510
Борги держави: хто винен і кому платити
— Казна та Політика
Цього тижня приватні кредитори України мають зустрітися з представниками Міністерства фінансів. Незважаючи на те, що раніше український уряд заявляв про бажання завершити процес реструктуризації держборгу ще в червні, за даними Forbes, переговори можуть затягнутися як мінімум до кінця літа.
Власникам облігацій зроблять нову пропозицію, прив’язану до потенційного економічного зростання України. Проте, за даними Forbes, кредитори і до неї ставляться скептично, тож її знову можуть відкинути. Каменем спотикання залишається небажання власників навіть частково піти на списання основної суми боргу, але водночас вони готові поступитися щодо зниження ставки купона і термінів погашення українських облігацій.
Україна – не Греція
Нагадаємо, що ще на початку каденції прем’єр-міністра Арсенія Яценюка в Мінфіні стверджували: проблема державного боргу України – не в його обсязі, а в його короткостроковості й закритих для України зовнішніх ринках. Відповідно, реструктуризація Україні не потрібна.
У результаті такої «зваженої» політики на початку 2015 року Україна опинилася в переддефолтному стані. ЗВР знизилися до $5 млрд, нову програму з МВФ ще не було підписано, а Мінфін де-факто не міг погашати свої навіть внутрішні зобов’язання, а робив це за допомогою випуску нових облігацій внутрішньої позики, які за його командою викуповували держбанки. Але переговори про початок реструктуризації держборгу стартували тільки після підписання програми EFF з МВФ, надходження першого траншу і збільшення ЗВР Нацбанком.
Та після старту програми EFF кредитори більше не бачать причин для списання основної частини суми боргу, через що вони будуть змушені зазнати збитків
Проте кредитори вважають аргументи прем’єр-міністра непереконливими. У кожному з цих тверджень прем’єр лукавить. Справді, проблема державного боргу почала утворюватися ще за прем’єра Миколи Азарова. Але теза про те, що Україна бере кредити на погашення старих, неправильна. Для цього достатньо подивитися на структуру зовнішніх кредитів Україна.
Якщо порівняти склад кредиторів України на кінець 2013-го і 2014 року, то стає очевидно: зовнішній борг України – заслуга не лише уряду Миколи Азарова. Незважаючи на те, що значну частину фінансування країні довелося виплачувати в рахунок погашення старих боргів, наприкінці 2014-го Україна вже була винна на $3 млрд більше.
Відстають і доходи громадян. За розрахунками аналітиків із CASE Україна, 2010 року на 25 369 грн середнього річного доходу працездатного українця припадав борг 21 000 грн. 2014-го за 34 000 грн доходу кожен українець винен був приблизно стільки ж. А за підсумками 1-го півріччя 2015 року на дохід 38 515 грн борг уже становить 96 778 грн.
Утім, на відміну від Греції, Україна має план, як уникнути боргового колапсу. Розв’язання питання лежить у виконанні програми EFF, підписаної з МВФ. Вона не знижує боргового навантаження на кожного українця, але забезпечує державі «подушку безпеки» і згодом зможе створити передумови для економічного зростання.
Із $40 млрд фінансової допомоги, які потрібні Україні в рамках програми EFF, $15,3 млрд не є кредитами, а економією на зовнішніх платежах за суверенними і квазісуверенними борговими зобов’язаннями за період реалізації програми. 2015 року з цих $15,3 млрд потрібно заощадити $5,2 млрд, тоді як ще $10,3 млрд Україні нададуть МВФ та інші донори. При цьому доведеться виплатити $10,6 млрд, а різниця піде в ЗВР, які нинішнього року планують збільшити до $18,3 млрд. При цьому з цих $15,3 млрд близько $1,5 млрд уже реструктуризував державний Укрексімбанк.
Із $40 млрд фінансової допомоги, які потрібні Україні в рамках програми EFF, $15,3 млрд не є кредитами, а економією на зовнішніх платежах за суверенними і квазісуверенними борговими зобов’язаннями за період реалізації програми. 2015 року з цих $15,3 млрд потрібно заощадити $5,2 млрд, тоді як ще $10,3 млрд Україні нададуть МВФ та інші донори. При цьому доведеться виплатити $10,6 млрд, а різниця піде в ЗВР, які нинішнього року планують збільшити до $18,3 млрд. При цьому з цих $15,3 млрд близько $1,5 млрд уже реструктуризував державний Укрексімбанк.
