Старт нових політичних проектів: ширма чи ідеологія

Літо традиційно і небезпідставно вважається мертвим в політичному плані періодом. Проте сезон-2016 є тим самим рідкісним винятком з правил. Партії, які представлені у Верховній Раді, незважаючи на те, що позачергові вибори до єдиного законодавчого органу країни поки лише мають ілюзорний характер, активно працюють над тим, щоб зберегти і примножити число своїх прихильників. І не даремно, адже на партійно-політичному небосхилі країни спалахують нові зірки. Чи можуть люди, які створюють партії і позиціонують себе політиками нового типу світогляду, перевернути міцно зацементовану кланово-олігархічну систему, чи ж їхні гучні гасла – ширма, за якою, швидше, – порожнеча?..

На сьогодні в Україні зареєстровано понад 300 політичних сил, переважна більшість з яких існує лише на папері. Мають структуровану, організовану мережу регіональних осередків і діють на постійній основі, а не від виборів до виборів, лише кілька десятків партій.

Інші умовно можна розділити на кілька груп. Перша група – диванні політструктури, використовувані в ході виборчих кампаній партіями-важковаговиками для боротьби з конкурентами. Друга група – де-факто мертві організації, реєстрацію яких їхні творці не анулюють, керуючись принципом валізи без ручки: і нести важко, і викинути шкода. Третя група – ідеологічні партії, які з різних причин є маргінальними і, як наслідок, опиняються на узбіччі жвавої траси загальнодержавного рівня або ж потрапляють у Верховну Раду, розчинившись в розкручених мегаблоках. У другому випадку вони, грубо кажучи, є маріонетками тих, хто дав їм політичний притулок, і про якісь нехай навіть мінімальні важелі впливу можуть хіба що мріяти. Четверта група, яка сьогодні грає роль першої скрипки у вітчизняній політиці – партії лідерського типу, які не мають ідеологічного ядра, але вміють відмінно розігрувати незмінно козирну популістську карту.

Екс-нардеп Тарас Чорновіл переконаний, що країна як ніколи має потребу в ідеологічних партіях, «але вони поки що не можуть викристалізуватися». З одного боку, важко не погодитися з думкою колишнього парламентарія, з іншого, соціологічні опитування свідчать про те, що українці не особливо проявляють активність в плані пошуку альтернативи старим політичним силам.

Чекаємо нових, вибираємо старих?

Соціологічна група «Рейтинг» днями оприлюднила дані опитування, згідно з яким у разі проведення виборів найближчої неділі в парламент пройшли б п’ять політсил: «Опозиційний блок» та ВО «Батьківщина» – по 14% голосів, «Блок Петра Порошенка» – 11%, «Самопоміч» – 9%, Радикальна партія – 8%. «Свобода» може розраховувати на 4% голосів, «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка і гіпотетична партія Михайла Саакашвілі отримали б по 3%. В цілому проведення дострокових парламентських виборів підтримують 38% респондентів, 47% – не підтримують. Ще 56% українців висловили готовність прийти на виборчі дільниці. Таким чином, долають п’ятивідсотковий прохідний бар’єр політичні сили, які представлені в Раді чинній, VIII скликання. Виникає закономірне питання: чи є насправді суспільний запит на обнулення – оновлення у вищих ешелонах української політики?

Друге життя Демальянсу

Пошуком відповіді, а головне – вироблення успішної формули зміни вектора електоральних уподобань – всерйоз зайнялися так звані політики нової хвилі, або як їх ще називають «постмайданні лідери». Мова в першу чергу йде про діючих нардепів від ББП, а в недалекому минулому – відомих журналістів і громадських діячів Мустафу Найєма, Сергія Лещенка та Світлану Заліщук. Через серйозні розбіжності з представниками старої гвардії, представленої в пропрезидентській фракції, ідею вирушити у вільне політичне плавання вищезгадана трійця виношувала більше року. Однак до реальних дій молоді обличчя української політики вдалися зовсім недавно. Будувати партію, що називається, з нуля Мустафа з товаришами не стали, домовившись з лідером «Демократичного Альянсу» Василем Гацьком про оновлення очолюваної ним політсили.

Невеликий екскурс в історію. ДемАльянс почав активну партійну діяльність ще в 2010-му, однак на даний момент представники цієї політичної сили представлені лише на місцевому рівні: пробитися у вищу — парламентську лігу їм так і не вдалося. Під час останніх парламентських виборів-2014 Василь Гацько розчинив ДА в «Громадянській позиції», очолюваній Анатолієм Гриценком. Втім, розчинив – це голосно сказано. У партію екс-міністра оборони Гацька, який зайняв другу позицію у виборчому списку, провів лише двох своїх соратників: Наталю Соколенко (13 номер) і Максима Черкасенка (№33). Команді Анатолія Гриценка вдалося завоювати довіру 3,1% українців, тоді як для проходження в парламент необхідним мінімумом є 5% голосів виборців.

