Енергетичне беззаконня. Чому українська енергетика досі працює за радянськими лекалами?


Енергетичне беззаконня. Чому українська енергетика досі працює за радянськими лекалами?

На прийняття Закону “Про ринок електроенергії” знадобилося три роки. Ще більше загострила потребу в ринкових регуляторах блокада Донбасу.

13 квітня Верховна Рада проголосувала за Закон “Про ринок електроенергії”. Перипетії з прийняттям цього документа ілюструють як відсталість мислення еліт країни, так і наслідки, до яких призводить превалювання внутрішньокланових інтересів політиків над завданням економічного зростання. Незважаючи на гасла про євроінтеграцію та побудову ринкової економіки, українська енергетика досі працює за радянськими лекалами: обсяги генерації, як і тарифи, встановлюють держструктури “в ручному режимі”.

Що не так?

Ще за Віктора Януковича Україна взяла на себе зобов’язання привести у відповідність з європейськими нормами законів, що регулюють газову галузь і електроенергетику.

Закон “Про ринок газу” прийняли відносно швидко 2015-го. Вже два роки незалежні трейдери мають можливість вільно торгувати газом, і державний “Нафтогаз” контролює набагато меншу частку ринку поставок палива промспоживачам, ніж приватні конкуренти. Тому зараз питання про “справедливу” ціну газу для промисловості взагалі не виникає. Якщо приватники продають газ дешевше, ніж “Нафтогаз”, останній просто вимушений знижувати ціну до ринкового паритету.

Аналогічний закон про ринок електроенергії виявилося прийняти набагато складніше. Енергетичний ринок більш заплутаний, ніж газовий. Тому навіть підготовлений за участю фахівців Євросоюзу і Енергоспільноти законопроект викликав дискусії в сесійній залі парламенту. До 6 квітня цього року, коли Верховна Рада безуспішно намагалася прийняти документ у другому читанні, до документа надійшло 1,2 тис. правок.

І нашим, і вашим

Як проміжний захід Нацкомісія з регулювання енергетики і комунальних послуг (НКРЕКП) в березні минулого року прийняла рішення прив’язати розрахункову вартість вугілля до ціни в європейських країнах і ввела горезвісну формулу “Роттердам+”.

Така формула розрахунку ціни на газ українського видобутку дозволила голові “Нафтогазу” Андрію Коболєву за діяльної підтримки МВФ і ЄС домогтися імпортному паритету. Цей крок за відсутності вільного ринку електроенергії дає для галузі хоч якісь цінові орієнтири. Тому інсайдери галузі — як приватний бізнес, так і державне “Укренерго” — введення нового принципу ціноутворення сприйняли в цілому позитивно.

Та й з економічної точки зору підвищення розрахункових цін на вугілля в тарифі виправдане. Через занижені тарифи на енергію вуглевидобуток в Україні скорочувався рекордними темпами — якщо в передвоєнному 2013-му видобувалося 80 млн тонн вугілля, то в 2015-му — всього 40 млн. З профіцитної країни Україна перетворилася на імпортера всіх енергетичних марок вугілля — як газових, так і антрацитових. У цьому аспекті “Роттердам+” цілком себе виправдав — в 2016 році падіння припинилося, більше того, почалося деяке зростання вуглевидобутку.

Ще більше загострила потребу в ринкових регуляторах блокада Донбасу. Тепер Україні потрібно додатково імпортувати до 9 млн тонн антрациту на рік. Хоча зараз світові ціни на вугілля зростають, і реальна вартість антрациту вища, ніж закладена в “Роттердам+” середня ціна палива за попередні 12 місяців, введення формули дозволить генерації закупити вугілля, нехай і зі збитком. Без зростання тарифу коштів на придбання імпортного вугілля в країні не було б взагалі.

Але спроба запровадити перехідний “ерзац” ринкового ціноутворення на вугілля до прийняття Закону “Про ринок електроенергії” обернулася масштабним скандалом. Ситуацією скористалися опозиційні політики. Вони звинуватили главу НКРЕКП Дмитра Вовка в лобіюванні інтересів державної енергогенеруючої компанії “Центренерго”, інтерес до тіньових потоків якої часто приписують соратнику президента нардепу Ігорю Кононенку і найбільшій приватній енергетичній компанії країни — ДТЕК Ріната Ахметова. Щоправда, ключова теза про формулу як спосіб підвищити ціну на електроенергію для населення заради збагачення чиновників і олігархів насправді не витримує критики — діючий графік поетапного підвищення цін для населення затвердили ще за рік до введення “Роттердам+” на вимогу МВФ. На практиці коливання вартості вугілля призводять лише до періодичної зміни ціни для непобутових споживачів. Промисловість несе велике навантаження через перехресне субсидування, яке забезпечує підтримання нинішніх, найнижчих в Європі тарифів для населення, незважаючи на зростання розрахункової ціни вугілля.

