638
Не дотягуємо до НАТО: чому Україна затягує військовий імпорт
— Казна та Політика
Реформа української військової логістики, яка повинна була підготувати тилові служби армії до стандартів НАТО, безмірно затягується. Терміни проекту, який мав бути реалізований ще у 2014-2015 роках, перенесено на 2020 рік.
Південна Корея, Пакистан і Єгипет ще до загальної комп’ютеризації впоралися з аналогічним завданням всього за рік-півтора. Вони побудували заводи ліцензійного збирання зброї і оснащення армії. Україна натомість ризикує пролетіти мимо через кадрову плутанину і гальмування реформи військової логістики.
Не заважає нашій країні сповільнювати темпи виконання своїх зобов’язань перед НАТО щодо реформування тилової служби армії навіть зростаюча зовнішня воєнна загроза. Мова йде про терміни реалізації завдань трансатлантичного Трастового фонду щодо реформування систем логістики та стандартизації постачання українських збройних сил. Проект передбачає стартовий пакет фінансування до $5,5 млн., а його кураторами є Чехія, Польща та Нідерланди.
В реформу служб тилу української армії впирається, мабуть, найважливіший елемент оборони — здатність країни в разі загострення воєнного конфлікту почати ефективний, а не «показушний», імпорт обладнання та військової техніки. Користуючись підтримкою з боку Канади, США та ЄС, Київ може домагатися поставок під пільгові кредити. Але без хоча б мінімальних зусиль отримувати оснащення або озброєння все одно не вийде.
Їх імпорт, по-перше, передбачає систему гарантій і післяпродажний сервіс. По-друге, щодо сотень, якщо не тисяч військових товарів ефективний імпорт неможливий без подальшого постачання комплектуючих.
Різноманітність технічних стандартів, відсутність уніфікації ідентичних продуктів постачання і міжвідомча плутанина стримують поставки в Україну військового оснащення і техніки з держав НАТО сильніше, ніж дії ворожих ДРГ. Або прихований саботаж транспортних комунікацій.
Редакція спробувала розібратися, які бар’єри на шляху оборонного імпорту споруджуються в самому Києві.
Дещо працює
Фонд медичної реабілітації і протезування військових, куратором якого є Болгарія, називають найбільш швидко реалізованим атлантичним Трастовим фондом. Він був заснований у пожежному порядку в 2014 році. Планувалося, що робота трастового фонду триватиме рік, але потім він був пролонгований. Адже дефіциту поранених на східному фронті в Україні, з відомих причин, вже давно не спостерігається.
Тієї ж спеціалізації у роботі з демобілізованим особовим складом дотримується Трастовий фонд під егідою Норвегії. Він знімає частину навантаження з українського держбюджету у сфері соціальної адаптації військовослужбовців.
Успішним прийнято вважати і заснований в короткі терміни трастовий фонд, який відає питаннями кібербезпеки. Він був відкритий в минулому році і зараз активно розгортає свою діяльність. Причиною послужив той факт, що менш ніж за рік Україна зазнала двох масованих кібератак, які, як очікується, можуть повторитися. Курирує цей фонд Румунія.
Без видимих зривів термінів розвивається трастовий фонд НАТО — С4 Fund. Його діяльність зосереджена на модернізації систем зв’язку та обміну інформацією. Фонд курирують Канада, Німеччина і Великобританія. Завдяки його зусиллям Україна проводить модернізацію систем військового зв’язку і навчає персонал роботі з новими видами техніки. На цей фонд покладено також завдання реагування на можливі інциденти в повітряному просторі в рамках RASP (Regional Airspace Security Program — програми безпеки регіонального повітряного простору).
Всі перелічені фонди НАТО створені нещодавно. Втім, хорошими темпами розвиваються і деякі старі атлантичні фінансові ініціативи, які працювали в Україні ще до 2014 року. Наприклад, діючий під егідою США Трастовий фонд знищення непридатних звичайних боєприпасів, ПЗРК і стрілецької зброї. Трастовий фонд утилізації радіоактивного випромінювання в місцях колишньої дислокації військ колишнього СРСР на території України, що працює під егідою Німеччини.
Логістика забуксувала
А ось з Фондом логістики та стандартизації все інакше. Спочатку планувалося, що його робота триватиме всього один рік. Перехід на стандарти НАТО тоді виглядав нехитрим завданням. Передбачалося змінити систему обліку і поміняти маркування на сотнях типів радянської техніки і предметів постачання, що зберігаються на складах української армії. Для створення нового секретного складського каталогу Україні треба було запровадити єдину для всіх країн НАТО 13-розрядну систему кодифікації продуктів військового постачання.
Але військових складів і товарів зберігання у України виявилося так багато, що року для такої роботи не вистачило. Очевидно, саме через це реформа логістики, яка стартувала ще у 2014 році за наполяганням НАТО, набула формату експерименту з автоматизації всього декількох складів.
Фактичний же старт реформи замість первісного плану почався тільки минулої зими. Тоді провідний в США виробник систем закритого зв’язку і електронного обліку Black Box Corp. повідомив, що отримав від урядів двох країн завдання переоснастити всі склади та системи постачання української армії. Термін реалізації проекту був відсунутий з 2014-15 років на 2020 рік. Принаймні, такі часові параметри передбачені у Стратегічному Оборонному бюлетені — ключовому документі військового планування для більшості країн атлантичного оборонного блоку.
