859
Гра в борг: пробачити кому винні
— Казна та Політика
Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк повідомив, що наразі Україна не має можливості обслуговувати свої зовнішні зобов’язання. Цю заяву голова уряду зробив минулої п’ятниці. На думку прем’єра, пропозиція про реструктуризацію держборгу необхідна і правильна, а кредиторам варто її прийняти. Інакше портфелі цілої низки міжнародних інвестиційних фондів, до яких і так є питання з боку бенефіціарів, погіршаться. Застосовуючи таку стратегію, Україна постарається з гідністю вийти із ситуації з суверенними боргами.
Через півроку після таких запевнень прем’єра Мінфін найняв інвестиційну компанію Lazard для переговорів із зовнішніми кредиторами щодо реструктуризації зовнішнього державного боргу України. Щоправда, у проспекті емісії українських євробондів спочатку не було передбачено такої можливості, і тому навіть у разі згоди кредиторів Україна, як і Аргентина, опинилася б у дефолті – нехай і суто формально.
Через трохи більш як два місяці з моменту «історичних» домовленостей з МВФ уряд і далі наполягає на неплатоспроможності країни. «Просимо, звертаємося, наполягаємо, щоб кредитори усвідомили ситуацію і прийняли пропозицію України. Прийшов час допомогти Україні і з боку кредиторів», – сказав Яценюк у п’ятницю.
Кредитори напевно прийняли б цю пропозицію, якби Україна не просила списати частину основної суми боргу. Саме цей аспект і є нині основним каменем спотикання в переговорах.
Намагаючись бути переконливим, Яценюк нагадав інвесторам, що за роки президентства Віктора Януковича держборг України зріс з $31 млрд до $72 млрд, а минулого року його вдалося знизити до $68 млрд. Але тут варто врахувати, що зменшився він не так завдяки погашенням, як через переоцінку, пов’язану з девальвацією. І якщо на початку прем’єрства Яценюка на кінець 2014 року прогнозували зростання держборгу щодо ВВП на рівні 52%, то за підсумками року вийшло 70,3%.
А до 2016 року, згідно з інфляційним звітом НБУ, очікується збільшення держборгу України до рівня 93% від ВВП. І це при тому, що за Маастрихтськими критеріями, на які орієнтуються західні інвестори, державний борг не має перевищувати 60% від ВВП на кінець фінансового року.
Сумнівна панацея
За останній рік уряд вирішив за краще розв’язувати фінансові проблеми держави за рахунок випуску неринкових боргових інструментів. Портфель НБУ ОВДП за 2014 рік збільшився з 147 млрд грн до 318 млрд грн. У влади є низка виправдувальних факторів – АТО, банківська криза, фінансові проблеми «Нафтогазу України» та непосильні соціальні зобов’язання, що дісталися «у спадок» від попереднього уряду.
Водночас постає запитання: чи було докладено всіх необхідних зусиль для того, щоб усунути ці проблеми не тільки за допомогою емісії? Під опіку Фонду гарантування вкладів протягом року один за другим потрапляли «порожні» банки з роздутими активами, з яких напередодні без особливих зусиль виводили кошти; як і раніше, функціонували і функціонують конвертаційні центри, а будь-які реформи проводять тільки під тиском міжнародних донорів.
У підсумку вже вдруге за 15 років Україна стає неплатоспроможною в очах міжнародних інвесторів, що відчутно б’є по інвестиційній привабливості країни. При цьому питання внутрішнього державного боргу уряд не порушував.
Тим часом внутрішній державний борг – це майже половина запозичень України, і він тепер постійно «тисне» на платників податків. Уряд воліє не звертати уваги на внутрішній держборг, враховуючи його «дивну природу».
«Внутрішній державний борг у нашій країні забезпечує не тільки фондування дефіциту бюджету, тобто державних витрат (а часто – і приватних), а й значною мірою відіграє, м’яко кажучи, розрахункову функцію за операціями великого обсягу, – пояснює інвестиційний аналітик Іван Угляниця. – Найчастіше це спадщина ще пізніх радянських часів і часів відсутності готівки початку-середини 1990-х, коли розрахунки проводилися значною мірою за рахунок взаємозаліків, бартеру і різних грошових сурогатів, наприклад векселів. На жаль, ці практики все ще процвітають, створюючи видимість того, що проблем із фондуванням, економікою, ліквідністю системи немає».
Хитрий інструментарій
Неоднозначність внутрішнього держборгу полягає ще й у тому, що НБУ не має права викуповувати ОВДП у Мінфіну безпосередньо, але робить це за допомогою технічної проводки через держбанки, результатом чого стає проста емісія. Більше того, викликають запитання і боргові інструменти в арсеналі Мінфіну. Здебільшого це три види ОВДП: валютні, які купують за гривню, але гасять валютою, – їх в основному тримають банки; індексовані – купують за валюту, але погашають у гривні за курсом долара на момент погашення – їх використовували здебільшого для дотацій «Нафтогазу»; і звичайні гривневі, більша частина яких міститься у портфелі НБУ.
Крім того, під час прем’єрства Миколи Азарова було випущено «архаїчні» казначейські зобов’язання на пред’явника. Їх можна було придбати за гривню, але погашали їх у доларі. Номінально вони були випущені «для населення», але за фактом служили інструментом для відмивання грошей. Більше того, вони стали одним із небагатьох способів купити валюту восени 2014-го і взимку 2015 року.
