713
Протекціонізм чи імпорт: чи варто захищати українського виробника
— Казна та Політика
Україна як випалена земля – внутрішній ринок не забезпечений власними товарами, а на зовнішньому ринку вони не конкурентні через низьку технологічність і протекціонізм інших країн. Що робити?
В Україні розбушувалася чергова хвиля політичних дебатів щодо доцільності надання національним виробникам переваг перед іноземними.
Цього разу – під час здійснення державних закупівель.
Так, один з таборів експертів пропонує ввести для учасників публічних тендерів формули розрахунку рівня локалізації продукції, включаючи робочу силу, сировину, комплектуючі та фінансову складову.
Щоб постачальники з більшим рівнем локалізації в Україні отримали перевагу при порівнянні вартості лотів – ціна більш локалізованого виробника зможе, в такому випадку, бути вищою на 20-30% відносно вартості імпортних пропозицій.
Важливість питання справді висока, позаяк сьогодні український ринок публічних закупівель становить близько 260 млрд грн або 10,8% ВВП. Однак частка імпорту в державних закупівлях майже 40%, тобто понад 100 млрд грн на рік.
Іншими словами, зібрані з українських громадян податки перенаправляються через українську казну до бюджетів інших країн.
У разі ж придбання державою товарів національного виробника, як стверджують автори законопроекту, українські працівники отримають більше зарплат, підприємці заплатять більше податків до українського бюджету і матимуть прибуток, який зможуть направити на розвиток свого, українського бізнесу.
У свою чергу, опоненти звинувачують авторів подібних ініціатив у протекціонізмі, збільшенні навантаження на держбюджет через переплати українським виробникам і порушення угод про міжнародну торгівлю.
1. Міжнародний досвід
Практика захисту локального виробника завжди була золотим стандартом в розвинених країнах і тих, що активно розвиваються.
Так, в США, які вважаються символом вільного ринку, діє Федеральний закон про закупівлі (Federal Acquisition Legislation – FAR), в основі розділу 25 FAR лежить законодавчий акт 1933 року «Buy-American Act” (“Купуй американське”).
Згідно з документом, держустанови країни зобов’язані купувати продукцію, яка містить не менше 50% локалізації (пункт 25.101 FAR) і дає 6-12% цінову перевагу для національних виробників перед іноземними учасниками тендерів (пункт 25.105 FAR).
В ЄС діє Директива щодо закупівель в сфері комунального господарства – Directive 2014/25/EU on procurement by entities operating in the water, energy, transport and postal services sectors. Пункт 2 статті 85 цієї Директиви передбачає, що будь-яку тендерну пропозицію може бути відхилено, якщо склад продукції країн, які не входять до ЄС, перевищує 50% від загальної кількості продукції в тендерній пропозиції.
І в США і в ЄС активно користуються даними протекціоністськими нормами – в результаті частка іноземних компаній, які виграють тендери, в ключових країнах Євросоюзу становить всього лише 2-3%.
Дослідження Global Trade Alert Report показують, що з кожним роком число дискримінаційних заходів в міжнародній торгівлі зростає. Так в 2015 році, таких заходів було на 35% більше, ніж в 2014-му – 539 дискримінаційних заходів проти 200 лібералізаційних, в 2014 – 400 дискримінаційних проти 140 лібералізаційних.
Найпопулярнішими способами захисту національного виробника в світі є державні субсидії і допомога – 25% всіх заходів.
Дивно, але саме США є лідерами протекціонізму в світі разом з Індією та Росією.
Головні галузі дискримінації: основні матеріали, транспортні засоби та обладнання, сільськогосподарська продукція, готові металеві вироби та спеціалізована техніка.
Таким чином, основні світові глашатаї вільної торгівлі на практиці є її головними антагоністами. Наприклад, в книзі Шведського вченого лібертаріанця Юхана Норберга з Інституту Катона під назвою “Прогрес: Десять причин з нетерпінням чекати Майбутнє”, яка стала однією з кращих книг 2016 року за версією The Economist, автор говорить, що розвинені країни, зокрема США, закликаючи весь світ відкривати ринки, самі ж цього не роблять.
Вчений вважає, що закритість ринків насамперед багатих країн негативно впливає на можливості розвитку країн, що відстають, прирікаючи їх на бідність.
Як видно з глобальної статистики – протекціонізм абсолютно не є відхиленням українців від стандартів розвинених країн.
2. Тренди найближчого майбутнього
У дослідженні Національної Розвідувальної Ради США під назвою “Парадокс прогресу” зазначено, що до 2035 року повсюдне впровадження 3D-друку, роботизація і нові матеріали змінять міжнародну торгівлю і збільшать частку місцевого виробництва.
Разом із здешевленням технологій і подорожчанням людської праці в Азії розміщення виробництва на віддалених заводах стане невигідним порівняно з ефективними заводами поблизу споживача.
Для України – це підриває надії повторити досвід Китаю, в плані залучення міжнародного капіталу і технологій для експортної орієнтації під дешеву робочу працю і дозволену шкоду екології. А розвиток високотехнологічного виробництва в країні все більше стає справою одних лише українців.
Більше того, незабаром зміниться не тільки локалізація, але і структура світової торгівлі. Продовжують знижуватися ціни і попит на корисні копалини і нафту. Падає виручка від експорту аграрної продукції і від експорту промтоварів. З 2012 року зростання торгівлі товарами значно сповільнилося, особливо в вартісному вираженні.
