534
Повз касу. Чому Україна втрачає допомогу міжнародних донорів
— Казна та Політика
На початку грудня Єврокомісія офіційно оголосила, що Україна в рамках програми макрофінансової допомоги не отримає третій транш в 600 млн євро. Раніше за цією програмою нам надали два транші на загальну суму 1,2 млрд евро.
Збій у фінансуванні відбувся через те, що українська сторона не виконала чотири умови Євросоюзу. У їх числі скасування мораторію на експорт лісу-кругляку, який в Україні ввели на 10 років з 1 листопада 2015 року через безконтрольне вирубування карпатських лісів. З точки зору європейських партнерів, подібна заборона суперечить принципам вільної торгівлі і порушує міжнародні зобов’язання України. Втім, чи варто за 600 млн євро дозволити безконтрольну вирубку лісів чи все ж спочатку потрібно запустити дієвий механізм контролю за вирубками – питання дуже спірне.
А от інші умови, про невиконання яких говорить європейська сторона, цілком резонні. Один з головних каменів спотикання – система попередньої перевірки електронних декларацій чиновників Нацагентством з питань запобігання корупції (НАЗК). Для її функціонування потрібен доступ до держреєстру. Але поки дані з реєстрів співробітники НАЗК запитують в ручному режимі, а кількість перевірених декларацій не перевищує декількох сотень.
У числі невиконаних вимог також прийняття закону про кредитний реєстр НБУ – єдину базу даних про всі кредити приватних і юридичних осіб на суму понад 50 тис. грн, яка потрібна, перш за все щоб відстежувати недобросовісних позичальників з числа юросіб. Виконання цієї вимоги Євросоюзу і МВФ вже в процесі – законопроект про створення кредитного реєстру НБУ готують до прийняття у другому читанні.
А ось ще одна вимога європейців – закон про верифікацію даних про бенефіціарів компаній – Україна поки виконувати не поспішає. Мета даної вимоги – виключення можливості використання при проведенні тендерів підставних або вигаданих фігур. Відсутність подібної перевірки деякі підприємливі люди часом використовують з особливим цинізмом. Наприклад, восени 2015 року десятимільйонний тендер виграло підприємство, бенефіціаром якого був вказаний якийсь Агамемнон Анонімус.
Щоб згладити негативний інформаційний фон навколо втрати 600 млн євро, в Україні поспішили оголосити про нову програму макрофінансової допомоги від Євросоюзу обсягом в 1,8 млрд євро, яка стартує з 2018 року. Однак самі єврочиновники більш обережні у своїх висловлюваннях щодо подальшого фінансування нашої країни. Єврокомісія повідомляє, що готова розглянути питання про подальшу макрофінансову допомогу за умови активізації реформ, але конкретні суми не уточнюються.
Велика втрата
Макрофінансова допомога – довгостроковий кредит з дуже низькою процентною ставкою. Як пояснює Андрій Мокряков, провідний аналітик аналітичного департаменту компанії Pro-Consulting, кошти від ЄС виділяються для прямої бюджетної підтримки – покриття поточного дефіциту бюджету і для поповнення золотовалютних резервів Нацбанку. Тому співрозмовник Фокусу не відкидає, що неотримання в 2017 році траншу в 600 млн євро від ЄС може негативно позначитися на курсі гривні. Разом з тим Віктор Шулик, директор департаменту ринкових досліджень рейтингового агентства IBI-Rating, вважає, що втрачена сума не критична і уряд має певний люфт, щоб далі домовлятися з Євросоюзом.
У переговорах з єврочиновниками, зокрема при обговоренні нової програми макрофінансової допомоги, варто було б виявляти деяку твердість і не забувати про національні інтереси. Віталій Шапран, член Українського товариства фінансових аналітиків, вважає, що наша країна не повинна сліпо виконувати всі вимоги ЄС. “Європейці люблять торгуватися, і їх потрібно привчати до того, що їхній східний сусід – тяжкий переговірник”, – говорить співрозмовник Фокусу.
Проте мова йде не про разову невдачу в залученні дешевих позик. Втрата фінансування від міжнародних донорів – типова ситуація для України. “Високопоставлені чиновники не здатні залучати і освоювати закордонні інвестиції, – ділиться Руслан Осипенко, член Економічного дискусійного клубу. – Наприклад, нещодавно стало відомо, що через нерозторопність Кабміну Україна втратила $3,6 млрд китайського кредиту, який виділявся на проекти в енергетичній сфері”. Про цей інцидент стало відомо в листопаді 2017 року через повідомлення НАК “Нафтогаз”, де стверджується, що Банк розвитку КНР відмовився розглядати українські документи, які надійшли пізніше обумовленого терміну. Провину за зрив домовленостей в НАК “Нафтогаз” покладають на українських чиновників, які затримали підготовку погоджень, необхідних для отримання кредиту.
