1707
Андрій Зінченко: націоналізація Приватбанку визнана незаконною або фінансовий капкан для Мінфіну та ФГВФО
— Фондовий ринок
Націоналізація Приватбанку визнана незаконною, але оскаржити це рішення держава поки не може.
Раніше в публікаціях: Чи реальна ренаціоналізація Приватбанку? До питання про ситуацію щодо зобов’язань Приватбанку Валютний вклад в НБУ під 13% Ренаціоналізація Приватбанку ми висвітлювали питання юридичного протистояння в судах декількох державних органів та іноземних компаній з питань визнання націоналізації Приватбанку незаконною і скасування відповідних рішень.
Для багатьох результат судового процесу був начебто очевидним заздалегідь – державна судова система, хоч і будучи незалежною і неупередженою гілкою влади, підозрювалася в деякій симпатії до держави, як учасника процесу в широкому сенсі. Проте сталося несподіване.
Спершу суд зобов’язав державний начебто Приватбанк виконувати всі фінансові зобов’язання перед іноземними позивачами в повному обсязі відповідно до договорів (а йшлося про значні депозити в доларах США під 10-13% річних), а в травні 2017 суд першої інстанції в Києві став на сторону позивачів в питанні оскарження процесу націоналізації.
Рішення було засекречено, хоча формальних підстав для цього і не було. Рішення про визнання націоналізації незаконною виглядає в реєстрі сьогодні так.
Примітно, що стаття закону, за якою рішення засекречено, звучить так ст. 7 Відомості, які не можуть бути розголошені в текстах судових рішень, відкритих для загального доступу. П. 4 статті говорить, що в текстах судових рішень, відкритих для загального доступу відповідно до цього закону, не можуть бути розголошені відомості, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про розгляд справи в закритому судовому засіданні.
Інформації про те, що справа Привату слухалася закрито – немає. Більше того, ранні рішення у справі потрапляли до реєстру у відкритому вигляді і засекречувалися лише потім.
При цьому п.4 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства встановлює, що суд може постановою оголосити судове засідання або його частину закритими з метою нерозголошення державної чи іншої таємниці, яка охороняється законом, захисту особистого та сімейного життя людини, в інтересах малолітньої або неповнолітньої дитини, а також в інших випадках, встановлених законом.
Однак ч. 9 цієї ж статті КАСУ прямо встановлює, що якщо судовий розгляд відбувався в закритому засіданні, то публічно оголошується тільки резолютивна частина рішення.
А ось ст. 2 Закону України про доступ до судових рішень встановлює, що якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, то судове рішення публікується з виключенням інформації, яка за рішенням суду з розгляду справи в закритому засіданні підлягає захисту від розголошення.
Про це саме йдеться в 4 додатку до Рекомендацій щодо комунікаційної діяльності адміністративних судів.
Тому навіть якщо справа стосувалася якоїсь таємниці, то засекреченою резолютивна його частина теоретично не мала бути, а до цього суд мав прийняти рішення про розгляд справи в закритому засіданні.
Знайти в реєстрі постанову про закриття судових засідань у цій справі не вдалося, а самі тексти рішень недоступні цілком.
Однак, критикуючи недосконалість ведення реєстру, не можна відмовити йому в тому, що такий є цінним джерелом незасекреченої інформації, яка може трохи висвітлити сторони процесу, які не є секретними.
Як ми писали раніше – залишити рішення суду першої інстанції щодо Приватбанку без апеляції держава не могла ніяк і тому була подана апеляційна до Київського апеляційного адміністративного суду.
Матеріали апеляційного провадження свідчать про те, що група іноземних кампаній виграла справу проти НБУ, ФГВФО, уповноважених осіб на ВА, Мінфіну, а також Приватбанку і Укргазбанку.
Матеріали апеляційного провадження свідчать про те, що група іноземних кампаній виграла справу проти НБУ, ФГВФО, уповноважених осіб на ВА, Мінфіну, а також Приватбанку і Укргазбанку.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, від ФГВФО надійшла апеляційна скарга, яка, власне, ходу не отримала з досить цікавої, але цілком законної причини.
ФГВФО при оскарженні рішення про визнання націоналізації Приватбанку незаконною не заплатив судовий збір! Треба зазначити, що ФГВФО попросив суд звільнити його від сплати такого збору, але закон не передбачає такої процедури в явному вигляді – треба довести неможливість оплати такого збору, однак ФГВФО таких доказів не представив, у результаті чого суд не звільнив фонд від сплати збору.
Але чому не оплатити? Справа ж державної значимості.
Відповідь є у відкритих матеріалах справи. За апеляційну скаргу треба заплатити 110% судового збору, який був оплачений в першій інстанції. У нашому випадку судовий збір в першій інстанції мав скласти 1,5% вартості позову. Помножимо на 1,1 і отримаємо суму, яка підлягає сплаті ФГВФО за апеляційний розгляд за законом.
Але тут відкривається не менше інтригуюча фінансова подробиця справи.
Виявляється, 25.07 в суді першої інстанції група іноземних компаній просила суд знизити розмір судового збору. І суд таке прохання задовольнив, ухваливши знизити розмір судового збору до 190 528,52 дол. США і 19 200,00 грн!
Повторимо – це зменшений розмір судового збору, який повинен становити 1,5% від суми позову.
В результаті судовий збір за розгляд справи в апеляції повинен скласти приблизно 5,4 мільйона грн.
Знайомі з бюджетним процесом люди розуміють, що зайвих 5 млн грн у ФГВФО бути не може, а виділення цих коштів вимагає не тільки самих грошей, але серйозного бюрократичного процесу.
Висловлюючись більш зрозуміло – грошей немає і виділити їх за 1 день не можна. Назвати це інакше як фінансовим капканом – важко, тому що судовий збір в сучасному його вигляді повинен сприяти державі в реалізації прав і здійсненні доступу бажаючих до правосуддя і сплата збору визнана елементом такого права, але хто ж міг подумати, що ФГВФО зіткнеться з необхідністю сплати такої суми, а в законі не залишиться винятків для таких випадків.
Визнання ж за ФГВФО нездатності оплатити збір матиме негативні насамперед іміджеві наслідки.
В результаті багатомільярдна справа повисла в повітрі з попереднім рішенням проти держави, потрапивши в капкан судового збору, який матеріалізувати з повітря неможливо – за процесом виділення стоять рішення, зміни в розписах, час. Час, який сьогодні працює проти держави.
Чи почнеться розгляд справи по суті в апеляційному суді суддею Кучмою А.Ю., ми зможемо дізнатися вже в найближчому майбутньому, а ось наслідки нерозгляду і набрання чинності рішення першої інстанції на користь позивачів (які, до речі, теж не повною мірою задоволені рішенням 1 інстанції і просили внести в нього зміни – авт.) може мати цілком відчутні юридичні наслідки і бути прецедентом передусім для фінансової системи.
Про саме оскаржуване рішення суду першої інстанції відомо, крім іншого, що воно складається мінімум з 12 пунктів, тобто це чималий документ правового і, з огляду на специфіку справи, фінансового характеру.
- Станом на дату публікації описані матеріали в частині апеляційного розгляду доступні в єдиному реєстрі судових рішень без засекречування.
Андрій Зінченко, доктор філософії в галузі економіки, доцент кафедри фінансів Національного університету суднобудування, магістр державного управління (МРА)
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
