10737
Андрій Зінченко: купюра в 1000 грн. Про її валідність як платіжного засобу з правової точки зору
— Казна та Політика
Українська валюта в цілому є цікавим прикладом для юридичної дискусії про факт валідності її як платіжного засобу з правової точки зору.
Деякий час тому країна дізналася, що в найближчому майбутньому в обіг буде введена купюра номіналом у 1000 гривень. Дизайн тримається в найсуворішій таємниці. Посадові особи НБУ не заперечують факт роботи над номіналом, повідомляючи, що весь документообіг з даного питання відбувається під грифом «таємно». Взагалі нічого дивного в цьому немає, але лише частково.
Справа в тому, що, згідно з постановою президії Верховної Ради «Про затвердження назви і характерних ознак грошової одиниці України» від 1991 року, яка в базі законодавства числиться як чинна і ніким надалі не скасована, прямо зазначено наступне: «Погодитися із запропонованими принциповими характеристиками зовнішніх ознак гривні та її купюрною побудовою, які передбачають літографічний друк витягу з тексту Акта проголошення незалежності України…».
Зазначений акт є найважливішою і фундаментальною пам’яткою державності, але при цьому, на відміну від, скажімо, американської декларації незалежності, текст представляється досить невеликим документом.
Фактично резолютивна частина складається з декількох рядків (що не зменшує їхнє історичне значення — Авт.): «проголошує н е з а л е ж н і с т ь У к р а ї н и (саме з пробілами, мабуть, для вказівки на особливу значимість — Авт.) та створення самостійної української держави – УКРАЇНИ. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чінності з моменту його схвалення.»
Тому, мабуть, і було прийнято рішення відображати його на грошах, враховуючи історичний контекст.
При цьому ніяких витягів на реальних гривнях літографічно не надруковано. Кожен може в цьому переконатися, вивчивши вміст власного гаманця.
Тут можна було б відкрити академічний дискурс про законодавчу силу і підстави для прийняття Президією даного документа, але є важливий нюанс: у частині історичних постатей і діячів культури документ виконується неухильно.
Більш того, документ 1991 року, підписаний В. Плющем, був розширений у 1996 році змінами за підписом О. Мороза. Тоді додатково було встановлено, що на банкноті в 500 гривень, яка побачила світ лише через десять років, буде зображений саме Р. Сковорода. До цього номінал у 500 гривень не передбачався взагалі, і для обґрунтування його введення були прийняті ці юридично значущі рішення.
У цьому контексті особливо цікаво, портрет якого саме історичного діяча буде зображено на анонсованій купюрі в одну тисячу гривень, оскільки за повідомленнями ЗМІ відомо, що в даний час купюра нібито вже видрукувана, тобто затверджений дизайн втілено в матеріалі (та здійснено видатки бюджетних коштів на ці операції — Авт.).
При цьому зазначена вище постанова президії не встановлює дані про номінал в 1000 грн, не пов’язує з номіналом конкретну особистість і не мала після 1996 року юридично значущих змін (як це можна було юридично здійснити – окреме питання — Авт.).
І хоча сучасне законодавство не передбачає такого органу, як Президія Верховної Ради, тим не менш воно (rada.gov.ua,bank.gov.ua – Авт.) не містить інших публічних даних про факт затвердження історичної особи на 1000 грн, як і самого номіналу в будь-якій формі.
Разом з тим саме зазначений документ від 1991 року вперше уповноважує НБУ встановлювати деталі купюр всіх вартостей, включаючи зображення на реверсі, форми водяних знаків і захист. Саме на підставі останнього абзацу зазначеного документа голова правління НБУ має право підписувати в друк зразки банкнот. Але не будь-які, а конкретно ті, які повинні відповідати принциповим характеристиками зовнішніх ознак гривні та її купюрної побудови. Останнє повинно містити зазначений витяг з Акта проголошення незалежності і зображення особистості відповідно до номіналу аж до 500 гривень.
Так, 4 вересня 2006 року Міністерство юстиції зареєструвало Постанову правління НБУ «Про введення в обіг банкнот номіналом 500 гривень зразка 2006 року». Цей факт дуже важливий у розглянутому контексті, і до нього ми повернемося пізніше.
Постанова у мотивувальній частині (а без неї Мін’юст її б не зареєстрував — Авт.) посилається в першу чергу на розглянуту вище постанову Президії Верховної ради, а так само на ст. 33-35 Закону «Про НБУ».
І ось тут необхідно провести нескладний аналіз цих положень. Ст. 34 встановлювала виключне право НБУ емісії та вилучення з обігу гривні.
Ст. 35 додатково повідомляла, що гривня – єдиний законний платіжний засіб на території України.
Ст. 33 встановлює Повноваження Національного банку щодо організації готівкового грошового обігу. Зокрема, для забезпечення організації готівкового грошового обігу уповноважує Національний банк на:
1) виготовлення та зберігання банкнот і монет;
2) створення резервних фондів банкнот і монет;
3) встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну банкнот та монет, а також обмежень щодо використання систем захисту, платіжних ознак та відтворення елементів дизайну банкнот та монет;
4) встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет;
5) встановлення правил випуску в обіг, обробки, зберігання, інкасації, перевезення, вилучення з обігу та знищення готівки;
6) визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансових установ, підприємств і організацій;
7) визначення вимог стосовно технічного стану і організації охорони приміщень банківських установ.