Проблеми у чиновників виникають не тільки з отриманням, але і з освоєнням вже виділеного фінансування. “Проекти на $10 млрд донорських коштів “гниють” несхваленими в Мінекономрозвитку (МЕРТ), апарат якого не в змозі їх переробити. Тож втрата кредиту на 600 млн євро на тлі цієї лузерської цифри виглядає дуже блідо”, – заявляє Шапран. До таких висновків він прийшов на підставі інформації, озвученої в Мінекономрозвитку.
Представник так званих технократів, які прийшли до влади після Майдану, Олена Трегуб (обіймала до літа 2017 року посаду директора департаменту координації міжнародних програм Мінекономрозвитку) в 2016 році заявляла, що на той момент Україні пропонували близько $4 млрд грантових коштів на безповоротній основі на реалізацію конкретних проектів. Крім цього, екс-чиновниця повідомляла і про портфель міжнародних кредитів на суму до $9 млрд. Ці гроші Україна не освоїла.
Транші, що вислизають
Неотримання фінансування і постійне перенесення термінів характерні і для взаємин між Україною і Міжнародним валютним фондом (МВФ). “За графіком до кінця року Україна мала отримати 12 траншів на суму $15 млрд. Але до січня 2018 року отримано лише 4 транші на суму $8,5 млрд”, – констатує Олена Бєлан, головний економіст інвесткомпанії Dragon Capital.
У 2017 році відносини між Україною і МВФ теж не розвивалися гладко. Андрій Мокряков нагадує про ледь не втрачений транш в березні 2017 року – затримка тоді відбулася через перегляд макроекономічних показників у зв’язку з блокадою ОРДЛО. Домігшись-таки $1 млрд від МВФ в квітні 2017-го, українські чиновники поспішили запевнити, що до кінця року країна отримає ще 3 транші на загальну суму $4,5 млрд. Однак бажане виявилося далеким від дійсності. За словами Олени Бєлан, від останнього затвердженого графіка ми вже відстаємо на півроку – виділення п’ятого траншу планувалося ще в травні-червні 2017-го.
Подальші перспективи співпраці з МВФ опитані Фокусом експерти оцінюють досить обережно. “Україна все-таки отримає черговий транш від фонду в квітні-травні 2018-го, якщо уряд завершить 2017 рік в рамках обумовленого раніше дефіциту бюджету і затвердить реалістичний бюджет на наступний рік”, – прогнозує Дмитро Чурін, глава аналітичного департаменту інвестиційної компанії Eavex Capital. До числа вимог, які повинна буде виконати Україна, Олена Бєлан додає прийняття закону про приватизацію і антикорупційний суд, підвищення цін на газ до рівня імпортного паритету і призначення глави НБУ, який буде підписувати оновлений меморандум.
Нагадаємо, Валерія Гонтарєва з травня 2017 року фактично не виконує обов’язки глави Нацбанку і перебуває в неоплачуваній відпустці, а НБУ керує її перший заступник Яків Смолій (з приставкою “в. о.”). Поки Верховна Рада не проголосує за відставку Гонтарєвої і призначення нового глави регулятора, виділення наступного траншу МВФ, схоже, не відбудеться.
Неодноразовий перегляд графіка отримання фінансування від МВФ пов’язаний в першу чергу з нерозторопністю української сторони, яка систематично зриває обумовлені в програмі фінансування терміни проведення реформ. “Багато позицій з меморандуму виконуються “під транш”, та й то з великим відставанням. Чим істотніша потреба в ресурсах, як правило, перед великими платежами за зовнішнім боргом, тим більше договороспроможною стає сторона”, – зазначає Віктор Шулик.
Воно нам треба
І фінансування від МВФ, і макрофінансова допомога від ЄС – кредити, які потрібно повертати. Їх отримання збільшує обсяг зовнішнього держборгу, який станом на початок жовтня 2017 року вже досяг майже $50 млрд (з урахуванням гарантованих державою кредитів). Для порівняння: за оцінками Світового банку, ВВП України в 2016 році склав $93,3 млрд. Подальше нарощення обсягу держборгу виглядає для держави не найкращою перспективою.
