489
Велика угода vs угода з зацікавленістю: що нового в правовому полі
— Фондовий ринок
Минув місяць відтоді, як набули чинності зміни до закону «Про акціонерні товариства», але у підприємців все ще залишається безліч питань стосовно його норм. Серед правил, дотримання яких буде пов’язане з вирішенням нових для АТ проблем (наприклад, нові правила лістингу), окремо слід виділити ті, які позначаться на сфері корпоративного управління. Зокрема це пов’язано зі зміною правил схвалення значних правочинів та правочинів із зацікавленістю. Про них спеціально для Forbes розповідає старший юрист Sayenko Kharenko Ірина Бакіна.
Згідно з наявними нормами, і велика угода, і угода з зацікавленістю є самостійними правовими категоріями, в зв’язку з чим вимагають схвалення окремо і в порядку, встановленому законом для кожної з них. При цьому закон про АТ (як до, так і після змін) допускає попереднє схвалення значного правочину, чого не передбачено (ні раніше, ні зараз) для угод із зацікавленістю.
Такий підхід, з урахуванням різної правової природи зазначених угод, здається обґрунтованим: якщо попередньо схвалити можна лише можливі в майбутньому великі угоди, маючи інформацію про характер і сукупну граничну вартість їх предмета, то визначити наявність зацікавленості можна тільки в контексті конкретної угоди, коли відомі всі її умови, і головне ‒ сторони угоди, що, відповідно, повинно виключати можливість її попереднього схвалення аналогічно до великої угоди. Таким чином, раніше угоди схвалювалися паралельно, при цьому великі угоди схвалювалися також і попередньо, що не породжувало істотних проблем зі схваленням великих угод за правилами, встановленими для угод із зацікавленістю, при виникненні в подальшому відповідних підстав.
Однак з 1 травня 2016 року порядок схвалення зазначених вище угод зазнає значної зміни. Зокрема, закон зараз прямо забороняє загальним зборам публічного АТ приймати рішення про попереднє схвалення тієї великої угоди, щодо якої існує зацікавленість. Серед нововведень є і правило про те, що питання про прийняття рішення про схвалення угоди із зацікавленістю обов’язково виноситься на розгляд загальних зборів акціонерів, якщо ринкова вартість майна, що є її предметом, перевищує 10% вартості активів АТ (тобто за фактом це стосується всіх великих угод), а також з’явилася вимога про притягнення експерта (аудитора, оцінювача) для оцінки відповідності умови угоди звичайним ринковим умовам. Таким чином, виникає чимало нових юридичних проблем щодо схвалення значних угод, які одночасно є угодами із зацікавленістю (великі угоди із зацікавленістю).
Для початку розглянемо приклад із тими великими угодами, за якими до 1 травня 2016-го було отримано попереднє схвалення на поточний рік (за правилами, що діяли до 1 травня 2016 року), але які на момент їх укладення після цієї дати будуть мати вже нові ознаки зацікавленості. Дану проблему можна охарактеризувати як проблему забезпечення «чистоти» угоди, зокрема її повної відповідності нормам, чинним на момент її здійснення. На нашу думку, в даному випадку законодавець дійсно не врахував усі можливі негативні наслідки зміни існуючих законодавчих підходів до регулювання порядку отримання згоди на вчинення значних угод із зацікавленістю, прямо не усунувши проблему в тексті перехідних положень.
Так, зараз дійсно незрозуміло, чи втрачає силу отримане до 1 травня 2016 року попереднє схвалення значних угод у разі необхідності схвалення вже конкретної угоди як угоди із зацікавленістю? Очевидно, ні. І хоча чисто з теоретичної точки зору для аргументації протилежної можна намагатися використовувати спотворені трактування ряду законодавчих положень про правила недійсності правочину (наприклад, для ініціювання відповідного судового розгляду), на наш погляд, будь-які подібні аргументи легко спростовуються наступним.
Сутність схвалення будь-якої угоди зі спеціальним правовим режимом (як великої, так і з зацікавленістю) полягає в тому, що уповноважений орган (загальні збори чи наглядова рада) повинен правильно сформувати волю АТ, яку при безпосередньому здійсненні операції зможе висловити його виконавчий орган. Таким чином, якщо відповідна воля на вчинення правочину була сформована за правилами, що діяли в момент такого формування, й існувала на момент укладення договору керівником, то не повинно бути ніяких юридичних підстав для визнання такої угоди недійсною.
До того ж цілком очевидно, що в даному випадку закон не скасовує правомочність раніше прийнятих рішень і законність раніше схвалених угод. Тоді як для контрагентів при з’ясуванні того, чи законно діє керівник, буде важливо з’ясувати, чи була сформована воля АТ чи ні (в даному випадку ‒ чи було прийнято рішення про схвалення угоди із зацікавленістю), а не те, чи має силу прийняте раніше рішення про попереднє схвалення значних угод, особливо з огляду на, що таке рішення не забороняло, а навпаки ‒ дало дозвіл на здійснення відповідної угоди.
Ми можемо припустити, що сенс обмежень, запропонованих законом №289-VIII, швидше за все, полягає в усуненні можливих протиріч між змістом рішення про попереднє схвалення значного правочину та схвалення угоди із зацікавленістю, яке приймається значно пізніше. Однак подібне рішення зазначеної проблеми є абсолютно зайвим, оскільки можливо лише для ситуації, коли попередньо схваленою буде конкретна угода, а це вже буде суперечити загальним нормам про попереднє схвалення.
Друга проблема пов’язана з самими процедурами схвалення великої угоди з зацікавленістю, в т.ч. можливість конфлікту в разі одночасного прийняття протилежних рішень щодо однієї угоди: першого ‒ по даній угоді як великій; другого ‒ як по угоді з зацікавленістю. Ця проблема виникає в зв’язку з тим, що став по-іншому визначатися орган, уповноважений приймати рішення щодо операцій із зацікавленістю.
Так, якщо органом, уповноваженим схвалювати велику угоду, може бути як наглядова рада АТ (якщо предмет угоди становить від 10 до 25% від вартості активів АТ), так і збори акціонерів (якщо предмет угоди перевищує 25% від вартості активів), в такому випадку існують різні вимоги до визначення кворуму для схвалення значних угод АТ вартістю до 50% активів товариства і вище, то велика угода з зацікавленістю зараз повинна схвалюватися виключно загальними зборами акціонерів. При цьому в даний час при голосуванні не будуть враховуватися голоси зацікавлених акціонерів.
Усе зазначене вище може породити невідповідності між відповідними рішеннями, заплутати акціонерів, членів наглядової ради, осіб, які проводять загальні збори, і тих, які оформляють їх результати, спричинити помилкове розуміння того, яка саме операція була схвалена, і до інших негативних наслідків ‒ що, відповідно, може бути використано згодом для заперечування відповідних угод і визнання їх недійсними, або ж для блокування господарської діяльності АТ (навмисного чи ні), яке виявиться в патовій ситуації, маючи два протилежних за змістом рішення щодо однієї важливої для суспільства угоди.
Тому до моменту, коли буде сформований інститут по-справжньому незалежних директорів, актуальним буде питання про чітке визначення на законодавчому рівні того, який саме правовий режим повинен застосовуватися до великих операцій із зацікавленістю. З теоретичної і практичної точок зору пріоритет повинен віддаватися правовому режиму угод із зацікавленістю, оскільки в іншому випадку усувається сенс отримання згоди на її вчинення саме тими акціонерами, які не зацікавлені в її здійсненні.
Ірина Бакина, старший юрист Sayenko Kharenko
За матеріалами: Forbes.ua
Поділитися новиною
