Китайці допоможуть Україні зробити бензин дешевшим


Китайці допоможуть Україні зробити бензин дешевшим

2 квітня Китайський державний банк розвитку CDB зібрав кредиторів приватної корпорації CEFC China Energy Corp (CEFC), щоб продемонструвати увагу Пекіна до подальшого стійкого розвитку цієї нафтокомпанії. Зокрема, як передало агентство Reuters, держбанк порадив кредиторам корпорації не подавати ніяких судових позовів і попросив їх не відкликати раніше видані кредити. Це повинно допомогти CEFC підтримати нормальну операційну діяльність.

Загроза над цією корпорацією нависла після того, як минулої зими її голову звинуватили у корупційних зв’язках з держслужбовцями – дуже тяжким злочином в КНР. На щастя для компанії, інше керівництво та основні акціонери компанії під підозру китайських правоохоронців не потрапили. Тому CEFC продовжує нормально працювати, і навіть звітує про фінансові успіхи. А підспудно переконує пресу, що китайським державним компаніям і банкам не варто обмежуватися існуючими 50% у капіталі корпорації, і слід почати нарощувати свою частку.

Новини з Китаю про зростання державної підтримки CEFC прояснили можливе майбутнє українського прифронтового Лисичанського НПЗ. Цей другий за потужністю НПЗ в країні до 2017 року числився на балансі структур російської «Роснєфті», найбільшим акціонером якої з кінця 2017 року є та сама корпорація CEFC.

Після формального виходу росіян з України, власниками більшості активів та інфраструктури Лисичанського НПЗ стала заплутана мережа інвесторів Швейцарії та Ізраїлю. Щоправда, є всі підстави вважати, що нові власники НПЗ не розривали зв’язків з «Роснєфтью», перебувають з нею в партнерських відносинах і навіть підтримують її інтереси.

Східні поставки проти північних

Український гігант нафтопереробки і нафтохімії в Лисичанську простоює вже понад 7 років. Поява у «Роснєфті» китайських державних, а не приватних акціонерів може змінити ситуацію на краще. Адже Україна щорічно витрачає понад $4,2 млрд на імпорт нафтопродуктів, який серед іншого йде на критично важливі військові потреби.

Постачання авіапального і дизеля для воюючої армії з-за кордону можна вважати суто українським ноу-хау – в переважній більшості інших держав, які ведуть бойові дії, виробництво нафтопродуктів мінімально залежить від зовнішніх джерел і підпадає під стратегічну опіку держави.

В Україні ж більшість НПЗ простоюють, а сирої нафти імпортували в минулому році всього на $0,4 млрд. Водночас з $4,1 млрд, які Україна в 2017 році витратила на закупівлю закордонних нафтопродуктів, понад $1,8 млрд припали на Білорусь. Ще на $1,2 млрд палива купили у Росії. Решту $0,4 млрд завезли з Литви і $0,7 млрд – з інших країн.

Найкращі шанси збільшити внутрішнє виробництво у єдиного працюючого українського НПЗ в Кременчуці. В його інтересах «Укрнафта» навіть ініціювала введення загороджувальних мит на поставки нафтопродуктів: 35%-ного на імпорт з РФ і Білорусії, і 25%-ного для імпорту з інших країн. Якщо ці мита будуть введені, шанс відновити роботу з’явиться також в інших великих підприємств української переробки нафти, до яких відносяться Одеський і Лисичанський НПЗ.

Втім, останній міг би працювати навіть і без загороджувальних мит через близькість до східного кордону. Адже він має дуже гарну логістику. З одного боку, завод розташований ближче за інші до нових потужних джерел сировини в Каспійському морі. З іншого – Лисичанський НПЗ пов’язаний нафтопроводами з Одесою і Херсоном. Така розвинена інфраструктура ідеально підходить для своп-операцій із заміщення поставок сирої нафти, яких в Україні не було з середини 90-х років.

