1225
Андрій Попов: Боротьба з офшорами або нові податки для експортерів? Деякі аспекти ТЦУ та податку на прибуток
— Казна та Політика
Законодавство про трансферне ціноутворення (ТЦУ) є найбільш ефективним інструментом боротьби з офшорами, про необхідність якої вже кілька десятиліть говорять представники всіх без винятку політичних сил України.
Спробуємо проаналізувати один з найбільш спірних аспектів ТЦУ та статті 140 Податкового кодексу України, які зачіпають не тільки великий, але і малий та середній бізнес.
Трансферне ціноутворення: коротко про головне
Трансферні ціни – це ціни угод між пов’язаними особами (наприклад, компаніями-учасниками одного холдингу), які можуть бути навмисно спотворені (завищені або занижені) з метою мінімізації оподаткування. Мова йде не тільки про товари, але і про послуги, виплати роялті або відсотків по кредитах.
Міжнародні корпорації використовують у своїх цілях відмінності в оподаткуванні різних країн. При операціях зі зв’язаною компанією, зареєстрованою в низькоподатковій юрисдикції, може навмисно занижуватись вартість експорту і завищуватись вартість імпорту, щоб прибуток залишався в країні з низькою податковою ставкою.
З метою боротьби з ухиленням від оподаткування, з середини 1960-х рр. спочатку в США, а потім і практично в усіх країнах світу, уряди прийняли законодавство про ТЦУ і наділили податкові органи правом контролю ціни угод компаній-платників податків з пов’язаними особами, а також з компаніями з низькоподаткових (офшорних) юрисдикцій.
ТЦУ в Україні
Законодавство про трансферне ціноутворення діє в Україні з вересня 2013 року.
Відповідно до Податкового кодексу України, під контроль підпадають зовнішньоекономічні операції між пов’язаними особами, а також угоди з компаніями, зареєстрованими в низькоподаткових юрисдикціях. Такі операції називаються контрольованими.
У разі виявлення істотних відхилень цін контрольованих операцій від ринкового рівня, податкові органи мають право донараховувати податок на прибуток.
Як обгрунтування ринкового рівня цін своїх контрольованих угод, компанії щорічно готують звіт і документацію по ТЦУ, в якій з використанням одного з п’яти методів компанії можуть обгрунтувати відповідність цін т.зв. правилом «витягнутої руки».
Питання про суму контрольованих операцій
Слід зазначити, що тема ТЦУ в Україні від початку була дуже політизована, перш за все, через тісний взаємозв’язок політики і бізнесу. Впровадження ТЦУ супроводжувалося дискусіями, і законодавство неодноразово змінювалося.
Крім величини штрафів, одним з найбільш дискусійних питань був вартісний поріг для визнання операцій контрольованими.
Перша редакція закону про ТЦУ (від 2013 року) передбачала контроль угод з контрагентом при перевищенні порога їх загальної суми за рік в розмірі 50 млн. грн.
В принципі, такий поріг був обгрунтованим, оскільки виводив з-під контролю малий і середній бізнес. Очевидно, що найбільші вигоди від використання трансфертних цін може отримувати саме великий бізнес, фінансово-промислові групи.
З іншого боку, були побоювання, що недобросовісні платники податків зможуть «дробити» операції по різним компаніям, щоб не виходити за 50-млн. поріг. Спочатку були пропозиції знизити поріг хоча б до 20 млн. грн., а з 1 січня 2015 року поріг контрольованості був знижений взагалі до 1 млн. грн. Уряд, зрозумівши, що дещо погарячкував, в результаті з липня 2015 року підвищив поріг контрольованості до 5 млн. грн. з одним контрагентом за звітний рік. Оборот компанії-платника податків при цьому повинен перевищувати 50 млн. грн. за рік.
Хоча зазначені пороги для контролю за ТЦУ все одно невеликі (особливо при нинішньому курсі гривні), вони все-таки позбавляють значну частину малого і середнього бізнесу від необхідності нести додаткові витрати на підготовку документації по ТЦУ.
Якби не один нюанс.
ТЦУ для малого і середнього бізнесу, або «пани б’ються, у холопів чуби тріщать»
Декларуючи боротьбу з офшорами, уряд України з 01.01.2015 вніс істотний пункт до Податкового кодексу щодо компаній, які ведуть діяльність з низькоподатковими юрисдикціями, причому незалежно ні від масштабів компанії, ні від суми її угод.
Відповідно до пп.140.5.4 ст. 140 ПКУ, фінансовий результат податкового періоду збільшується на суму 30% вартості товару, необоротних активів, робіт і послуг, які були придбані у нерезидентів (пов’язаних і непов’язаних осіб), зареєстрованих в державах з переліку КМУ. Тобто, 30% витраченого на імпорт з таких країн не можна буде віднести на витрати, що збільшує базу для нарахування податку на прибуток. Сума витрат з нарахування роялті таким нерезидентам не враховується в 100% обсязі (пп.140.5.7 ПКУ).