Отримання високої маржинальності вимагає експорту високотехнологічної продукції, причому мова йде не тільки про виробництво, а в першу чергу про розробку, брендинг, продажі і сервісне обслуговування. Позаяк саме R&D і сервіси створюють найбільшу додану вартість у ланцюжку.
Саме такою переорієнтацією своїх економік зайняті розвинені країни, дотуючи високотехнологічні галузі і наукові дослідження.
Згідно зі звітом компанії Deloitte за 2017 рік “Survey of Global Investment and Innovation Incentives” країни ЄС, такі як Великобританія, Латвія, Литва, Чехія, Угорщина надають компаніям від 200% до 300% віднімання з бази оподаткування витрат на інновації.
Зараз Індія і Малайзія активно використовують цей інструмент, а Сінгапур в попередніх періодах був абсолютним лідером в ставках податкового стимулювання R&D.
Наприклад, американська компанія Tesla горезвісного бізнесмена Ілона Маска вже багато років освоює державні субсидії в обсязі 5 мільярдів доларів на розвиток електрокарів, впевнено тримаючись на плаву, незважаючи на хронічну збитковість від самого початку свого існування.
Індія показує сьогодні небувалі темпи розвитку ІТ-сектору, запустивши свого часу державні програми стимулювання MakeinIndia і DigitalIndia на організацію технопарків, податкові пільги, підтримку ринку праці сумарним обсягом близько 7 млрд дол на рік.
А ось стан справ в Україні на карті глобального майбутнього виглядає плачевно. Частка промисловості з роками тільки зменшується, а сировини – зростає. Дві третини експорту України – це сировина: 33% аграрної та харчової продукції, 21% чорної металургії і руди, 3,6% лісу.
Вага високотехнологічної продукції в промисловості країни неухильно знижується: з 4,6% в 2014 році до 4,3% в 2016 році, а частка середньовисокотехнологічної продукції впала з 15% до 13,5%.
Аналіз компанії McKinsey показав, що вже сьогодні є технічна можливість автоматизувати 30% від усіх робочих місць, які все ще не автоматизовані і машина при цьому справляється з роботою так само добре, або краще, ніж людина. Питання лише часу і фінансової доцільності.
Таким чином українці, здебільшого зайняті низькотехнологічною працею, фактично стають непотрібними для глобальної економіки. Відповідно і імпортні товари для них перетворюються на недоступні. Адже “гаджети” стає все складніше вимінювати на сировину і примітивне складання комплектуючих на заводах іноземних компаній.
Всесвітній Економічний Форум у Давосі, Римський Клуб, та й більшість глобальних мислителів, кілька останніх років б’ють на сполох з приводу прийдешньої непотрібності людей у виробництві.
На порядку денному розвинених країн активно обговорюється тема безумовного прожиткового доходу, оподаткування роботів і розподіл акцій компаній серед співробітників, щоб уберегти звільнених людей від голоду і занепаду.
На порядку денному розвинених країн активно обговорюється тема безумовного прожиткового доходу, оподаткування роботів і розподіл акцій компаній серед співробітників, щоб уберегти звільнених людей від голоду і занепаду.
Однак впровадження подібних рішень вимагає, щоб на території країни, міста або спільноти, які реалізують такий сценарій, було власне автоматизоване виробництво, яке або забезпечує всі потреби утриманців, або виробництво здатне створювати товари, необхідні в інших країнах, містах і спільнотах, щоб “вимінювати” все інше, необхідне для своїх громадян.
Україна в цьому питанні сьогодні – випалена земля – внутрішній ринок не забезпечений власними товарами, а на зовнішньому ринку вони не конкурентні через низьку технологічність виробництва і протекціонізм по відношенню до України.
У цій ситуації вимивання сировинних грошей з країни на імпорт, замість інвестицій у власний розвиток – означає передбачуваний рух до економічного занепаду.
3. Вибір
Виходячи з вищесказаного, перед українцями постають всього дві стратегії поведінки, які передбачають можливість виграшу в середньостроковій перспективі.
Перша – в разі відсутності державної підтримки національному високотехнологічному бізнесу, для найбільш активних вигідніше знайти собі інше, відповідне місце на планеті Земля, вивчити іноземну мову, підтягнути певні навички і виїхати з “країни без майбутнього”, щоб розвивати свою справу, користуючись підтримкою інших держав.
Для решти – боротися за робочі місця, створювані міжнародними компаніям у виробництвах, не локалізованих на території розвинених країн, переважно низькотехнологічних, або піти в слабоавтоматизовані, експортно-орієнтовані сегменти, наприклад, хенд-мейд, які мають високу маржинальність і чия конкурентоспроможність на глобальному ринку не так критично залежить від державного стимулювання.
І друга стратегія – домовитися між собою про загальний інтерес і приступити до реалізації прагматичної, жорсткої, егоїстичної гри, в якій весь світ – це ресурс для корпоративного добробуту спільноти українців, як це зробили свого часу країни, що увійшли сьогодні в число розвинених.
Як показала історія – в цій грі хороші всі методи, що дають конкретний позитивний результат, чи то улюблений протекціонізм США, чи промислове шпигунство Китаю чи інформаційна війна Росії.
Олексій Жмеренецький
За матеріалами: Українська правда
Поділитися новиною
