306
Антикорупційна арифметика: чому буксує реформа прокуратури
— Казна та Політика
Із 15 грудня в Україні почали працювати 178 місцевих прокуратур, створених на виконання закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року. Напередодні наказом генпрокурора України Віктора Шокіна за рекомендаціями конкурсних комісій було призначено 154 керівників місцевих прокуратур. Громадські лідери відразу зазначили, що з нових голів прокуратур не виявилося жодної людини, яка раніше не працювала б в органах прокуратури. У результаті напрошується висновок, що оновлення кадрового складу керівників не відбулося і що генеральний прокурор Віктор Шокін фактично особисто добирав людей. Це ставить під сумнів весь експеримент і всю реформу.
Усі нинішні проблеми правоохоронної системи України полягають у тому, що досі нема єдиної ідеології її реформування, немає чіткої кримінальної політики і немає довіри – ні політичної, ні народної.
В Україні спостерігається такий парадокс: ми всі вимагаємо результатів від тих державних інститутів, яким апріорі не довіряємо. Ми кажемо, що в результаті конкурсів на позиції місцевих прокурорів приходять неправильні люди, що сам конкурс був не таким, яким ми б хотіли його бачити, але при цьому чекаємо на результативну роботу.
Торік грузинські експерти, зокрема і я, пропонували Україні своє бачення законодавчих змін, які зробили б правоохоронну систему ефективнішою. Простіше кажучи, ми запропонували механізми, за допомогою яких було б легше і швидше карати за корупцію.
В Одеській обласній прокуратурі 800 працівників. Дати гарантії, що всі вони чесні, не може ніхто. Днями ми дізналися, що деякі з них прикривали контрабандиста, який входить у першу п’ятірку контрабандистів Одеси. Він «купив» у прокуратури відкликання справи з суду, і йому допомогли втекти від переслідування. Тобто фактично ми даємо сильну зброю в руки поганої системи. А в народу є побоювання щодо сильної держави, бо всі добре пам’ятають досвід Януковича.
Не хотілося б бути типовим українським чиновником. Я бачу певний дисонанс у тому, що з одного боку, всі все прекрасно знають, усі компетентно сперечаються про реформи, але водночас самі роблять усе з точністю до навпаки, тому що немає правильної ідеології. Вона не виходить від керівництва на всіх рівнях.
В Одесі ми, безумовно, не можемо створити дива, але що ми можемо і вже робимо, так це створюємо контраст. Я особисто не беру хабарів, їх не бере мій заступник, важко довести факт хабара прокурору, але я можу його хоча б звільнити.
Я в міру своїх можливостей і повноважень ламаю корупційну вертикаль в умовах, коли немає можливості залучити достатню кількість кваліфікованих фахівців, адже держава не може платити їм хоча б більш-менш адекватну зарплату, не кажучи вже про ринкову.
Багато хто критикує конкурси з добору місцевих прокурорів, запитуючи нас, чому на фініші ми маємо більшість людей із прокурорської системи, чому було мало справді кваліфікованих кадрів поза нею. У мене є проста відповідь: навіть після скорочення 4000 прокурорів по всій країні уряд не дав нам розподілити гроші, які звільнилися, на тих, хто залишився. Навпаки, уряд забрав ці гроші і дав нам зрозуміти, що наступного року ситуація з фінансуванням не поліпшиться. Усі чудово усвідомлюють, що дешева бюрократія неефективна і корумпована. Це очевидно, але хто про це пам’ятає?
Перший етап конкурсу завершився. Є спірні кандидати. Але в нас був час подати всю інформацію конкурсним комісіям, генпрокуророві, обласним прокурорам – усім тим, хто причетний до ухвалення остаточних рішень – про непорядних людей із темним минулим, щоб зменшити їхні шанси потрапити в систему.
Днями під Одеською обласною прокуратурою був мітинг проти тих, хто взяв участь у конкурсі і мав при цьому погану репутацію. Я запитав мітингувальників, чи зареєструвалися вони як спостерігачі? Відповідь була «Ні». Чи зібрали вони всі компрометуючі факти про кандидатів? Теж ні. То чому ж вони тепер стоять під вікнами прокуратури і кричать «Ганьба»?
Коли ми працювали над поправками до закону про прокуратуру і просили парламент та неурядові організації дати нам перехідний період для запуску першого етапу конкурсу, закон вийшов компромісним. У такому вигляді він створює певний комфорт генпрокурору і дає йому важелі, щоб зробити вибір між трьома кандидатами на посаду керівника місцевої прокуратури, якого висуває конкретна конкурсна комісія. Генпрокурор також дістав інструмент впливу і на комплектацію самих комісій.
На жаль, ми досі плекаємо ілюзії, що якщо не працює орган влади, то ми маємо створити новий – і ось він уже точно працюватиме, як треба. Ми воліємо нескінченно ухвалювати закони, хоча щоб щось змінити, нам потрібні насамперед правильні люди. Мало в якій країні є Антикорупційне бюро і Державне бюро розслідувань, замість них звичайна прокуратура розслідує всі справи і доводить їх до суду. А на нашого антикорупційного прокурора чекали всі світові лідери. Та це може виявитися марною працею, поки ми не зрозуміємо, чого ж ми хочемо і як ми можемо заслужити довіру людей до правоохоронців.
Олігархи з’являються там, де немає сильних державних інститутів, – це прописна істина. 5 мільярдів доларів у вигляді втрат від корупції, про які говорив Міхеїл Саакашвілі, частково осідають у кишенях і бідних прокурорів. Це елементарна арифметика.
Давид Сакварелідзе, заступник Генерального прокурора України, прокурор Одеської області
За матеріалами: Forbes.ua
Поділитися новиною