Вимоги даних підпунктів можуть не застосовуватися платником податку, якщо:
1. Операція є контрольованою (тобто дотримані критерії: 50 млн. оборот компанії, 5 млн. оборот операції), і сума таких витрат відповідає рівню звичайних цін, що обумовлено в звіті про контрольованих операціях та відповідної документації, які подаються відповідно зі статтею 39 ПКУ
1. Операція є контрольованою (тобто дотримані критерії: 50 млн. оборот компанії, 5 млн. оборот операції), і сума таких витрат відповідає рівню звичайних цін, що обумовлено в звіті про контрольованих операціях та відповідної документації, які подаються відповідно зі статтею 39 ПКУ
2. Операція не є контрольованою (тобто оборот компанії може бути менше 50 млн., і оборот операції може бути менше 5 млн.), але при цьому сума таких витрат підтверджується документацією по ТЦУ за правилами звичайних цін.
Слід зазначити, що критерій віднесення юрисдикції до низькоподаткових вельми спірний. Для країни достатньо мати податок на прибуток на 5 і більше відсотків нижче, ніж в Україні (18%), щоб потрапити до переліку Кабміну. Тому в актуальному списку низькоподаткових юрисдикцій знаходяться не тільки такі однозначно «оптимізаційні» країни, як Панама, Британські Віргінські Острови тощо., а й вельми респектабельні Болгарія, Ірландія та ін. А в попередньому списку низькоподаткових юрисдикцій, який діяв до вересня 2015 року, були також Грузія, ОАЕ, Швейцарія і т.д.
Отже, з позиції Податкового кодексу України, компанія може підозрюватися в заниженні податку на прибуток не тільки проводячи операції через «фірми-прокладки» на острові Вануату, але і, наприклад, імпортуючи обладнання або ліки з Узбекистану або Болгарії – незалежно від суми, хоч на мільйон, хоч на сто тисяч гривень.
Іншими словами, навіть якщо компанія не потрапила під законодавство про ТЦУ (маленькі обороти і/або сума по контрагентам була нижче, ніж 5 млн.), але при цьому імпортувала товари або послуги від компанії, зареєстрованої в одній з країн переліку КМУ, то вона де-факто все одно підпадає під законодавство по ТЦУ.
Подібній компанії є сенс підготувати документацію по ТЦУ, підтверджуючи відповідність цін операцій правилом «витягнутої руки». Інакше компанія зіткнеться з донарахуванням податку на прибуток, і досить істотним, яке в більшості випадків буде перевищувати витрати по підготовці документації або її частини.
До того ж, перевірками і донарахуванням буде займатися не Відділ перевірок ТЦУ ДФСУ, у якого, ймовірно, можуть «не дійти руки» до більшої частини невеликих компаній, а податкові нижчого рівня, що істотно підвищує ризики для платників податків. Цілком ймовірно, що тепер на документацію по ТЦУ можуть дати запит не тільки Відділ перевірок ТЦУ ДФСУ, а й місцеві податкові – вони мають на це право.
Крім того, на відміну від загального підходу по ТЦУ, який передбачає «презумпцію невинності» і необхідність для ДФСУ доводити невідповідність цін правилом «витягнутої руки», ст.140 ПКУ, навпаки, покладає доведення відповідності на платника податків. В іншому випадку 30% коректування за видатками на товари і послуги і 100% коригування по роялті уникнути не вдасться.
Таким чином, при нинішній редакції ст.140 ПКУ, всі дискусії про підвищення порога контрольованих операцій, щоб норми ТЦУ та витрати, пов’язані з ними, не зачіпали малий і середній бізнес, фактично позбавлені сенсу.
Що можна було б зробити для вирішення сформованого протиріччя?
На наш погляд, можливі два шляхи:
1. Подальший перегляд переліку КМУ з метою його максимального скорочення (щоб там залишилися дійсно загальновизнані офшорні гавані, а не просто країни з більш низьким податком на прибуток, ніж в Україні).
2. Найбільш логічним було б поширення на ст.140 ПКУ вартісних критеріїв, подібних до законодавства з ТЦУ (щоб операції з країнами з переліку КМУ на суму менше 5 млн. грн. на рік і/або для компаній з оборотом нижче 50 млн. грн. не підпадали під автоматичне донарахування податку на прибуток).
1. Подальший перегляд переліку КМУ з метою його максимального скорочення (щоб там залишилися дійсно загальновизнані офшорні гавані, а не просто країни з більш низьким податком на прибуток, ніж в Україні).
2. Найбільш логічним було б поширення на ст.140 ПКУ вартісних критеріїв, подібних до законодавства з ТЦУ (щоб операції з країнами з переліку КМУ на суму менше 5 млн. грн. на рік і/або для компаній з оборотом нижче 50 млн. грн. не підпадали під автоматичне донарахування податку на прибуток).
Андрій Попов, партнер Kreston GCG
За матеріалами: Файненс.ЮА
Поділитися новиною