Однак суспільний резонанс ці звинувачення викликали неабиякий — формулу оскаржують в судах, розслідуванням даного питання займалася Генеральна прокуратура, зовсім недавно стало відомо, що інтерес до неї проявило Національне антикорупційне бюро. За запитом тих же опозиційних депутатів…

Драматизму ситуації додали факти професійної біографії глави НКРЕКП Дмитра Вовка, який почав свою кар’єру в корпорації “Рошен”, що належить Петру Порошенку. Крім того, серед власників єврооблігацій ДТЕК числиться інвесткомпанія ICU, головою ради директорів якої до призначення главою Нацбанку була Валерія Гонтарева. І хоча єврооблігації вільно торгуються, а проект постанови НКРЕКП, якою закріплювався формульний принцип ціноутворення, пройшов тривале попереднє публічне обговорення, в опозиції не забули пов’язати ці два факти.

Одним словом, логічне, по суті, рішення НКРЕКП наштовхнулося на кризу довіри населення до влади, а експертного середовища – до діяльності регулятора. У результаті будь-яка дія НКРЕКП зараз сприймається ворожо, яким би вона не було.

Терпіння вичерпалося

Зараз в України з’явився шанс розрубати гордіїв вузол енергетичних проблем. Струс чиновникам поставив віце-президент Єврокомісії Марош Шефчович. У березні він звернувся до Порошенка з емоційним листом, в якому звинуватив його в зволіканні зі створенням незалежного регулятора в енергетиці. Критики діяльності НКРЕКП очікувано витлумачили лист Шефчовича як невдоволення формулою “Роттердам+”. Представники генеруючих компаній побачили в цьому сигнал до зменшення 12-місячного періоду, який ускладнює імпорт при нинішньому зростанні цін. Але навряд чи Шефчовича турбують навколоформульні чвари. На ділі євробюрократ обурювався зволіканням з прийняттям закону, який переведе українську енергетику на ринкові рейки. Це доводить хоча б той факт, що саме до прийняття Закону “Про ринок електроенергії” ЄС прив’язує виділення Україні 600 млн євро макроекономічної допомоги.

Інтерес єврочиновників в даному питанні зрозумілий. Прийняття закону необхідно для уніфікації української та європейської енергосистем. Оскільки в ЄС ніколи не було “ручного регулювання”, генерація там працює куди ефективніше і ціна енергії на оптовому ринку нижча, ніж у нас. Українські промспоживачі стануть для європейських постачальників ласим ринком.

Між тим для України прийняття закону важливіше, ніж для Європи. Можливість купувати енергію у того, у кого вона дешевша, а не у того, у кого сказала держава, яку для суб’єктів господарювання передбачає новий закон, просто зробить безглуздими сьогоднішні розборки між політиками, Міненерго і приватними компаніями. Коли запрацює енергетичний ринок, нікого не буде цікавити, як співвідноситься ціна вугілля в Роттердамі і собівартість видобутку на шахтах Ахметова. Чи економіка ДТЕК укладається в ринкові реалії, чи місце ДТЕК займає більш щасливий гравець.

У довгостроковій перспективі Україні потрібно нарощувати видобуток вугілля на підконтрольних територіях. Немає сенсу імпортувати сировину, яку можна добути у себе, залишивши в бюджеті податки і не обтяжуючи імпортом хиткий торговий баланс. Єдина проблема — українські поклади вугілля складні для розробки через глибоке залягання вугленосних пластів і їх малу товщину. Залучити необхідні для створення нових шахт інвестиції може тільки вільний ринок електроенергії. Так, у лютому цього року формульна вартість вугілля для теплової генерації становила 1,7 тис. грн за тонну. Водночас собівартість видобутку на держшахтах була 2,5 тис. грн за тонну. Різницю все ще доводиться покривати за рахунок держдотацій. Але ці дотації поширюються лише на державні шахти. Який інвестор вирішить вкласти свої кошти у вуглевидобуток, якщо не буде впевнений, що зможе продавати вугілля з вигодою для себе?

Залишається сподіватися, що з прийняттям Закону “Про ринок електроенергії” ера енергетичного беззаконня в країні залишиться в минулому.

Віктор Мосієвич

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
Весь ринок:Енергетика
Все, що ми знаємо про:Верховна Рада
Сервіс підбору кредитів
  • Надішліть заявку
  • Дізнайтесь про рішення банку
  • Підтвердіть заявку та отримайте гроші
грн
Замовити кредит онлайн
В Контексті Finance.ua