Перспектива будівництва російського аміакопроводу може ускладнити приватизацію ОПЗ


Перспектива будівництва російського аміакопроводу може ускладнити приватизацію ОПЗ

Український уряд так і не зміг знайти охочих купити Одеський припортовий завод (ОПЗ). Весь процес приватизації підприємства спочатку був політизований, і після зриву конкурсу політики й чиновники навперебій звинувачували в невдачі один одного.

Голова Фонду держмайна Ігор Білоус назвав кілька причин провалу приватизації ОПЗ: обмеження на репатріацію дивідендів, відсутність податкових пільг і преференцій, висока ціна на тлі боргових проблем ОПЗ і загальних політичних і економічних ризиків у країні.

Однак, як показав аналіз Hubs, це не вичерпний перелік причин, які відлякують потенційних інвесторів від ОПЗ. На тлі боргів і нестабільності перед ним маячить перспектива істотного зниження завантаження комплексу з перевантаження аміаку, дохід від якого становить вагому частку прибутку підприємства. Оскільки росіяни вже давно планують будівництво свого аміакопроводу в обхід території України.

На Тамань: історія питання

Головний постачальник аміаку аміакопроводом Тольятті – Горлівка – Одеса – російський “Тольяттіазот” (ТоАЗ), який експортує його в США через територію України.

До труби також приєднаний і український концерн «Стирол» (Горлівка). Раніше аміак доставлявся залізницею цистернами з ПАТ «Сєвєродонецьке об’єднання «Азот» (Сєвєродонецьк) до «Стиролу», але зараз обидва підприємства простоюють.

Послуги з прокачування аміаку і відвантаженнях інших товарів (карбаміду, метану, рідких азотних добрив) складають третину доходу ОПЗ. Річні поставки російського аміаку перевищують 2 млн т, тариф на послуги ОПЗ становить близько $13 за 1 т.

Власне, за транспортування аміаку по трубі відповідає і стягує рентну плату держпідприємство «Укртрансаміак». Його на приватизацію не виставляють. ОПЗ ж перевалює аміак на танкери через свій термінал і отримує від цього чималу частину прибутку.

Коли на сході України почалися бойові дії, заговорили про загрозу аміакопроводу, який пролягає і по цих територіях, але поставки не припинилися. Інша річ, що самі росіяни, власники «Тольяттіазоту» і «Уралхіму», ще одного російського виробника добрив, давно надумали створити власні перевальні потужності.

Наскільки ці наміри серйозні? Рішення було ухвалено дуже давно, коли в 1999 році ціна за прокачування тонни азоту зросла з $18 до $22,98. Хоча це, скоріше, було обумовлено політикою уникнення транзиту через Україну, тоді якраз почали говорити про обхідні транзитні шляхи для нафти й газу.

Керівник ТоАЗ і великий акціонер Володимир Махлай вирішив побудувати новий порт з відповідними потужностями в бухті на Таманському півострові, звідки планувалося транспортувати російський аміак і добрива в Штати. І вже в 2001 році Краснодарський край виділив ТоАЗ на 49 років 229 га прибережної землі. Побудувати порт, який крім аміаку має перевалювати й інші вантажі, планували в 2007 році.

Але зі зміною губернатора краю реалізація проекту стала пробуксовувати. У 2004 році площу орендованих земель обрізали до 54 га, а будівництво перевального комплексу призупинили. Як писав російський «Форбс», рік по тому чиновники, облітаючи територію, виявили, що роботи все-таки тривають: будувалася двокілометрова естакада, що з’єднує морські причали з береговим терміналом аміаку, монтувалися портові крани, укладалася 36-кілометрова залізнична гілка. Тоді влада, вирішивши «припинити партизанщину», висунула до ТоАЗу різні претензії. І будівництво порту, в який, за даними ТоАЗу, вкладено $300 млн, затягнулося. До того ж, в 2014 році були побоювання, що Таманський півострів розташовано в зоні можливих бойових дій.

