489
Кадрове перезавантаження: хто і як займає міністерські крісла
— Світ
У березні відбулася третя хвиля призначень до держорганів. Після виборів президента і парламенту міністри, які прийшли з бізнесу, почали набирати собі заступників і начальників департаментів. Голови відомств застосовують різні, але перевірені на практиці методи.
Міністр аграрної політики Олексій Павленко і міністр фінансів Наталія Яресько вчинили інакше. Вони формували команду заступників із колишніх колег. Новий перший заступник Павленка раніше був його підлеглим в агрохолдингу «Райз». А Яресько, яка до цього управляла інвестиційною компанією Horizon Capital, запросила заступником колегу Оксану Маркарову, яка очолювала інвестиційну групу «ITT-Інвест». У «підтягуванні своїх» немає нічого поганого, запевняють фахівці з добору персоналу. У бізнесі керівники, ідучи в новий проект, часто забирають із собою підлеглих, оскільки в зіграної команди більше шансів досягти результату, ніж у щойно сформованої. «Міністри нині як на війні. А на війні дуже важливо, хто в тебе стоїть за спиною», – міркує партнер з роботи з клієнтами Pedersen&Partners Володимир Коломоєць.
Який підхід не застосовували б, у новому уряді роблять ставку на технократів – людей із бізнесу віком від 30 до 45 років, націлених не на процес, а на результат. Перевагу віддають кандидатам, які змогли домогтися вагомих результатів у своїй кар’єрі. Наприклад, заступник міністра економіки Руслан Корж був керуючим партнером по країнах СНД глобальної консалтингової компанії A.T. Kearney, заступник міністра фінансів Артем Шевальов – колишній представник України в ЄБРР.
У березні гучні призначення відбулися і в Нацбанку. Виконувачем обов’язків заступника голови відомства Валерії Гонтаревої став Дмитро Сологуб, який раніше керував департаментом аналізу й досліджень у Райффайзен Банку Аваль. Він відповідатиме за монетарну політику регулятора. Forbes ще в січні пророкував цю посаду амбітному банкірові. Сологуб вважає її першою сходинкою до посади голови НБУ.
За спиною
Паралельно в міністерствах змінюють керівників середньої ланки – голів департаментів. Як правило, теж на людей із ділового середовища: консультантів, юристів, аудиторів, інвестбанкірів. Сьогодні держапарату як ніколи потрібні антикризові менеджери, які вміють швидко мислити і працювати у стресових ситуаціях. Українському бізнесові доводиться працювати в таких умовах останні п’ять років. Особливо інвестиційним банкірам. Цим рекрутери пояснюють їхню масову «міграцію» на держслужбу. «У них є досвід роботи в жорстких дедлайнах, вони хороші переговорники, здатні вирішувати широке коло питань», – зазначає Бондар. «Вони знають, як реалізовувати конкретні проекти. Адже їхнє основне завдання – швидко розвинути бізнес, щоб вигідно його продати», – додає Коломоєць.
Утім, не всі з них, за словами рекрутерів, надовго затримаються на держслужбі. Їхній прихід – відповідь на потреби часу. У держсекторі вони матимуть попит до настання спокійних часів. Потім зросте потреба у «стабільніших» менеджерах. Чи лобіюватимуть нові призначенці інтереси своїх колишніх роботодавців? Однозначної відповіді ніхто не дає. Поки що головним стримувальним фактором для них є публічність. «Не існує надійнішого контролю, ніж суспільний, – упевнений Бондар. – Нині всі держслужбовці на виду. Кожну їхню дію розглядають під мікроскопом».
Тетяна Писана
За матеріалами: Forbes.ua
Поділитися новиною
