835
Європейські безцінності. Українці хочуть в ЄС, але грати за його правилами готові далеко не всі
— Особисті фінанси
В Україні вже з’явилося покоління людей, які, як жителі Західної Європи, цінності самовираження ставлять вище безпеки і виживання. Коли їм виповниться 40, країна стане іншою, вважають соціологи
Коли півтора роки тому Віктор та Євгенія Копп повернулися в Україну, вони твердо вирішили зберегти ті звички, яких набули за роки життя за кордоном. Європейська повсякденність привчила їх сортувати сміття, вітатися з сусідами і розв’язувати проблеми відповідно до встановлених владою процедур. На батьківщині дотримуватися цих простих, на їхню думку, правил виявилося нелегко.
«Відразу після приїзду у нас були ідеалістичні погляди», – зізнається 29-річна Євгенія Копп. Протягом трьох років вона жила в Берліні, де вивчала соціологію, поки її 31-річний чоловік будував там же наукову кар’єру. За його спиною вже були три роки навчання у Франції. Здобувши вчений ступінь, він перебрався до Німеччини. Перш, ніж повернутися на батьківщину, де його чекала престижна посада в компанії Samsung, Копп додав у резюме рік роботи в Італії.
З першими труднощами подружжя зіткнулося, ледь почавши облаштовувати київський побут. Згадують, як звернулися в ЖЕК з офіційним проханням провести в квартирі електророзетки. Прагнення нових мешканців дотриматися формальності здивувало співробітників установи, розповідає Євгенія. «Ніхто так не робить», – передає здивування працівників дівчина. Зазвичай мешканці, мовляв, безпосередньо телефонують електрикам. Один із електриків навіть запропонував парі «неофіційно» провести розетки за меншу, ніж пропонують тарифи ЖЕКу, ціну. Подружжя наполягло на своєму, але з ідеалізмом попрощалося. «Система настільки не працює, що навіть самі виконавці не хочуть її підтримувати», – переконана Євгенія.
Схожі висновки озвучують експерти, які вивчають поведінку і ціннісні орієнтири українців. Вони пояснюють: у країні, де не діє принцип верховенства права, люди вважають за краще розв’язувати проблеми в обхід усталених правил. Багато хто впевнений, що тільки особисті домовленості та винагорода гарантують якісне виконання роботи.
«Українському суспільству властива потреба в безпеці, – розмірковує соціолог Вікторія Бриндза. – А безпека будується на особистих зв’язках».
Свої висновки учасниця Несторівської групи, що розробляє стратегію розвитку країни, робить на основі низки масштабних соціологічних опитувань. Одне з них опублікував минулого літа Центр соціальних і маркетингових досліджень СОЦІС. Проблеми безпеки і виживання, свідчать дані, вже багато років актуальні для більш ніж 60% українців. На противагу їм жителі більшості країн, що входять до Європейського Союзу, на перше місце ставлять можливість самовираження.
«У нас скрізь присутнє відчуття небезпеки, яке підштовхує людей шукати способи зробити свою ситуацію комфортнішою», – ділиться спостереженнями Євгенія Копп, яка повернулася на батьківщину. Її чоловік Віктор додає: «У нас [в Україні] все життя – боротьба».
Знак рівності
Повсюдна дружелюбність – перше, що дивує багатьох українців, які перебралися до однієї з європейських країн. Абсолютно нормальним, згадує Євгенія, в Берліні вважалося вітатися в під’їзді з кожним, навіть якщо це незнайомець. З сусідами по парадному заведено підтримувати якщо не дружні, то приятельські стосунки.
Такі знайомства не тільки приємні, але і корисні. Дівчина розповідає про незвичну, з точки зору українця, практику німецьких служб доставки. Не заставши вдома замовника, кур’єр віддає товар комусь із сусідів. Повернувшись додому, клієнт знаходить на дверях записку з інформацією про те, де шукати замовлення.
Негласні правила комфортного співжиття діють у різних країнах Європи. Наприклад, у Чехії цілком нормальним вважається, прийшовши в гості, залишити взуття на сходовому майданчику, каже українка Ірина Данильченко, яка перебралася до Європи. В середині 1990-х вона переїхала до Праги, де працює тепер лаборанткою в аптеці. Уродженка Луганська розповідає, що городяни не тільки довіряють один одному, але й активно беруть участь у житті двору і району. Кожен тиждень-другий у поштовій скриньці вона знаходить місцеве видання зі свіжими новинами з життя району. Чехи жваво цікавляться локальними проблемами і готові вирішувати їх спільно.
Інша особливість життя в ЄС полягає в тому, що однаково добре там ставляться до людей різного статусу і з різними фінансовими можливостями. Сімейство Копп зазначає, що взаємна повага закладена у німців буквально в підкірці. Вони, мовляв, не дадуть знати, навіть якщо будуть стояти в магазині поруч із бездомним, від якого, найімовірніше, буде погано пахнути.
«У спілкуванні з людьми, скажімо так, з особливих соціальних груп, вони ніколи не створюють лузерів», – говорить Євгенія. І розповідає, як підтримували її у вивченні німецької мови місцеві знайомі. Вони завжди помічали, коли вона чогось не розуміє чи довго мовчить, припиняли бесіду і починали роз’яснювати.
«Повага до особистості незалежно від статусу, поглядів або походження, повага до людини, нехай він твій близький чи ні – це щось спільне для всієї Європи», – погоджується інша українка Ірина Ілюшина. Чотири роки тому вона переїхала до Іспанії, де тепер пише путівники і проводить екскурсії.
Закон і порядок
Євросоюз знаний своєю складною бюрократичною системою, яка в кожній з країн обростає також національними особливостями. У Німеччині вона працює, немов швейцарський годинник, а от у південних Іспанії та Італії здається більш хаотичною, діляться українці, які проживають за кордоном. Втім, оформлення документів та залагодження інших офіційних питань незмінно відбувається за правилами.