Але вже восени минулого року ТоАЗ повідомив, що введення першої черги терміналу в порту Тамань запланували на 2017 рік, другої – на 2020-й. «Отримання узгодженого всіма зацікавленими сторонами плану-графіка завершення будівництва комплексу з перевалки аміаку і карбаміду в порту «Тамань» є значущим кроком на шляху до завершення проекту», – заявив тоді керівник проекту, заступник гендиректора компанії Микола Федоров.

Нові можливості
Щойно таманський порт буде готовий перевалювати азот на танкери, ТоАЗ отримає можливість доставляти його туди залізницею з Воронезької області, де проходить російська частина аміакопроводу. У світі саме так і доставляють азот у порти. Правда, це коштує дорожче, ніж прокачування по трубі, приблизно в 4-5 разів. Тому на ТоАЗі заявили, що вивчають можливість будівництва гілки аміакопроводу в обхід України: від Воронежа до терміналу в порту Тамань. Інформацію озвучили саме напередодні приватизації ОПЗ, до якої російські компанії не допускаються.

Те, що новий аміакопровід в обхід України дійсно може з’явитися, допускає екс-заступник міністра інфраструктури Олександр Кава. «Їм доцільніше відразу вкладати кошти в будівництво додаткової гілки. І якщо вони це, врешті-решт, зроблять, то однозначно переорієнтуються на свій термінал в Тамані. Там (від майбутнього порту в Тамані. – Ред.) умовно пара сотень кілометрів від діючого аміакопроводу (в місці, де він проходить через Воронезьку область. – Ред.), тож для підприємства такого рівня інвестиції підйомні. Але поки, думаю, російська компанія займе вичікувальну позицію, щоб стало ясно, чим закінчиться приватизація українського ОПЗ. Оскільки все-таки вигідніше продовжувати транспортувати продукцію наявним аміакопроводом», – говорить він.

У 2014 році російські ЗМІ також повідомляли, що проект з виробництва та перевалки аміаку на Тамані освоює й інша російська компанія – «Уралхім» (яка також володіє пакетом акцій ТоАЗу). У неї є власний термінал з перевалки рідкого аміаку в балтійському порту Вентспілс, але «Уралхім» вважає за краще поліпшити логістику (основні потужності знаходяться в Пермі), та й прогнозують в майбутньому зростання обсягів виробництва. Ця обставина надає ще більшої ваги проекту з будівництва нового порту на Таманському півострові. І хоча за російські хімзаводи точиться тривала і заплутана боротьба бізнесменів, курс у них один.

Проблеми з завантаженням

Виходячи з того, що наміри ТоАЗу знизити залежність від України – це все-таки не просто декларації, доводиться готуватися до гіршого для українського ОПЗ варіанту. Це означає, що завантажувати Одеський припортовий і аміакопровід роботою повинні українські підприємства. Однак в останні роки в галузі все було далеко не райдужно. Тут ціла гримуча суміш з різних факторів (дорожнечі газу, впливу бойових дій, політичних розборок і так далі), які в різний час гальмували діяльність цих підприємств. І в будь-якому випадку знадобиться час, щоб зрозуміти, чи зможуть вони в перспективі завантажити український аміакопровід і ОПЗ.

До 2014 року «Стирол» і Сєвєродонецький «Азот» забезпечували половину українських поставок азотних добрив за кордон. Всього в 2014 році Україна експортувала 2,4 млн т мінеральних добрив, що було на 36% менше показників 2013 року. Військові події на сході країни перекрили і цей потік.

«Рівнеазот» і черкаський «Азот» працювали з перебоями, зараз же в основному забезпечують внутрішній ринок. За даними Ostchem Holding Limited, за перше півріччя українські аграрії закупили більше 1 660 т різних добрив (карбаміду, аміачної селітри, карбамідо-аміачної суміші).