Тоді як громадянам не видавали валютні депозити (до 15 000 грн в еквіваленті), а на руки можна було купити тільки до 3 000 грн в еквіваленті, в Ощадбанку за цими зобов’язаннями можна було без проблем отримати валюту.
Багато запитань викликають і валютні ОВДП. Незабаром після зміни влади в країні на фінансовому ринку з’явилися чутки, що на цих облігаціях «сидять» представники минулої влади, і Україна продовжує їм платити. Через рік ринок заговорив про те, що до цієї схеми вже долучилися і нові можновладці. Ці облігації на зарегульованому валютному ринку також стали одним із популярних способів придбати валюту.
На запитання журналіста, скільки їх перебуває в обігу, у Мінфіні не відповіли. Виходячи з інформації на сайті міністерства, на 1 квітня 2014 року в обігу їх було на суму $5,6 млрд. Станом на 5 березня 2015 року – вже на $4 млрд. Відповідно, за рік уряд виплатив за цими паперами $1,6 млрд. При цьому протягом 2014–2015 років Мінфін і далі випускав їх – щоправда, лише для заміщення старих. І робили це знову ж через держбанки. Крім специфіки потенційних власників цих паперів, проблемою також є їхня короткостроковість: гасити облігації доведеться протягом найближчих трьох років.
«Держава мало акцентує увагу на внутрішньому боргу, вважаючи це чимось таким, що вирішується саме собою. Щоправда, частина внутрішнього боргу – це запозичення в іноземній валюті, що робить їх якоюсь мірою вже зовнішнім боргом, який важко віддати, просто «надрукувавши» більше грошей», – вважає Угляниця.
Так, логічним є запитання, чому уряд так мало уваги приділяє державному боргу, а точніше – його можливій реструктуризації? І чи можливо досягти цільових орієнтирів програми EFF за допомогою внутрішнього держборгу? У Мінфіні на це запитання не відповіли.
Вихід там же, де і вхід?
Серед експертів побутують різні думки. Наприклад, керівник аналітичного відділу Concorde Capital Олександр Паращій виділяє три основні завдання, які є в програмі МВФ: економія $15,2 млрд на виплатах боргу в 2015–2018 роках, зменшення держборгу до ВВП до 71% на кінець 2020 року і зниження витрат на відсоткові виплати за кредитами за боргами до 10% від ВВП в 2019–2025 роках.
На його думку, можлива реструктуризація не дасть результатів. «Якщо говорити про перше завдання, то його основна мета – збільшити золотовалютні резерви. Реструктуризація внутрішнього боргу тут ніяк не допоможе», – вважає аналітик. Щодо двох інших завдань реструктуризація може навіть зашкодити. «Якщо говорити про завдання №2 і №3, то реструктуризація внутрішнього боргу теж мало чим допоможе, а можливо, навіть посилить проблеми. Основними власниками внутрішнього боргу є НБУ й українські банки. При реструктуризації держборгу у банків (які й без того не дуже добре почуваються) виникнуть додаткові проблеми, що врешті-решт може призвести до потреби у величезних вливаннях держкоштів на розв’язання цих проблем», – вважає Паращій.
Водночас реструктуризація валютних ОВДП могла б допомогти збільшити ЗВР. Адже незважаючи на те, що Мінфін останнім часом здійснює постійний рол-овер за валютними ОВДП, виходячи з даних на сайті Мінфіну, значну частину таких облігацій він все ж погасив протягом 2014–2015 років, виплативши $1,6 млрд.
На думку аналітика МЦПД Олександра Жолудя, загалом для банківської системи це було б не надто болісно. «Я вважаю, що це могло б вдарити по окремих банках, а в цілому для банківської системи це не дуже суттєво. Подивімося, наприклад, скільки винесли тієї ж валюти з банківської системи – і ми отримаємо велику суму. Але, безумовно, для деяких банків це може бути серйозно», – каже Жолудь.
Іван Угляниця вважає, що перенесення дати погашення валютних ОВДП для банків не є особливою проблемою. «Порівняно з кредитами – крапля в морі»,.
Однак якщо цей борг списати, то нові облігації випускати не доведеться. Враховуючи, що із загального портфеля ОВДП в розмірі 477 млрд грн 345 млрд перебуває в портфелі НБУ, реструктуризація зобов’язань за цими паперами гарантовано приведе держборг країни у відповідність до Маастрихтських критеріїв.
«Якщо перенести їхнє погашення на декілька років або списати, то вигода буде очевидною. Тому що нові можна не розміщувати і не передавати їх в НБУ, а старі погашати не потрібно», – підтверджує президент ІГ «Універ» Тарас Козак. Так, за його словами, можна вирішити і питання майбутніх відсоткових виплат щодо ВВП.
Утім, уряд чомусь вважає, що друга за 15 років реструктуризація зовнішнього боргу привабливіша, ніж можливе розв’язання проблем усередині країни. Ймовірне списання основної частини боргу матиме як позитивні, так і негативні наслідки. Позитивом стане зменшення тиску на платників податків і платіжний баланс України. Проте, як показує практика, якщо українському урядові не потрібно отримувати зовнішнє фондування, то про реформи він відразу забуває. Так може статися і цього разу.
Олександр Моісеєнко
За матеріалами: Forbes.ua
Поділитися новиною