Зазначені норми закону про НБУ є за своєю природою дозвільно-декларативними, оскільки не встановлюють конкретного механізму реалізації
Більш того п. 5 зазначеної статті прямо говорить про те, що сам НБУ встановлює правила випуску в обіг готівки. Тому з формальної точки зору для введення в обіг готівкової купюри необхідний затверджений порядок або правила здійснення цієї дії, тобто документ, який чітко описує процес, сторони, права, обов’язки, підстави та інші тонкощі цієї події. У кримінальному праві, наприклад, існує кримінально-процесуальний кодекс.
Для ілюстрації значущості цього елемента в реальних суспільних відносинах можна звернутися до прикладу з актуального сьогодення. Так НАЗК не змогло перевірити перші подані е-декларації з причини відсутності порядку здійснення цієї дії, зареєстрованого Мін’юстом. Немає порядку – немає перевірок. Така ситуація, коли задекларована законом норма роками не має практичної реалізації через відсутність відповідного порядку, зустрічається досить часто.
Разом з цим юридична практика постулює, що в правовій державі порушення процедури здійснення тієї чи іншої юридично значущої дії або прийняття рішення є підставою для його скасування чи визнання недійсним.
Порядок же затвердження макету та введення в обіг нових зразків гривень не знаходиться в базі законодавства rada.gov.ua. Існує порядок введення в обіг ювілейних гривневих монет не втратила силу інструкція з утилізації карбованців з 1993 року існує інструкція про порядок обігу іноземної валюти лист НБУ «Про порядок вилучення з обігу бракованих банкнот гривні і навіть порядок обміну листами з Департаментом готівково-грошового обігу НБУ є.
А порядку введення в обіг нових грошей – немає. Та й сам НБУ навіть не посилається на нього в наступних постановах.
Більш того, в постанові про введення в обіг банкноти номіналом 200 гривень зразка 2007 року (на відміну від постанови про введення 500 гривень — Авт.) у мотивувальній частині вже не значиться розглянута вище постанова Президії ВР і навіть ст. 33 закону про НБУ.
Про нову банкноту 100 гривень НБУ повідомив листом із зазначенням, що 20.02.2006 вводить в обіг банкноту нового зразка взагалі без мотивувальної частини.
Відмінним прикладом лапідарності є постанова НБУ №921 про введення в обіг банкнот номіналом 500 гривень зразка 2015 року. Знайти її у відкритому доступі не так просто, і в базі rada.gov.ua вона не значиться.
Але на сайті НБУ у вигляді зображення таке є. Постанова на основі ст. 34 і 35 закону «Про НБУ» містить всього 2 пункти: 1. Ввести 2. Встановити платіжним засобом.
В цілому якоїсь однаковості при вивченні документів про введення в обіг нових гривень не простежується, що, очевидно, зумовлено відсутністю відповідних правил, порядку або іншого аналогічного по суті документа.
Єдиним документом у публічному доступі, яким хоча б у першому наближенні описувався процес створення нової гривні, була незаслужено забута Постанова Президії ВР, де вказувалося, яка повинна бути гривня концептуально зовні, хто і в яких обставинах мав право підписувати її в друк.
У подальшому у відповідності зі ст. 33 закону «Про НБУ», Національний банк, напевно, повинен був розробити і затвердити відповідні правила, зареєструвати їх у Мін’юсті і слідувати їм. Однак у публічному доступі інформації про подібні документи немає.
Можна припустити, що такі документи існують з грифами на кшталт «ДСК» або «ТАЄМНО», але підстав для цього не вбачається в законі «Про державну таємницю».
Хоча приклад Індії дає підстави вважати, що секретним може бути сам факт віднесення до секретності. Щоб запобігти. У цьому контексті цілком можливо, що при введенні в обіг ноти федерального резерву в 100 USD зразка 2009 року люди, які міняли за 1% «старі» долари на «нові», були не такими вже і перестраховиками.
Особливо беручи до уваги посилення боротьби з легалізацією доходів, отриманих незаконним шляхом, залучення розрахунків у безготівкову сферу і обговорювану тему «нульового» декларування.
Таким чином, на яких юридичних підставах ми очікуємо у обігу новий номінал 1000 гривень, на основі якого нормативно-правового документа приймалося рішення про персоналії на номіналі і як такі рішення юридично стикуються із зазначеною постановою Президії ВР та ст. 33 закону «Про НБУ», станом на даний момент офіційна інформація не опублікована.
Викладене в поєднанні з відкритістю питання про формальну відповідність поточного змісту дизайнерських рішень гривні (відсутність витягу з Акта про проголошення незалежності — Авт.) вимогам основоположного документа в цій сфері (Постанови Президії Верховної Ради — Авт.) дозволяє відкрити академічну дискусію про валідність готівкових банкнот як платіжного засобу в юридичному сенсі (de jure — Авт.) і про відповідну необхідність додаткового правового врегулювання ситуації, що склалася.
Андрій Зінченко, доктор філософії в галузі економіки, доцент кафедри фінансів Національного університету суднобудування, магістр державного управління (МРА)
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