Але незважаючи на активні бойові дії, а також на провал миротворчих і «деблокадних» ініціатив, постановка завдань української армії затягувалася. І зазначений вище ключовий виконавчий документ влади був опрацьований і схвалений Україною тільки в 2016 році. Звідки така повільність?
Два «чорні скриньки»
У недавній заяві Black Box Corp про початок реформи військової логістики в Україні корпорація відзначила, що проект «Україна» є важливим рішенням, яке Пентагон доручив їй на підтримку сил США і союзників в Європі та країнах АТР.
Крім України, Black Box веде ще два великі проекти. Це оснащення нового Командного центру Місії США у Вісбадені (Німеччина), який потрібен для розпочатого в 2014-15 роках нарощування військової присутності США в ЄС.
А також поставка логістичної інформаційної системи і інжиніринг системи управління C4I американськими військами в Південній Кореї. Остання зараз терміново оновлюється і передислоковується на нове місце. Оскільки корейська ракетна криза перейшла у гостру і неконтрольовану фазу.
Враховуючи ж, що в ході окупації українських прикордонних територій РФ провела переоснащення бази зберігання ядерної зброї в Криму під Феодосією а також, розгорнула в ОРДЛО серійне виробництво російських переносних ракетних систем, український прикордонний конфлікт також несе в собі «ракетний потенціал».
Київським політикам в 2014-2016 роках слід було б замість того, щоб лякати населення «швидким нападом Путіна», підспудно роблячи бізнес на прикордонному конфлікті, посилювати відносини з військовими партнерами. А також невідкладно почати реформувати систему армійської логістики, щоб мати за спиною опцію «аварійного» масового імпорту з країн НАТО військових товарів у разі загострення конфлікту. Але як уже відзначалося, головний директивний документ реформи був прийнятий тільки в 2016 році.
Разом з тим, навколо проекту Black Box почалися якісь дивні інсинуації. Наприклад, поки реформа української військової логістики відверто затягувалася, в Києві з’явилася тезка американської корпорації, компанія Вlack Box Capital. Яка не має ніякого відношення до оборонної корпорації США. Більше того, її створив ряд пов’язаних з РФ інвесторів, які до 2014 року взагалі не були відомі українському ринку.
Не виключено, що в разі досягнення між політиками Москви і Києва певного — зараз абсолютно нереального — договору, скажімо, «Про мир і дружбу», НАТО буде змушена коригувати свою політику в частині реформування української армії. Хто може гарантувати, що в такому абсолютно неможливому сценарії на модернізованих північноатлантичним альянсом українських військових складах не почнуть працювати «двійники» американської Вlack Box?
Звичайно, це неймовірний, навіть фантастичний сценарій. Однак такі невинні збіги в назвах двох компаній мимоволі викликають недовіру і настороженість між Україною та її партнерами. У той час як на посилення взаємної недовіри Москва вже багато років витрачає величезні кадрові і фінансові ресурси.
Реформаторів зіпсувало кадрове питання
Загадки і зволікання, які постійно відбуваються з реформою української військової логістики, можуть бути проілюстровані й іншими прикладами. Україна звертається до НАТО за коштами на підготовку фахівців для оновленої системи постачання. І одночасно з цим починає безпрецедентну чистку кадрового складу логістичних служб. У той час як фахівців цієї галузі в нашій країні дуже мало. Якщо прискорення реформ служб тилу є стратегічним завданням і вона підтримана політичною волею, то фахівців потрібно берегти, підвищувати їхню кваліфікацію.
Але якщо у Києва є установка на затягування військової логістичної реформи, тоді хоч об’єктивні, хоч «притягнуті за вуха» кадрові чистки сектора — дуже ефективний інструмент. Адже за ними піде рекрутинг ненавченого персоналу, на підготовку якого піде кілька років. Але чи є в української армії цей час, враховуючи той факт, що РФ має намір продовжувати агресію?
Кадрова плутанина у службах тилу української армії, яка стартувала разом з проектом американської Вlack Box, все більш очевидна. Що породжує питання про спроможність озвучених раніше строків реформи військової логістики. Незважаючи на той факт, що позначені верховним командуванням три роки – і без того забагато для оновленої системи військового постачання. Ще в середині та наприкінці ХХ століття деякі держави зуміли почати масовий імпорт з країн НАТО військового оснащення і техніки за рік-півтора. При цьому ключові виробництва були локалізовані за 2-3 роки.
На наступному етапі розвитку інфраструктури імпорту вони змогли розгорнути нові арсенали і оборонні заводи вузлового складання. В результаті сучасні Південна Корея, Єгипет і Пакистан мають досвід створення потужних технопарків, в яких домінують компанії ОПК. Україна ж при переході до стандартів постачання НАТО в 2014 році виявилася на початку цього складного шляху. Виходячи з цілей оборони і логіки війни, він не має права бути довгим. Тим більше, не повинен зустрічати штучних перешкод з затягнутих строків, кадрової плутанини або плутанини з торговими марками.
Андрій Старостін
За матеріалами: УБР
Поділитися новиною
