11857
Сміттєве майбутнє. Коли і як буде вирішена проблема утилізації сміття в Україні
— Казна та Політика
Кожен українець щороку створює близько 330 кг сміття. За рік на полігони і неофіційні звалища вивозять по 11 млн тонн побутових відходів. Загальна площа звалищ становить майже 5% території країни, що порівнянно з розмірами Чернівецької області. При цьому в Україні є тільки один сміттєспалювальний завод — київська “Енергія”. Його потужностей недостатньо навіть для обслуговування столиці. За рік тут спалюють 260-280 тис. тонн, при тому, що в Києві збирають 1,2 млн тонн побутових відходів. У підсумку 95% побутового сміття по всій країні вивозять за межі населених пунктів і зберігають десятиліттями.
Розгрібаючи сміття
Спробу сортувати сміття в Україні робили не раз. Приміром, у Києві працюють мобільні точки збору вторсировини, куди всі бажаючі можуть віддати відсортовані відходи. Але є чимало прикладів, коли ініціативи городян встановити у своїх дворах контейнери для роздільного збору сміття лише робили цю територію привабливою для бомжів. Тим так набагато простіше було збирати картон і скло.
Зараз закон про сортування забороняє вивозити відходи на полігони. Їх потрібно переробляти, утилізувати, а викидати тільки те, що не тече, не смердить і не виділяє метан. На питання, як буде виконуватися закон, Світлана Коломієць, радник міністра екології та природних ресурсів, відповідає: “Ніяк”. У цій частині закон працювати просто не може, оскільки переробних потужностей для органіки в країні не існує.
Але є шанси, що скоро вони з’являться, а в Україні запрацює система поводження з побутовими відходами. В уряді почали з прийняття Національної стратегії управління відходами. Документ закріплює наміри країни збільшити обсяги переробки сміття, створити безпечні полігони для зберігання побутових відходів і простежити, чи сміття не зберігається десь нелегально. Якщо стратегію реалізують, то до 2030 року в Україні з’явиться близько 800 переробних підприємств, а в 5 тис. населених пунктів побудують 250 центрів збору побутових відходів.
План роботи наступний: уряд створить Національний план поводження з відходами і передасть місцевим органам самоврядування обов’язок вирішувати, що робити зі сміттям в регіоні. Для цього на місцях повинні створити регіональні плани поводження з відходами. За ідеєю, обладміністрації розіб’ють регіон на кластери, створять маршрути вивезення відходів і варіанти утилізації побутового сміття.
“Оптимальний обхват кластера — 400 тис. осіб. Мінімальна межа — 150 тис. Система збирання та перевезення відходів в цьому випадку закінчується одним кластерним регіональним полігоном і одним переробним підприємством”, — пояснює В’ячеслав Сороковський, експерт з питань децентралізації проекту DESPRO.
При поділі на кластери потрібно буде врахувати багато факторів. “Різниця в складі відходів може бути істотною, і вона вплине на те, що з ними робити”, — розповідає Світлана Коломієць. Наприклад, у сільській місцевості більшу частину органічних відходів використовують в домашніх господарствах, а левова частка сміття — це упаковка, тара та інші неорганічні компоненти. “Виходячи з того, скільки генерується відходів, які це відходи, скільки є потужностей у регіоні для переробки, і буде розроблятися план”, — підсумовує вона.
Побудуй завод
Поки що регіональні плани є у великих міст — Києва, Львова, Дніпра та Вінниці. “З вивезенням побутового сміття у столиці проблем немає. Потрібно вирішити проблему його утилізації, — розповідає Петро Пантелеєв, заступник голови Київської міської держадміністрації. — Для цього необхідно вдосконалити законодавство і побудувати потужності для переробки. Прийняли рішення йти за принципом механіко-біологічної переробки відходів. Це екологічніше і дешевше, ніж спалювання”.
Такий спосіб включає в себе сортування, відбір ресурсоцінних матеріалів, будівництво установок для збору біогазу, а також використання висококалорійного сміття для виробництва теплової та електричної енергії.
Представник міської адміністрації говорить про те, що проект обійдеться місту приблизно в 100-150 млн євро. Точна цифра буде відома після проведення тендеру та обрання компанії-переробника. Отримати фінансування з міського бюджету в повному обсязі неможливо, тому Київ думає про залучення інвестора.
У питанні створення переробних потужностей столицю випереджає Львів. Світлана Коломієць каже, що незабаром там розпочнуть будівництво заводу механіко-біологічної обробки. Він обійдеться місту в 30-35 млн євро і частково фінансуватиметься за рахунок гранту ЄБРР. Зокрема, 10 млн євро хочуть направити на рекультивацію Грибовицького полігону, ще 20 млн євро — кредит під мінімальний відсоток для будівництва сміттєпереробного заводу.