При цьому геть недавно, вже після провалу останнього приватизаційного конкурсу, керівництво самого ОПЗ поскаржилося, що виробництво добрив в Україні зараз нерентабельне через високі ціни на газ, який служить для ОПЗ основною сировиною. І це при тому, що середні ціни на газ сьогодні впали вдвічі (з більш $400 до $180). Картину доповнюють і непоказні фінансові результати діяльності ОПЗ. Так, у січні – червні 2016 р. завод отримав чистий збиток у 243,9 млн грн, тоді як аналогічний період 2015 року компанія закінчила з чистим прибутком в 152 млн грн.

У листі голові ФДМ Ігорю Білоусу директор ОПЗ Валерій Горбатко зазначає, що «стрімке падіння цін на продукцію в світі й сформована вартість газу як основної сировини ОПЗ не дозволяють підприємству конкурувати на світових ринках мінеральних добрив». За його словами, собівартість тонни карбаміду прогнозується за даних умов на рівні $209, а ціна реалізації – $180. Він побоюється нарощування збитків і повної зупинки підприємства.

Директор ОПЗ запропонував до продажу заводу встановити для нього спеціальну ціну на природний газ як для держпідприємства азотної галузі, як уряд уже робив 2009-2010 рр. Спеціальна ціна на природний газ має «кореспондуватися зі світовими цінами на аміак і карбамід». Інакше найближчим часом завод доведеться закрити, очистити технологічне обладнання від небезпечних хімічних речовин і законсервувати, скоротивши при цьому персонал.

«Виробництво добрив з використанням газу зараз нерентабельно. Таке виробництво запустили за СРСР, коли все працювало за іншими умовами. Зараз же на Близькому Сході, Ірані та навіть в Китаї ціни на газ куди нижче, ніж ті, які у нас, ми програємо цим країнам. Крім того, для виробництва аміаку в Китаї використовується вугілля, а з нього вже роблять азотні добрива», – погоджується керівник проекту «Інфоіндустрія» Дмитро Гордейчук.

За його словами, Україна може врятувати хімічну галузь, тільки якщо знизить ціну на газ для виробників добрив. «Я раніше вже назвав термін загибелі нашої галузі – це 2022 рік. На той час ми остаточно програємо конкуренцію. Причому російські виробники будуть наступні на черзі», – запевняє він в коментарі для Hubs.

«Поліпшити ситуацію, яка склалася на сьогоднішній день, можемо саме зниженням ціни на газ. Для того щоб запастися газом на зиму, нам потрібен лише місяць. Влітку газ тримати в сховищі немає сенсу – краще нехай його отримають виробники добрив, зароблять на експорті та принесуть прибуток державі», – вважає експерт.

Гордейчук вважає, що Україна могла би постачати аміак в США замість Росії (саме туди він іде з морського порту «Південний», де розташовано ОПЗ). «Наші виробники повинні переконати чиновників, що ми готові вийти на цей ринок і поставляти 300 тис. т аміаку на місяць. Адже потреби США навіть вище – 500-600 тонн щомісяця. Потрібна державна підтримка експорту», – говорить він. – В ідеалі було б продати ОПЗ індійському або іншому азіатському інвестору. Індія є великим споживачем добрив. Тоді приватизація була б схожа з продажем «Криворіжсталі» Arselor Mittal. Індійська компанія IFFCO вже інвестувала в потужності в Омані, їм це явно цікаво. Тільки потрібно добре прописати умови, не вистачає саме чітких гарантій з боку держави про надання знижки на газ або спеціальної програми сприяння».

Шанси на це в України є – прем’єр-міністр Володимир Гройсман заявив, що невдала спроба продажу ОПЗ не змусить уряд відмовитися від продажу, просто до нього слід підготуватися краще.

Андрій Муравський

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
Сервіс підбору кредитів
  • Надішліть заявку
  • Дізнайтесь про рішення банку
  • Підтвердіть заявку та отримайте гроші
грн
Замовити кредит онлайн
Топ новини
Обговорюють

Читають

В Контексті Finance.ua