Навіщо китайцям ринки України, Румунії і Грузії

Казахстан, головний виробник каспійської нафти, донедавна через конкуренцію з РФ міг ввозити в Україну лише невеликі обсяги сирої нафти. Причому поставки йшли не найдешевшим трубопровідним транспортом, а більш дорогими морськими танкерними маршрутами. Конкурентна ізоляція Казахстану від ринку України почала сходити нанівець в середині поточного десятиліття. Коли компанії США збільшили свій контроль нафтовидобутку країни до 30-33%. Але в лідери казахського видобутку вирвався Китай, чиї компанії і банки консолідували не менше ніж 45% місцевого видобутку. От тільки без найкоротших шляхів поставок нафти в Європу, що проходять через Україну, китайці почали втрачати вкладені в Казахстані гроші. Тому що возити обхідними шляхами дорожче.

В кінці 2017 року географічною цінністю колишніх українських активів «Роснєфті» зацікавилася китайська компанія CEFC China Energy. У паритетному партнерстві з державою Казахстан вона володіє великими нафтовими активами в ЄС і Грузії. Зокрема, мова йде про KazMunaiGas International (KMGI), якій належить кілька нафтогаваней, НПЗ і мережа АЗС з понад 1000 заправок у Франції та Іспанії.

Але для ефективної роботи всієї цієї інфраструктури необхідно розширювати постачання нафти з Казахстану. Ось чому колишні українські активи «Роснєфті» в Лисичанську, розташовані на найкоротшій лінії між Казахстаном і ЄС, і привернули увагу CEFC. Тому вже в кінці 2017 року китайська корпорація уклала угоду про купівлю за $9,1 млрд пакету 14,1% акцій «Роснєфті». Держбанк Китаю CDB запропонував під купівлю акцій кредит на $6 млрд. На $1 млрд більше, ніж готовий був дати російський банк VTB.

Українські перипетії угоди

Тільки ставши акціонером «Роснєфті», CEFC на початку 2018 року зуміла відібрати у швейцарського трейдера Glencore ексклюзивні права на постачання нафти в КНР з російського Далекого Сходу і Сахаліну. До речі, і сам Glencore в 2017 році не проти був стати власником того ж 14,1%-го пакету «Роснєфті». Але через міжнародні санкції проти РФ не зміг зібрати синдикований кредит.

Слід зазначити, що швейцарський торговий гігант тісно залучений в український ринок. Він співпрацює з державною нафтокомпанією Азербайджану Socar International, яка є лідером імпорту сирої нафти в Україну і постачає її на Кременчуцький НПЗ. Але, крім експортного союзу з Азербайджаном, Glencore донедавна грала і на конкуруючому з Баку російському ринку.

Зокрема, нетривалий час в 2017 році, будучи ще акціонером «Роснєфті», швейцарський трейдер виступав уповноваженим оператором російської трубопровідної монополії «Транснєфть» на південно-західному напрямку транзиту сирої нафти через Україну. Тобто наповнював нафтопровід «Дружба», що йде в Європу.

І за кооперацією з Азербайджаном, і за роботою з експортом російської нафти, цей швейцарський трейдер-гігант конкурував з Казахстаном. Певною мірою така конкуренція обмежувала розвиток китайських компаній. Адже вони вклали десятки мільярдів доларів у видобуток нафти та газу держав Центральної Азії. А оскільки ці країни занадто віддалені від промислових регіонів Китаю, вивозити в Європу ресурси працюючих там китайських компаній ближче і вигідніше.

Китайські банки і компанії все більше схиляються до цієї ефективної торговельної стратегії. А зростаюча в її контексті увага влади КНР до приватної купівлі акцій «Роснєфті» обіцяє стагнуючій українській нафтопереробці нові моделі інтеграції, від варіантів якої залежить рівень цін на бензин і дизель для вітчизняних споживачів.

Андрій Старостін

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Також з цієї теми: Енергетика
Дивись також
В Контексті Finance.ua