3133
Як зняти з України «прокляття податку на додану вартість»
— Казна та Політика
Це, виявляється, дуже просто, і суть полягає в тому, щоб дещо звільнити фіскалів від «дурної роботи».
Податок на додану вартість (ПДВ), введений в Україні в 1992 році, унікальний багато в чому. Головною його унікальністю я б назвав те, що збиток від нього можна порівняти з тими вигодами, які він дав.
У чому причина? Чому податок, який має найширшу базу оподаткування і найбільшу ставку – 20% (ст. 193 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), разом із надходженнями до бюджету створює для нього величезну проблему відшкодування ПДВ; як він став інструментом незаконного вилучення коштів з бюджету, а відтак – причиною масштабної корупції; а ще – найскладнішою і дуже витратною системою адміністрування, що в підсумку майже повністю нівелює його позитивний для бюджету ефект?
Почнемо з об’єкта оподаткування. ПДВ – це податок на додану вартість, але об’єктом його оподаткування, відповідно до ст. 185 ПКУ, є вартість продажу продукції, товарів, робіт або послуг плюс вартість імпортних товарів. Причому це закладено не тільки в нашому законодавстві, а й у європейському. Наприклад, у статті 2 Директиви Ради Європейського Союзу 2006/112/ЄС про спільну систему податку на додану вартість визначений той самий об’єкт оподаткування. Може, це просто якась плутанина в термінології або невдало підібрано назву податку? Ні, все так, як і було задумано.
Додана вартість – це ніщо інше, як сума прибутку плюс нарахована заробітна плата разом з відрахуваннями до соціальних фондів (ЄСВ), включена в ціну продажу товару або послуги. Це відомо кожному, хто знає основи економіки, незалежно від того, що він вивчав – «Політекономію» або «Економікс». Отже, додана вартість – це прибуток плюс зарплата.
Мрія будь-якого фіскала – запровадити новий податок. У середині 1950-х років французькі фіскали вирішили втілити мрію в реальність. Треба було вирішити, що обкладати новим податком. Найпривабливіше – це, звичайно ж, прибуток суб’єктів господарювання і заробітна плата працівників. Але ось невдача. І податок на прибуток вже існує, і податок на доходи працівників – також. Обкласти їх ще одним податком якось не випадає… Рішення знайшов «винахідливий» фіскал Моріс Лорі, якому спала на думку ідея ввести не прямий, а непрямий податок на ті самі зарплату і прибуток. Причому змусити його сплачувати не виробників доданої вартості, а покупців, додавши до вартості продукції, товарів або послуг виробника суму ПДВ. Так з’явився цей непрямий, я б його назвав кривим, податок.
Як працює ця схема
Про це необхідно сказати, інакше зрозуміти суть рецепта зняття «прокляття податку на додану вартість» буде складно.
Вартість будь-якої продукції (товару, послуги) складається із сировини, матеріалів, товарів тощо, а також із амортизації використаного при її виготовленні обладнання, будівель, споруд. Усе це купується, як правило, з оплатою ПДВ. Винятки опускаємо. Припустімо, ми придбали це все за 120 000,00 грн., у тому числі 20 000,00 грн. ПДВ.
ПДВ (20 000,00 грн.), за чинними вимогами ПКУ, ми не можемо включити до собівартості нашої продукції. Це податок, і він належить державі.
Зверніть увагу, 20 000,00 грн. ПДВ сплатили в бюджет фактично ми. Адже це ми переказали цю суму постачальникам разом з оплатою за товари і послуги. А вони лише перерахували її в бюджет. ПДВ вже в бюджеті! У результаті постачальник нічого не втратив, бюджет свій податок отримав, а ми, не створивши ще ніякої доданої вартості, не отримавши ніякої вигоди, уже сплатили ПДВ в бюджет. Недарма сплачену таким чином суму ПДВ називають податковим кредитом. Це ми кредитуємо бюджет.
Скажете, що це надумана проблема, адже сплачений постачальникам ПДВ нам повертають з того ж бюджету або віднімають із суми наших податкових зобов’язань з ПДВ.
Формально це так. Але реально – не так просто. Повернення ПДВ з бюджету – це багатомісячний серіал, трилер, комедія і трагедія разом узяті.
Ви знаєте, який сенс в зустрічних платежах?
Сума повернення ПДВ з бюджету не може перевищувати суму, визначену відповідно до вимог п. 2001.3 ПКУ (пояснити коротко не вийде, тому не зараз), обов’язково проходить етап податкової перевірки, нерідко додається етап судових розглядів, і «хепі-ендом» це все закінчується не завжди.
Додайте до цього автоматичне блокування податкових накладних (в середньому по 120 тисяч на місяць) і таке інше.
Тож проблема відшкодування ПДВ з бюджету не надумана, за 25 років не вирішена і для законослухняних платників податків – це та ще «болячка».
Припустімо, що нашому підприємству, яке сплатило 20 000,00 грн. ПДВ при купівлі товарів, продукції або послуг, якось вдалося повернути ці кошти з бюджету собі на рахунок.