В рамках державно-приватного партнерства переробний завод хочуть побудувати і в Дніпрі. Його вартість складає приблизно $60 млн, термін окупності проекту — 10 років. Міськадміністрація шукає інвестора. “Пропонуємо будувати за договорами державно-приватного партнерства з містом. Інвестор реалізує проект за свої гроші, а Дніпро дає гарантію, що при зміні його керівництва інвесторів не попросять залишити проект”, — говорить Володимир Панченко, керівник Агентства розвитку Дніпра.
“Сьогодні штраф за незаконний викид сміття — 1700 грн. Ловлять порушників нечасто. Ми ініціюємо законопроект, щоб штраф збільшили до 34 тис. грн”
Іван Фурсенко, перший заступник керівника виконавчої дирекції Всеукраїнської асоціації сільських рад, зазначає, що заходити інвестори будуть в міста з населенням від 200 тис. осіб. Для невеликих територіальних громад потрібно думати про міжмуніципальну співпрацю. “У Латвії це вдалося. Силами місцевого самоврядування базового рівня об’єднується приблизно половина області, якщо перенести на наші території. Створюють там один завод, у якого є 25-30 співвласників — органів місцевого самоврядування”, — наводить приклад Фурсенко. У країнах Балтії знаходити інвесторів для будівництва заводів вже навчилися. В України такі ж плани, але на це потрібен час.
Є ще досвід Польщі, яка тільки вчиться працювати з утилізацією сміття на європейський манер. Платять за вивезення і переробку місцеві жителі, сума залежить від того, сортує людина сміття чи ні. Більше того, держава дотує переробку окремих видів сміття: електроприладів, батарейок, ламп. Паралельно з цим вона шукає інвесторів, часто на умовах державно-приватного партнерства. При цьому в країні ще продовжують діяти звалища, а кількість переробних і спалювальних заводів менша, ніж у Франції (126 заводів зі спалювання сміття) або в Німеччині (121 завод).
Гроші на смітті
Незалежно від того, підтримує держава переробку сміття фінансово чи ні, людям за це все одно доведеться платити. Питання в тому — скільки. “Те, що сміття — сировина, яку можна повністю переробити і отримати хороший прибуток, — основний міф. Працює це зовсім не так”, — підкреслює Андрій Грущинський, голова правління ПАТ “Київспецтранс”. Саме ця компанія управляє полігоном №5, куди звозять побутові відходи з Києва.
Інвестор прийде тільки на те, що може дати прибуток, дохід від переробки і спалювання сміття не принесе фінансів, які перекриють витрати. Відповідно, частково за утилізацію доведеться платити людям. Також на споживача ляжуть витрати на спорудження екологічних полігонів. Все, як у Європі. В середньому за тонну сміття європеєць платить 40-50 євро. Для порівняння: на захоронення сміття українець віддає близько 30 грн на рік. Щоправда, жителів столиці скоро очікує підвищення тарифів на вивезення побутових відходів, оскільки вони не переглядалися з 2010-го. За рік киянам потрібно буде викладати близько 100 грн. Але знову ж таки, в цю ціну переробка не закладена.
У Дніпрі витрати на переробку сміття для жителів вирішили мінімізувати, відмовившись від дорогої технології спалювання сміття. “Технології спалювання дорогі. Тонна сміття — близько 1 тис. євро”, — говорить Володимир Панченко. Замість цього сміття вирішили сортувати: вилучати ресурсоцінні пластик, метал, скло, переробляти органіку на біогаз з його подальшим спалюванням. Щоправда, збільшення існуючого тарифу на захоронення сміття жителям Дніпра не уникнути. З 2018 року він збільшиться з 13 грн до 21 грн за 1 куб. м. Тариф на вивезення та утилізацію для мешканців багатоповерхових будинків складе 11,79 грн/ос. на місяць (тоді як був 9,36 грн). Що стосується цін на перевезення сміття, сьогодні 1 куб. м сміття відправити на полігон коштує 35 грн, і перевізники наполягають на збільшенні тарифу до 88 грн. Якщо це станеться, жителям багатоповерхівок Дніпра доведеться платити 23 грн/ос. на місяць.
Екоподаток
Є ще кілька варіантів оплатити переробку. Наприклад, виділити гроші з бюджету, створити держпідприємство, яке буде організовувати процес переробки. Але це прямий шлях до корупції. З дуже високою часткою ймовірності гроші “розпилять”. Тому можна ввести екологічний податок для виробників та імпортерів тари і упаковки. “За допомогою такого податку кожен буде платити за переробку в залежності від того, скільки споживає упакованої продукції”, — говорить Андрій Грущинський, голова правління ПАТ “Київспецтранс”.
