906
Чому іноземці розривають кореспондентські відносини з українськими банками
— Фондовий ринок
Європейські банки, які донедавна тримали найбільші портфелі кореспондентських договорів з українськими фінустановами, масово скорочують свою присутність на ринку України. Колись зговірливі Commerzbank і Deutsche Bank не тільки відмовляються від нових пропозицій з боку вітчизняних фінустанов, але і розривають поточні договори.
Дорого і небезпечно
Листи від двох німецьких фінансових конгломератів українські банки почали отримувати ще восени минулого року. Німці, які сукупно обслуговують до половини українських банків, не вдаючись у деталі, повідомляли про припинення кореспондентських відносин.
Першими під «зачистку» потрапили невеликі фінустанови, але зараз черга дійшла і до представників другої десятки банків. Те, що спочатку здавалося плановим чищенням «мертвих» коррахунків, до весни 2017 року набуло всіх ознак стратегії. Ймовірно, до кінця року портфель корвідносин Commerzbank і Deutsche Bank з українськими фінустановами скоротиться до однозначного числа.
Аналогічна ситуація спостерігалася в країні п’ятнадцять років тому, коли Україна потрапила в чорний список FATF. Тоді нідерландський ABN Amro і німецький Deutsche Bank під приводом чищення неактивних кореспондентських рахунків масово розривали відносини з українськими банками.
Нині ми не входимо до чорного списку FATF, а вимоги до фінансового моніторингу наближаються до світових стандартів. Однак європейські банки знову взялися закривати рахунки наших банків.
Стратегія західних партнерів, втім, не є загадкою для вітчизняних банкірів. Визначаючи неугодних, німці керуються лише критерієм економічної доцільності. Насправді, операції з моніторингу та супроводу транзакцій зі східноєвропейськими країнами останнім часом сильно ускладнилися. Вимоги європейських законодавчих норм в частині боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму постійно підвищуються, а разом з ними зростає і собівартість фінансового моніторингу.
Причому чим вищі країнні ризики, тим дорожчий контроль. Якщо раніше на обробку однієї транзакції в або з України іноземному банку була потрібна умовна людино-година, то тепер їх потрібно вдвічі і навіть втричі більше. У деяких випадках законодавство зобов’язує проводити комплаєнс-контроль аж до визначення кінцевого бенефіціара одержувача або відправника коштів.
Збільшення ризиків та вартості проведення операцій штовхає європейські банки на вимушену міру — скорочувати число відкритих кореспондентських відносин з нашими банками до необхідного мінімуму. І, схоже, у результаті чищення список українських партнерів скоротиться до незначного числа — в 5-10 банків.
Не виключено, що за прикладом німецьких конгломератів незабаром послідують і інші європейські та американські банки, адже і для них проведення українських платежів все більше схоже на валізу без ручки.
Куди податися?
Альтернатив прямим корвідносинам у українських банків небагато. Розраховувати на те, що це місце займе якийсь інший європейський банк, не доводиться.
Високі ризики і ціна проведення транзакцій змушують іноземців встановлювати загороджувальні тарифи у відповідь на запит українських банків або прямо відмовляти в обслуговуванні. Останнім нічого не залишається, як користуватися послугами великих вітчизняних посередників, які підтримують прямі зв’язки з західними партнерами.
Таке рішення, між тим, тільки з боку може здатися простим. Додаткова ланка у проведенні транзакцій загрожує зростанням собівартості її проведення і, що набагато болючіше для клієнтів, суттєвим збільшенням часу її проходження.
І питання не тільки в тому, що перевіркою однієї операції в такому випадку займається не дві, а три організації. А в тому, що посередники виявляються просто не готовими до зростаючого потоку транзакцій. Вже зараз казначеї деяких великих держбанків скаржаться на труднощі зі своєчасною обробкою та проведенням міжнародних операцій, ініційованих клієнтами українських банків. Жорсткі вимоги до фінмоніторингу і обмежений штат призводять до того, що потік заявок перевищує можливості служб банку, що відповідають за комплаєнс-контроль.
Зрозуміло, по завершенні перехідного періоду ситуація стабілізується. Банки, які мають прямі договори з іноземними партнерами, зуміють оптимізувати роботу, збільшать штати. Проте в кінцевому підсумку це призведе до збільшення собівартості проведення транзакцій за зовнішньоекономічними контрактами.
Поки банкам вдається уникати перегляду тарифної політики для клієнтів. Проте абсолютно очевидно, що в середньостроковій перспективі вони будуть змушені збільшити вартість проведення операцій. А боротьба за клієнта остаточно втратить ознаки цінової конкуренції. У виграші опиняться ті банки, які зможуть гарантувати якість і швидкість проведення клієнтських заявок.
Не можна виключити і часткового перетікання експортерів і імпортерів на користь найбільших фінустанов, які зуміють переконати західних партнерів зберегти прямі кореспондентські відносини. Втім, до загальноринкової тенденції не дотягне. Оскільки у багатьох випадках українські фінансові монстри сильно програють невеликим банкам в якості обслуговування клієнтів.
Василь Невмержицький
За матеріалами: УБР
Поділитися новиною