Крім того, продовження співпраці з МВФ та іншими міжнародними донорами накладає на Україну низку політичних зобов’язань. Позаяк для МВФ в першу чергу важлива здатність позичальника повернути борг в майбутньому, багато рекомендованих заходів, спрямованих на оптимізацію витрат держави і зниження рівня бюджетного дефіциту, виглядають вельми непопулярними.
Підтримка міжнародних донорів, таких як МВФ, Світовий банк, ЄБРР, ЄС та ін., була критично важливою в розпал кризи. “Наша економіка залишається імпортозалежною, що виражається в від’ємному сальдо поточного рахунку, для компенсації якого країна повинна або залучати прямі іноземні інвестиції, або виходити на міжнародний ринок запозичень. У період 2014-2016 років прямі іноземні інвестиції різко скоротилися, а міжнародний борговий ринок був закритий для України”, – пояснює Дмитро Чурін.
У вересні 2017 року вперше після кризи 2014-2015 років Україна випустила єврооблігації. На думку Чуріна, розміщення 15-річних суверенних бондів на $3 млрд допомогло країні вийти на профіцит платіжного балансу в розмірі $1,9 млрд за період січень – вересень 2017 року. Ймовірно, без цього залучення капіталу дефіцит довелося б покривати з резервів НБУ.
Як пояснив міністр фінансів Олександр Данилюк, надходження від нового випуску євробондів частково підуть на викуп облігацій з погашенням в 2019-2020 роках, щоб зменшити пікове боргове навантаження на цей період. За словами Віталія Шапрана, в Мінфіні таким чином просто розтягнули терміни виплат існуючого боргу.
Єдиний аргумент на користь розміщення євробондів – відсутність політичних вимог, якими зазвичай супроводжуються позики від МВФ та інших міжнародних інституцій. “Країна з доступом до ринкового фондування отримує більше можливостей для маневру в порівнянні з позичальником, якому крім МВФ ніхто не позичає, і має в своєму розпорядженні більш високий фінансовий суверенітет, що вкрай важливо в умовах невизначеності кінцевого результату реформ”, – робить висновок Віктор Шулик.
У ситуації, що склалася, коли НБУ цілком справляється з підтриманням відносної стабільності на валютному ринку, а новий передвиборний рік помітно охолоджує рішучість влади проводити непопулярні реформи, не можна відкидати, що співпраця з МВФ так і буде стояти на паузі невизначений час. За оцінками Олени Бєлан, валютна ліквідність уряду на кінець жовтня становила близько $2,5 млрд, чого буде достатньо, щоб протриматися без нових зовнішніх позик як мінімум до березня 2018 року.
Зворотний бік євробондів
Випуск єврооблігацій обходиться державі в рази дорожче в порівнянні з вартістю вливань від МВФ і інших донорів. Як зазначає Олена Бєлан, у вересні Україна розмістила єврооблігації за ставкою 7,38%, а по 15-річних кредитах від Євросоюзу, які також надходять в бюджет, платити потрібно в десять разів менше – близько 0,75%. Фактично в Україні в другому півріччі 2017-го вирішили дорого позичити $3 млрд, а не виконувати вимоги МВФ і ЄС, щоб отримати дешеві позики від цих інституцій.
У осяжному майбутньому перспективи зниження вартості фінансових ресурсів на вільному ринку для України відсутні. “Країна з непрацюючою економікою, високими політичними ризиками і наявністю корупції на всіх рівнях не може розраховувати на хороші умови позик на міжнародних майданчиках. При збереженні нинішнього стану справ в Україні умови розміщення будуть тільки погіршуватися”, – вважає Руслан Осипенко.
Якщо і далі замість того, щоб виконувати вимоги МВФ та інших міжнародних інституцій, в Україні залучатимуть дорогі гроші на ринку зовнішніх запозичень, країна ризикує повторити грецький сценарій. Нагадаємо: ця держава за минуле десятиліття накопичила рекордний в єврозоні зовнішній борг близько 178% до ВВП (326 млрд євро).
Разом з тим співпраця з МВФ дає не тільки дешеві кредити. Як каже Шапран, МВФ для України – союзник, від якого потрібні не стільки гроші, скільки інформаційна, експертна допомога і ідеологічне схвалення. Розірвавши відносини з фондом, країна ризикує швидко втратити авторитет в міжнародних колах і погіршити перспективи для залучення іноземних інвестицій і запозичень на міжнародному ринку капіталу.
Марія Бабенко
За матеріалами: Фокус
Поділитися новиною