Законодавці пропонують два варіанти вирішення питання з екологічним податком. Якщо переробник, наприклад, завод “Оболонь” у Києві, самостійно організовує сортування і переробку своєї тари, то від податку звільняється. Якщо ж ні — потрібно платити. Кошти будуть акумулюватися в спецфонді, а потім розподілятися за регіонами. Провести через парламент таке законодавство буде непросто. “Лобі пакувальників дуже сильне, — коментує ситуацію народний депутат Іван Крулько. — Вони готові підключати ресурси, щоб жоден закон щодо екоподатку не був прийнятий. Вигідніше заблокувати ініціативу в парламенті, ніж чесно платити податок”.
Зі старим сміттям теж потрібно щось вирішувати. Крулько каже, що в Україні близько 33 тис. нелегальних звалищ. Приміром, зараз невідомо, куди дівається 40% побутових відходів Києва. Боротися зі стихійними звалищами повинна екоінспекція у зв’язці з Нацполіцією і місцевими органами самоврядування.
В Україні за рік на полігони і неофіційні смітники вивозять за 11 млн тонн побутових відходів. Загальна площа звалищ становить майже 5% території країни, що порівнянно з розмірами Чернівецької області
“Нацполіції, як правило, не до викликів на стихійні звалища. До того ж у регіонах поліція ще не реорганізована. Штраф виписати можна у громадського еколога, але механізм стягнення цього штрафу відсутній”, — каже Іван Фурсенко, перший заступник керівника виконавчої дирекції Всеукраїнської асоціації сільських рад.
Змінити ситуацію, на думку заступника голови КМДА Петра Пантелеєва, може тільки збільшення штрафів. “Сьогодні штраф за незаконний викид сміття — 1700 грн. Ловлять порушників нечасто. Ми ініціюємо законопроект, щоб штраф збільшили до 34 тис. грн”, — говорить він.
Офіційних сміттєвих полігонів в країні близько 6 тис. Більшість з них потрібно терміново рекультивувати. За оцінками Петра Пантелеєва, тільки на рекультивацію полігону №5 під Києвом піде не одна сотня мільйонів гривень. Більш точну цифру назвуть після розробки проекту, вартість якого становить 2,6 млн грн. Закінчити його планують через 7-8 років, ще кілька років знадобиться на саму рекультивацію полігону. Куди буде вивозитися сміття з Києва в цей період, поки що неясно.
Львівські черв’яки
У травні 2016 року Львів з туристичної столиці країни перетворився на головну сміттєву проблему України. Пожежа на Грибовицькому полігоні не тільки забрала життя трьох рятувальників, але й неабияк зіпсувала репутацію меру міста Андрію Садовому. Ці події також актуалізували проблему особистої відповідальності городян. У хід йшло все — від зменшення використання одноразового посуду до компостування за допомогою черв’яків.
“Я сама еколог. Працюю у Всесвітньому фонді природи і спокійно ставлюся до різних видів тваринного світу”, — розповідає Ірина Миронова, у якої вдома під мийкою вже рік живуть компостні черв’яки. Рішення завести живність, яка із задоволенням поїдає органічні відходи, прийняла після того, як у Львові виникли проблеми з вивезенням сміття. “Не смердять і не розповзаються”, — з посмішкою говорить про свою червякову ферму еколог. За її словами, такий спосіб компостування широко поширений у сільському господарстві по всьому світу. Наприклад, в Нью-Йорку за участь у програмах компостування органіки передбачено фінансову винагороду від муніципалітетів.
Паралельно активісти та екологи Львова почали активніше співпрацювати з представниками малого бізнесу. “Для ресторанів тариф на вивезення відходів встановлюється за кількістю посадкових місць. Мобільні кав’ярні, як правило, не мають таких місць. Але одна кав’ярня може продавати до 600 чашок на день. Ці стаканчики потрапляють у смітник буквально за 15 хвилин ходу від цієї кав’ярні”, — розповідає Ірина Миронова. Таким підприємцям запропонували підтримати ініціативу скорочення кількості одноразових стаканчиків, надаючи знижку на напій для тих, хто прийде зі своєю тарою. Сьогодні ініціативу підтримує 16 міні-кав’ярень міста, а в деяких з них кожну 7-у порцію кави наливають у тару відвідувача. Багато ресторанів культурної столиці України тепер і соломинки в коктейлі дають тільки на прохання відвідувачів. А просять їх рідко.
Також у Львові регулярно проходять квести на кшталт, як за місяць скоротити кількість сміття до мінімуму. Навіть дітям прищеплюють культуру правильного поводження зі сміттям — Львівський театр ляльок дає уявлення про дбайливе ставлення до речей, важливість сортування і переробки відходів.
Словом, за бажання налагодити систему управління відходами в Україні можна. Та ж Польща впоралася всього за три роки. Щоправда, у західного сусіда була суттєва перевага — фінансова підтримка від ЄС. Українцям же залишається відповідальніше ставитися до власного сміття і чекати, поки плани будівництва переробних заводів стануть реальністю.
Ольга Прядко
За матеріалами: Фокус
Поділитися новиною
