «Північного потоку-2». Вона прямо заявляє про те, що буде підтримувати проект за будь-яких обставин.
Мотиви противників «Північного потоку – 2»:
До числа основних противників належать Україна, США, Польща.
Україна. З Україною все зрозуміло. З відкриттям газопроводу українська транзитна труба практично спорожніє, країна втратить значну частину свого бюджету і 3% ВВП разом з ними. Для нас, для нашої країни, будівництво «Північного потоку – 2» – це справді проблема.
Польща. У Польщі проблема аналогічна до нашої. Вона, як і Україна, ризикує втратити можливість транзиту газу і всі вигоди, що випливають з цього.
Можна сказати, що обидві країни на даний момент є найбільшими критиками нового проекту, використовуючи для цього будь-які можливості.
Проблема в тому, що аргументів для блокування будівництва у обох замало. І Україна, і Польща синхронно звинувачують Росію в «газовому» тиску на Європу і закликають шукати альтернативи російській сировині.
Спроби вирішити все на вищому рівні поки нічого не дали. Єврокомісія ще торік заявила, що не має повноважень для блокування проекту «Північний потік – 2». Виявилося, що експортні трубопроводи в нормативно-правових актах ЄС не згадані, а європейське регулювання не застосовується до зовнішніх постачальників.
США. З іншого боку, є США, які також проти будівництва «Північного потоку – 2». Для них Європа – важливий ринок збуту сланцевого газу. Втрачати його їм абсолютно невигідно. А в даному випадку мова йде не тільки про те, щоб втратити, але і віддати його Росії – країні, з якою у США досить-таки напружені відносини.
До недавнього часу всі спроби США у блокуванні проекту будівництва не можна було назвати ефективними. Американці погрожували санкціями, намагалися звернутися до почуття справедливості європейців, закликаючи їх не дати скривдити Україну і Польщу необдуманими діями.
Але в підсумку введені акції виявилися не такими вже серйозними і явно недостатніми, щоб запобігти будівництву.
Більше того, в Америці зараз складається ситуація, коли права рука діє окремо від лівої. Якщо американський уряд налаштований проти «Північного потоку – 2», то великі американські банки вважають інакше.
Наприклад, в листопаді 2017 року американський банк JP Morgan Chase спільно з японськими Mizuho Bank Ltd. і Sumitomo Mitsui Banking Corp. видав «Газпрому» кредит на мільярд євро.
Це говорить лише про одне: можливість Білого дому в обмеженні доступу російських корпорацій до міжнародного фінансування дуже обмежені. А значить, вплинути і на будівництво особливо він не зможе.
Що в підсумку?
Вищесказане наочно доводить, що противники «Північного потоку – 2» явно програють прихильникам. Не тільки в плані кількості, але і щодо якості аргументації.
Більшості країн новий газопровід надає значні економічні вигоди, а заодно дозволяє позбутися транзитної залежності.
А що мають противники? По факту – нічого. Тільки погрози та залякування енергетичною залежністю Європи, яка і так всім очевидна. І яка, до речі, нікуди не дінеться навіть якщо «Північний потік – 2» не будуватимуть. Просто з його будівництвом у Європи з’являється більше бонусів, відтак чому б ними не скористатися?
Ситуацію можна змінити, якщо запропонувати відчутну альтернативу «Північному потоку – 2». Щось, що змусить Європу змінити свої погляди.
Можливо, якщо вдасться вирішити загрозу торговельних воєн між Євросоюзом і США, а також деяких інших проблем, що накопичилися між ними, тоді вдасться досягти і компромісу щодо «Північного потоку – 2». Але в це віриться слабо. Занадто вигідний у фінансовому плані цей проект для Європи – як для країн в цілому, так і для бізнесу.
Виходячи з цього, можна припустити, що другому газопроводу на дні Балтійського моря все ж бути. І Україні вже потрібно готуватися до цього. Хоча б – створити сектор відновлюваної енергетики, диверсифікувати і впорядкувати поставки вугілля, а також підтримувати в безпечному і робочому стані інфраструктуру своєї атомної енергетики.
Олег Кузнецов, партнер Kreston GCG
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