Чудово! Але що в результаті вийшло? Ми сплатили постачальникам при купівлі товарів, продукції або послуг 20 000,00 грн. ПДВ, постачальники перерахували їх до бюджету, а бюджет повернув нам! Навіщо все це було необхідно, адже кожен залишився при своїх? У разі сплати ПДВ при імпорті ситуація ще більш анекдотична. При ввезенні імпортного товару ви сплачуєте ПДВ безпосередньо в бюджет, а потім бюджет вам його повертає! Будь-яка розсудлива людина розуміє, що жодного сенсу в таких зустрічних платежах немає. Але тільки не фіскали! Для них ці переведення величезних мас грошей через їхні руки мають велике значення і сенс. І ми знаємо чому.
А навіщо 4 (чотири!) рази одні й ті ж самі гроші туди-сюди ганяти?
Тепер про другу можливість повернути собі податковий кредит з ПДВ – через зменшення наших податкових зобов’язань на суму податкового кредиту. Це можливо тільки після того, як ми створимо додану вартість (продукцію або послугу) і продамо її. Весь цей час ви кредитуєте бюджет, вилучаючи свої фінансові ресурси з обороту.
Повертаємося до нашого прикладу. Маючи сировину, матеріали, обладнання та інше на 100 000,00 грн., працівники підприємства своєю працею виробили продукцію, створивши додану вартість на 50 000,00 грн. Приймемо це за умову для простоти розуміння.
Безумовно, власник підприємства не віддасть всю додану вартість на оплату праці робітників. Скажімо, він 10 000,00 грн. взяв собі, заклавши до вартості продукції у вигляді прибутку, а 40 000,00 грн. витратив на оплату праці і відрахування до ЄСВ.
Отже, ми маємо продукцію, яку можна продати за 150 000,00 грн. Оскільки ми платники ПДВ, то додаємо до її вартості 20% ПДВ й отримуємо вартість продажу 180 000,00 грн.
Після того, як ми все це продамо, і 180 000,00 грн. надійдуть до нас на рахунок, 30 000,00 грн. ПДВ стають нашими зобов’язаннями перед бюджетом з ПДВ. У цей момент ми й отримуємо право на зменшення зобов’язань з ПДВ на податковий кредит (Не забули? Це – 20 000,00 грн.), якщо ми не отримували їх у вигляді відшкодування ПДВ з бюджету. Отже ми повинні перерахувати в бюджет 10 000,00 грн. (30 000,00 грн. (податкові зобов’язання) – 20 000,00 грн. (податковий кредит)) – це фінальна сума платежу в бюджет за підсумками всіх операцій. Якщо нам все-таки вдалося отримати відшкодування ПДВ з бюджету податкового кредиту 20 000,00 грн. на момент продажу нашої продукції, то в цьому випадку до бюджету ми повинні будемо сплатити всі 30 000,00 грн. ПДВ, отримані від покупців нашої продукції.
Отже, у підсумку: одна і та ж сума ПДВ чотири(!) рази переганялася з рахунку на рахунок – ми перерахували постачальникам, постачальники – в бюджет, бюджет – нам, і нарешті ми – знову в бюджет.
Ще три запитання – для тих, хто сумнівається
Нескладно помітити, що після реалізації своєї продукції ми сплатили податок 10 000,00 грн. тільки з доданої вартості 50 000,00 грн. Але що входить в цю додану вартість? Правильно, заробітна плата з ЄСВ (40 000,00 грн.) і прибуток власника (10 000,00 грн.)! Це підтверджує очевидне: фактичною базою оподаткування ПДВ при чинній зараз схемі визначення ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, є витрати на оплату праці і прибуток суб’єктів господарювання.
Звісно, виникає питання: навіщо створювати стільки труднощів, витрачати стільки часу, ресурсів тощо, коли можна після закінчення місяця взяти суму нарахованої заробітної плати і відрахувань до ЄСВ, яка вказується в звітності по ЄСВ (затверджена наказом Мінфіну №435 від 14.04.2015 р.), і суму прибутку з фінансової звітності (затверджена ПСБО №1), все це скласти і, помноживши на ставку податку, отримати суму ПДВ, що підлягає перерахуванню до бюджету.
У цьому й полягає рецепт зняття з України «прокляття податку на додану вартість»! Він викладений в моїй петиції до Президента України.
Якщо, прочитавши цю статтю, ви погодитеся з тим, що такі зміни необхідні та можливі, то заходьте на сайт петицій і голосуйте за її прийняття.
Неможливо у форматі невеликої статті розповісти про всі деталі пропонованих змін, усі їх пояснити і аргументувати, але на три питання, які явно напрошуються, я хочу відповісти.
1. Чому разом зі змінами порядку розрахунку ПДВ (ст. 200) не змінений об’єкт оподаткування ПДВ (ст. 185) і база (ст. 188-191)?
Це було б кардинальним і правильним рішенням. Але сьогодні ми повинні гармонізувати свою податкову систему з податковою системою ЄС, і такі значні зміни зараз вносити не можна.