Такі дії з державним боргом також потрібні для досягнення декількох завдань: забезпечення до 2020-го співвідношення державний борг/ВВП на рівні, не вищому ніж 71% від ВВП, і підтримка загальних потреб у фінансуванні бюджету за борговими операціями в середньому на рівні 10% від ВВП (максимум 12% від ВВП на рік) у 2019–2025 роках.
Та допомагати Україні в досягненні двох останніх завдань кредитори не хочуть. Вони вважають, що країні під силу заплатити ці кошти з ЗВР. Враховуючи те, що завдяки новим кредитам ЗВР зростуть майже до $40 млрд, очевидно, що так і є.
Та допомагати Україні в досягненні двох останніх завдань кредитори не хочуть. Вони вважають, що країні під силу заплатити ці кошти з ЗВР. Враховуючи те, що завдяки новим кредитам ЗВР зростуть майже до $40 млрд, очевидно, що так і є.
Проте Мінфін не приймає такого варіанту, оскільки вважає, що це суперечить найкращим світовим практикам з управління державним боргом. Водночас схожі методи Мінфін використовував минулого року в операціях із внутрішнім боргом, зокрема з випуском індексованих ОВДП з подальшим вилученням валюти із ЗВР для дотування НАК «Нафтогаз України». Про найкращі практики світових центробанків тоді не думали.
При цьому Мінфін так не хоче платити зовнішнім кредиторам, що в комунікації з ними почав апелювати до можливого дефолту. На практиці Україна свій дефолт уже пережила 2014 року: уряду просто не вистачало коштів на виконання зобов’язань, і довелося випускати боргові інструменти.
Зовнішні ринки були закриті, так само як і внутрішні. А законодавство прямо забороняє Національному банку купувати ОВДП на первинному ринку. Але в підсумку за 2014 рік портфель НБУ рекордно збільшився на 170 млрд грн. Нацбанк купував облігації просто на вторинному ринку – у держбанків. Так, формально Україна не оголосила дефолт лише завдяки емісії.
Тобто уряд банально вдався до монетизації держборгу. Такі дії, як правило, призводять до сильної девальвації і зрештою – до інфляції, що й сталося з фінансовою системою країни. Гривня з початку 2014 року знецінилася утричі. Нагадаємо, так само знецінився аргентинський песо після дефолту 2002 року. У нинішній ситуації буде вже важко зробити гірше.
Проте небезпека можливого «юридичного» дефолту насамперед полягає в можливих спекуляціях на валютному ринку і непередбаченій реакції населення на цю подію. Саме слово «дефолт» може спровокувати новий відплив депозитів і завдати ще одного удару по банківській системі країни.
Низка співрозмовників Forbes стверджує, що знизити обсяг держборгу до ВВП і бюджетних витрат на його обслуговування можна за допомогою «стрижки» портфеля НБУ, проте у Мінфіні поки що таку ідею доцільною не визнають, вважаючи, що варіант вибіркового дефолту підходить більше.
Водночас якщо наслідки від нього виявляться не такими, як декларує Кабмін, то це буде дефолт саме прем’єра Яценюка. Необхідність у рекордному випуску боргових інструментів уряд усе ще виправдовує діями попередньої влади та військовим протистоянням на сході. Але якщо взяти фінансування за допомогою неринкових боргових інструментів, то стане очевидно, що треба було так само вирішувати проблему виведення активів із проблемних банків, чого не було зроблено, оскільки це порушувало інтереси певних осіб, близьких до влади.
Водночас якщо наслідки від нього виявляться не такими, як декларує Кабмін, то це буде дефолт саме прем’єра Яценюка. Необхідність у рекордному випуску боргових інструментів уряд усе ще виправдовує діями попередньої влади та військовим протистоянням на сході. Але якщо взяти фінансування за допомогою неринкових боргових інструментів, то стане очевидно, що треба було так само вирішувати проблему виведення активів із проблемних банків, чого не було зроблено, оскільки це порушувало інтереси певних осіб, близьких до влади.
Незважаючи на все перераховане, ймовірність дефолту залишається вкрай низькою. Кредиторам невигідно стягувати кошти за допомогою арешту українського майна і подальшої конфіскації, а Україні невигідно оголошувати дефолт, адже він таїть у собі непередбачувані наслідки. Питання залишається тільки в тому, на яких умовах сторони домовляться. Та, враховуючи специфіку минулих раундів переговорів, вони закінчаться явно не так, як цього бажає Мінфін.
Олександр Моісеєнко
За матеріалами: Forbes.ua
Поділитися новиною