«Якщо тобі потрібен якийсь документ, ти отримаєш його швидко, без зайвих труднощів і саме в той час, з точністю до хвилини, про який тобі повідомлять заздалегідь», – ділиться досвідом Ілюшина.
Вона розповідає, що одним з відкриттів в Іспанії стало для неї існування спеціального органу, який приймає скарги на роботу будь-якого бюрократа. Такі скарги ефективні, і розглядають їх не довше трьох днів. Крім того, клієнт платить лише за матеріали, які використовують для виготовлення документів.
«Коли все влаштовано грамотно, це додає певної розслабленості», – ділиться особистим досвідом візажист Доната Делікатна. Вона народилася в Україні, більше десяти років прожила в Литві, а тепер регулярно їздить туди до друзів та родичів. Литовська система, де паспорти видають за розкладом, а оформлення субсидій не вимагає проходження «трьох кіл пекла», називає головною відмінністю між країнами.
«Закони та правила довгий час сприймалися українцями як чужорідні, адже вони були насаджені владою», – аналізує причини явища учасниця Несторівської групи Бриндза. А ось європейці кілька сот років тому спільними зусиллями дійшли згоди і зафіксували її в законах. Тому вважають їх зрозумілими і легітимними.
Серед українців, навпаки, вкоренилось сприйняття, ніби закони є абсурдними і роблять з людини дурня, зазначає Бриндза. Саме з цієї причини багато хто вважає, що потрібно «проявляти всю винахідливість, щоб їх обходити».
Відчуття відповідальності за виконання правил починається з необхідності контролювати витрати, пояснює українець Кирило Семенов, який протягом десяти років живе в сусідній Словаччині. Розробник аерокосмічних систем каже, що в Європі прийнято організовувати щось на кшталт українських об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Словацький аналог ЖЕКу є лише посередником між мешканцями і компаніями, які їх обслуговують. Тому сусіди регулярно збираються для обговорення поточних турбот.
«Баталії там крутіше Аустерліца, тому що мова йде про долю грошей, – відзначає Семенов. – Квартплата досить велика, і розподіл цієї суми визначається самими мешканцями. На низовому рівні є дуже чітке розуміння прав і відповідальності».
Великі надії
Серед європейців, найбільш близьких українцям за ціннісними орієнтирами, експерти виділяють балтійців. Будучи вихідцями з СРСР, вони зуміли зробити ривок і вже в 2004-му році приєдналися до ЄС. Політико-економічні трансформації відбувалися одночасно зі змінами в характері жителів держав.
«Дива трапляються, але повільно», – описує українка Делікатна, що жила в Литві, той шлях, який пройшла країна на її очах з моменту вступу в Євросоюз. Категорія людей, які звикли жити і працювати так, як робили це при Радянському Союзі, там все ще є, але такі люди тепер, радше, виняток із правила. Делікатна додає: «Система стала логічною, працює швидко і прозоро, від бардаку вже відійшли».
Цінності не є чимось непорушним і можуть змінюватися від покоління до покоління, підтверджує історик Ярослав Грицак. На його думку, позитивні зрушення почалися в Україні ще напередодні революції гідності. З’явилася група людей, які, на кшталт паризьких революціонерів 1968 року, цінності самовираження ставили вище цінностей виживання.
Як правило, під впливом війни та економічних криз людям властиво знову виводити базові цінності на перший план. Проте результати дослідження центру СОЦІС показують, що відкату не сталося. Опитування виявило тих агентів змін, чиї цінності подібні до цінностей жителів західних країн. Це молоді жителі великих міст, які отримали вищу освіту.
«Коли це покоління досягне віку 45-50 років і прийде до влади, буде нова країна», – впевнений Грицак.
Це відбудеться швидше, якщо проаналізувати і зрозуміти правила, за якими звикли жити європейці. Приклад наводить Баррі Гебб, канадський економіст, який спеціалізується на країнах Східної Європи і нині живе в Одесі. За його спостереженнями, українці надмірно наївні в своїх уявленнях про Євросоюз. Вони, мовляв, чекають багато хорошого, не розуміючи, що європейці передусім орієнтуються на прибуток і вкрай рідко готові витрачати гроші, керуючись лише простим бажанням допомогти.
Бути прагматиками на Заході вчать зі студентської лави. За словами Гебба, українські університети не розвивають у вихованців уміння інтерпретувати факти і фільтрувати інформацію. А ще не готують до життя в умовах жорсткої конкуренції.
«У моєму офісі завжди був хтось старший і досвідченіший, ніж я, – розповідає канадець. – Звичною є практика наставництва. Роботодавці приходять в університети, і це служить для молоді відмінним стимулом. Адже якщо амбітний студент чує від роботодавця своєї мрії, що він недостатньо кваліфікований, це дає гарний поштовх».
Свій метод адаптації до європейської моделі життя пропонує Бриндза. За її словами, більшість українців сприймають поки лише ті правила, які корисні для них особисто, а не справедливі для всіх. Тому необхідно навчитися вести діалог і виробляти правила, які створюють рівні умови для кожного.
Аналізуючи ціннісні орієнтири українців і європейців, історик Грицак відзначає ще одну особливість нинішнього стану справ. На його думку, Європа декларує низку цінностей, однак не готова їх захищати. У той час як серед українців є достатня кількість тих, хто їх розуміє і навіть готовий за них вмирати. Про це свідчила революція гідності.
«Коли ми говоримо про європейські цінності, то, насправді, говоримо про себе і про те, якими ми хочемо стати», – резюмує Грицак.
Оксана Мамченкова
За матеріалами: НВ
Поділитися новиною