2. Друге питання виникне щодо повної відмови від відшкодування ПДВ з бюджету. Як бути тим платникам податків, які, нехай і лиха прикупивши, але все-таки користуються цим правом і повертають собі вилучені з обігу кошти?
Аргументи такі:
А) відшкодування ПДВ з бюджету – це лише відстрочення платежу ПДВ до бюджету, і для підприємства, що нормально функціонує, таке відстрочення не потрібне. Адже період «імпорт – продаж» або «купівля – продаж», як правило, коротший за період «імпорт – відшкодування з бюджету» або «купівля – відшкодування з бюджету»;
Б) для імпортерів можна передбачити відстрочення платежу ПДВ до бюджету або інші способи регулювання сплати ПДВ при імпорті;
В) запропоновані зміни дозволяють не включати в розрахунок суми податкових зобов’язань з ПДВ суми ПДВ, отримані у вигляді авансів (передоплати) за продукцію, послуги. Це дозволить значною мірою компенсувати втрати суб’єктів господарювання від повної відмови відшкодування ПДВ з бюджету.
3. Виникають певні нюанси із застосуванням запропонованих змін до Податкового кодексу України (ПКУ). Наприклад, при купівлі платником податку товарів, робіт або послуг у неплатника ПДВ, у разі використання придбаних товарів, робіт або послуг в негосподарській діяльності платника податків і в інших ситуаціях. Зараз ці ситуації врегульовані в ПКУ особливими правилами, і в новій редакції ПКУ ці ситуації теж мають бути врегульовані особливими правилами.
А тепер – перевіримо себе
Як будуть визначатися податкові зобов’язання після внесення зазначених змін? Нагадаю, ми придбали сировину, матеріали тощо за 120 000,00 грн., у тому числі 20 000,00 грн. ПДВ. Тепер вся ця сума, відповідно до нової редакції ПКУ (дивись п. 200.1.1 петиції), включається до собівартості реалізованої продукції, яку ми реалізували за 180 000,00 грн. Причому вся ця сума 180 000,00 грн., разом з 30 000,00 грн. ПДВ, відповідно до нової редакції ПКУ (дивись п. 200.1.2 петиції), включається до оподатковуваного доходу. Визначаємо базу оподаткування, тобто додану вартість: 180 000,00 грн. – 120 000,00 грн. = 60 000,00 грн. Це ті самі 40 000,00 грн. нарахованої зарплати і ЄСВ, 10 000,00 грн. чистого прибутку власника і 10 000,00 грн. ПДВ. Визначаємо податкові зобов’язання з ПДВ, відповідно до вимог нової редакції ПКУ: 60 000,00 грн. х ((100% + 20%) / 20%) = 60 000,00 грн. / 6 = 10 000,00 грн. Як бачимо, результати залишилися незмінними за всіма показниками.
Це природно, адже і ставка податку, і об’єкт оподаткування залишилися незмінними. Змінився тільки порядок визначення бази оподаткування та розрахунку суми ПДВ, що підлягає перерахуванню до бюджету. Пропоновані зміни не вимагають змінювати договори й ціни. У митних, бухгалтерських та інших документах ПДВ як і раніше буде вказуватися в тому ж порядку, тобто буде визначатися від ціни продажу. При цьому вже не буде ніякого відшкодування (повернення) ПДВ з бюджету та ніяких податкових накладних.
Чому пропонуються саме такі зміни?
Зверніть увагу на те, які заходи адміністрування і контролю зараз використовують фіскали. Вони настільки масштабні, що важко уявити щось більш ефективне й потужне.
Як за таких умов, коли фіскали мають всю документацію щодо ПДВ по кожному платнику ПДВ і можуть перевірити всіх його постачальників і покупців хоч до «десятого коліна», коли кожному відшкодуванню передує податкова перевірка, може статися незаконне відшкодування ПДВ? Відповідь очевидна. Проблема не в системі адміністрування та контролю, а в самих податківцях.
Тому ніяке посилення адміністрування і контролю ПДВ не потрібне і марне. Тим більше, коли цим займаються ті, хто є причиною всіх бід.
Що стосується відмови від оформлення податкових накладних. З 2015 року дані бухгалтерського обліку законодавчо визнані фіскалами. Усі операції купівлі-продажу відображаються в бухгалтерському обліку, в його первинних документах, з виділенням окремим рядком ПДВ. Усі безготівкові платежі фіксуються банківськими документами, а більшість готівкових розрахунків оформляється із застосуванням касового апарату, та сфальсифікувати їх дуже складно.
Тобто вся необхідна фіскалам інформація є і документально підтверджена. Навіщо ж ще й оформляти податкові накладні, які не є повноцінним документом? Чому для визначення зобов’язань платника податків з податку на прибуток даних бухгалтерського обліку достатньо, а для ПДВ – ні?
Відмова від податкових накладних рано чи пізно станеться. Так навіщо ж чекати, коли буде запізно? Краще це зробити зараз.
Валерій Карєв
За матеріалами: Укрінформ
Поділитися новиною
