Промислові підсумки 2015: український промсектор повинен змінитися або вмерти назавжди

Минулий рік став непростим для української промисловості та пов’язаних з нею секторів економіки. Більшість підприємств його пережили. Але чи вдалося їм зберегти запас міцності? Досить імовірно, що 2016 рік стане визначальним для багатьох галузей, які ще не так давно були опорою економіки України.

Промисловість України – принаймні, істотна її частина – довгі роки орієнтувалася на “найближчий схід” – Російську Федерацію і країни СНД. А багато великих підприємств металургії, машинобудування, енергетики та хімічної промисловості знаходилися на території східних та південних областей – Донбасу та Придніпров’я. Саме на економіку цих регіонів найсильніший вплив зробили соціально-політичні події 2014-2015 рр.

Металургія та суміжні галузі

Після завершення активних бойових дій в Донецькій і Луганській областях металургія і пов’язана з нею видобувна промисловість отримали невеликий перепочинок на “зализування ран” і адаптацію до нових соціально-політичних реалій. На неконтрольованій урядом України території залишилося три великих діючих металургійних підприємства (Єнакіївський і Донецький метзаводи, а також Алчевський меткомбінат), кілька коксохімів і трубних заводів. А один з найбільших у Європі коксохімічних заводів – Авдіївський – виявився фактично на лінії зіткнення протиборчих сторін. Тому регулярно потрапляв під обстріл і більше 10 разів зупинявся. Завдяки сталому перемир’ю, металурги змогли зупинити падіння обсягів виробництва. Однак у другому півріччі на світових ринках прискорилося падіння цін на металургійну продукцію і залізну руду, що призвело до збитків навіть у вертикально-інтегрованих компаній.

Енергетика

Більш цікаві і активні події відбувалися в енергетиці. Причому у всіх секторах, починаючи від видобутку і закупівель палива для електростанцій і закінчуючи експортом електроенергії. Найбільш важлива і, на перший погляд, вдало реалізована тема: диверсифікація поставок палива.

Через конфлікт у Донбасі та охолодження відносин з Росією, Україні довелося не просто задуматися, але і зайнятися практичною реалізацією цього процесу.

Головною втратою для вітчизняної енергетики стали вугільні родовища і шахти Донбасу. Велика частина з них залишилися на неконтрольованій території, частина зруйнована і затоплена. Вдалося зберегти підприємства, що знаходяться в приватній власності.

Однак шляхи доставки вугілля в Україні мають суттєві обмеження. Чи повинні українські ТЕС закуповувати паливо в псевдореспубліках? Це питання і зараз одне з найбільш болючих при обговореннях в експертному середовищі та ЗМІ. Справа в тому, що половина теплових електростанцій спроектовані під використання вугілля антрацитових марок. Таке паливо видобувається в Донбасі, Росії і ще декількох країнах світу.

Але постачання з далекого зарубіжжя – найдорожче. А прямі закупівлі дешевої продукції в РФ – фінансування економіки країни-агресора. Ввезення вугілля, видобутого на шахтах Донецької та Луганської областей, можна вважати найбільш компромісним варіантом, як з точки зору економіки, так і політики. Адже продавати вугілля можуть лише підприємства, перереєстровані на території, контрольованій урядом України. Багато в чому завдяки тому, що вугілля з Донбасу приїхало, в будинках тисяч українців в грудні були тепло і світло.

Схожі процеси відбувалися при поставках газу. Реверсні поставки природного газу із західного напрямку стали домінуючими в 2015 році. Завдяки цьому фактору “Нафтогаз України” зміг відмовитися від прямих закупівель у російського “Газпрому”. Однак, за експертними оцінками, країна походження більшої частини “європейського газу” – Росія. На відміну від металургії, падіння вартості нафти і газу поки ще сприятливо позначається на економіці нашої країни. Більш того, в 2016 році можуть бути знижені ставки рентної плати для вітчизняних газодобувних компаній. Це також надасть сприятливий вплив на посилення енергонезалежності України.
В атомній енергетиці розширюється сфера застосування паливних збірок американської компанії Westinghouse. Однак цей процес має ряд стримуючих факторів, так що Росія ще довго матиме вплив на наші АЕС.

В електроенергетиці можна згадати роботи по розблокуванню замкнених потужностей електростанцій і скандальний тендер із закупівлі трансформаторів для “Укренерго”. Він поки ще так і не відбувся, але може бути проведений в 2016 році. Питання стоїть радикально: заощадити і купити обладнання в іноземних виробників або завантажити замовленнями вітчизняного монополіста. Будемо сподіватися, що все закінчиться компромісним варіантами: українське виробництво за розумною ціною.

У нафтовій та нафтопереробної сферах можна виділити зміну менеджменту на підприємствах, контрольованих державою. “Укрнафта” і “Укртранснафта” довгий час входили до сфери впливу групи “Приват”. У 2015 році ця ідилія була порушена і, можливо, зруйнована. До кінця року новий генеральний директор “Укрнафти” британець Марк Роллінс навіть стримав обіцянку і виплатив дивіденди державі.

Хімпром

Хімічна промисловість схоже переживає найгірші роки. При цьому не факт, що всі учасники ринку переживуть цей складний період. Флагмани галузі – азотні підприємства – мали тривалі зупинки. Частина з них не працює через близькість до зони АТО, ще частина – через нестабільну цінову ситуацію як на сировинних ринках, так і на ринку готової продукції.

Складніше ситуація в титановій промисловості. Найбільший вітчизняний виробник діоксиду титану – “Кримський титан” (зараз ПрАТ “Юкрейніан кемікал продактс”) – залишився в окупованому Криму. Більшу частину року підприємство працювало в нормальному режимі. Однак восени після початку блокади півострова виник ризик того, що підприємство залишиться без сировини, що видобувається в Дніпропетровській та Житомирській областях. Вихід був знайдений шляхом організації морських поставок ільменіту через російські порти. Однак тепер вироблена в Армянську продукція, найімовірніше, не має навіть юридичного відношення до України.

Плани-2016

З великою часткою ймовірності можна припустити, що період адаптації вітчизняного бізнесу до нових економічних реалій добігає кінця. У цьому році активізується боротьба з низькими цінами на сировину та паливо. Той, хто не зможе урізати витрати і підвищити ефективність – опиниться за бортом глобальної конкуренції.

Головний промисловий виклик як і раніше стоїть перед державою: провести велику приватизацію, обіцяну ще на 2015 рік. Основні об’єкти – енергогенеруюча компанія “Центренерго” і один з флагманів хімпрому “Одеський припортовий завод”.

Додатковим стимулом для розвитку економіки, в тому числі малого та середнього бізнесу, стануть державні інвестиції в інфраструктуру. Розвиток реформованої “Укрзалізниці”, децентралізація “Укравтодору”, відновлення обсягів авіаперевезень.

При цьому приватному бізнесу слід більш активно працювати на зовнішніх ринках, причому не концентруватися на чомусь одному, як це було прийнято до недавнього часу. А шукати партнерів у різних країнах і на різних континентах. Тим більше, що у промисловців України є такий досвід і знання.

Альтернативний варіант розвитку промислового сектора: зупинити заводи і пустити їх під ніж. У такому випадку ми точно станемо найбільшим експортером брухту, але цей статус навряд чи буде довго радувати навіть власників вторметів.

Артем Ільїн