Фінансові донори «нових облич» політики

Після виборчого фіаско представники Демальянсу не були помічені в активній політичній діяльності аж до старту Революції Гідності, яка і зблизила Василя Гацька з Мустафою Найємом і Сергієм Лещенком. До речі, в кулуарах говорять про те, що «Демократичний Альянс» — це проект, який фінансував колишній глава адміністрації президента Януковича Сергій Льовочкін. Між тим сам Гацько у розмовах з кореспондентом Hubs не раз спростовував цю інформацію. Лідер Демальянсу, який раптово «встав з попелу», стверджує, що партія існує за рахунок вступних членських внесків та благодійних пожертв. До речі, новоспечені лідери оновленого «Демократичного Альянсу» Найєм і Лещенко при вступі в цю політсилу заплатили по 150 грн. внеску. Навіть якщо припустити, що оновлений ДемАльянс вступлять десятки тисяч пересічних українців, навряд чи їхніх пожертв вистачить на проведення повноцінної виборчої кампанії, та й взагалі – безперебійного буденного функціонування партії.

Найбільшим спонсором «Демальянсу» є Олександр Кардаков – власник IT-фірм «Інком» і «Датагруп». На початку року він перерахував партії 532 тис. гривень (260 тис. у січні і 272 тис. в лютому). За версією журналу «Форбс», в 2014-му Кардаков зайняв 69 місце в списку найбагатших українців.

Однак нових лідерів ДА зараз турбують зовсім не фінанси. Під час нещодавнього з’їзду «Демократичного Альянсу» Найєм, Лещенко, Заліщук, Гацько та інші, менш відомі широкій публіці персони в унісон (тільки в різній інтерпретації) заявили, що їхнім ключовим завданням на даний момент є ребрендинг партії і розробка чіткої ідеологічної платформи. На думку експертів, саме ідеологічна складова стане головною больовою точкою реінкарнированого Демальянсу. Причин багато, одна ключова: більшість провідних політичних партій підміняють ідеологію популістською риторикою, завдяки чому тримаються на плаву, бо хочуть бути однаково хорошими і для пенсіонерів, і для представників бізнес-середовища. Яку ідеологію ви сповідуєте: праву, центристську, чи, може, ліву? Чітко і аргументовано відповісти на це питання не можуть діючі нардепи, які представляють різні фракції, що вже говорити про новачків…

Президентська партія прокурорів

Об’єктивності заради варто зазначити, що ідеологій в їхньому класичному розумінні сьогодні не існує, або, принаймні, їхні контури дуже розмиті. Наприклад, чеський прем’єр – лівоцентрист Богуслав Соботка є надійним партнером нашої країни, в той час як багато європейських консерваторів і націоналістів, які займають найвищі державні посади, не приховують своєї відверто проросійської позиції.

Синхронно з активізацією діяльності представників оновленого Демальянсу у політичний вир з головою поринули і в недалекому минулому співробітники Генпрокуратури – Віталій Касько, Давид Сакварелідзе, а також позафракційний депутат з генеральським званням Віктор Чумак. Правда, ця політична збірна вирішила будувати команду з чистого аркуша. Зараз соратники екс-президента Грузії Михайла Саакашвілі (сам Міхо через губернаторство де-юре не має права бути лідером політичної сили) займаються збором підписів, необхідних для реєстрації партії, пошуком спонсорів, напрацюванням програмної дорожньої карти і так далі. Під партію колишнього президента Грузії, незважаючи на те, що у неї на даний момент немає ні назви, ні реєстраційного свідоцтва, ні вже тим більше, програмно-стратегічної ідеологічної платформи, вже орендований шикарний офіс в самому «серці» столиці – Музейному провулку. У режимі «off the records» представники цієї політсили зізнаються, що ведуть переговори про співпрацю з Павлом Рябікіним. Раніше він був одним з топ-функціонерів Удару, екс-депутатом, колишнім заступником голови КМДА Віталія Кличка. У період «помаранчевих» подій Рябікін, якого багато діючих політиків з вищої ліги називають сильним партійним організатором, був довіреною особою кандидата в президенти Віктора Ющенка.

До недавнього часу багато аналітиків (і небезпідставно) вважали, що команди Найєма-Лещенка і Сакварелідзе-Каська торуватимуть собі шлях у велику політику, йдучи пліч-о-пліч. Проте не так сталося, як гадалося. Каменем спотикання називають бажання Михайла Саакашвілі бути одноосібним лідером у таборі «молодих демократів». Однак є і протилежна думка, яка зводиться до того, що не Міхо, а Лещенко та Найем, які вже відчули смак влади, не побажали загубитися в променях рейтингової слави Саакашвілі і тому вирішили йти окремою дорогою.