1426
Валютні маніпуляції Китаю - проблема, якої немає
— Валюта
Американські політичні партії рідко сходяться на думці, але ненависть до валютних маніпуляцій, особливо з боку Китаю – це те, що їх дійсно об’єднує. Республіканці і демократи в Конгресі, ймовірно, стурбовані зростанням курсу долара і першими ознаками скорочення чистого експорту, знову обговорюють закони, спрямовані на протидію нечесному знеціненню валюти. Запропоновані заходи включають введення мита на імпорт для країн, що провинилися, навіть всупереч міжнародним правилам. Але це невірний підхід. Навіть якщо визнати можливість виявлення валютних зловживань, Китай під визначення маніпулятора більше не підходить. У нинішніх обставинах, якщо Китай дозволить юаню вільно рухатися і не стане втручатися, то китайська валюта швидше знеціниться проти долара, ускладнивши положення американських підприємств на міжнародних ринках. Але є і більш фундаментальний погляд на проблему: З економічної точки зору, виявити валютні маніпуляції або нечесну девальвацію вкрай складно. Незначне зниження курсу юаня проти долара в 2014 році ніяк не може вважатися доказом нечесної гри; багато валюти, зокрема, ієна і євро, подешевшали набагато сильніше. В результаті, загальний курс юаня, фактично, виріс проти кошика валют.
Неодмінна ознака маніпуляції – це інтервенції на валютному ринку: продаж національної валюти і купівля іноземної валюти для штучного зниження обмінного курсу. Так, за останні десять років Народний банк Китаю не раз робив щось подібне. Приплив капіталу в країну привів до появи масштабного профіциту платіжного балансу, тому влада купувала долар, стримуючи висхідний тиск на юань. В результаті, до червня 2014 валютні резерви досягли історичних висот на рівні 3.99 трлн. доларів. Але останнім часом ситуація змінилася. У 2014 році потоки капіталу розвернулися і кинулися в зворотному напрямку, країна зафіксувала чистий відтік. В результаті, платіжний баланс у другому півріччі став негативним, а Народний банк Китаю проводив інтервенції, щоб зупинити падіння курсу юаня. До січня 2015 валютні резерви скоротилися до 3.84 трлн. доларів. Немає жодних підстав вважати, що цей тренд зміниться в найближчому майбутньому. Низхідний тиск на юань щодо долара відображає силу відновлення американської економіки, яке спонукало Федрезерв почати нормалізацію монетарної політики; між тим, економічний спад в Китаї змушує Банк Китаю розширювати стимули.
Аналогічні фундаментальні фактори працюють і в інших країнах. Конгрес пропонує включити валютні пункти в транстихоокеанську угоду про вільну торгівлю, яка зараз знаходиться на останній стадії узгодження; об’єктом потенційного “переслідування” стане Японія (Китай не входить в угоду). Можливо, на майбутніх переговорах по трансатлантичних угодах про торгівлю та інвестиції, Конгрес захоче кинути камінь і в європейський город. Але ні Європейський центральний банк, ні Банк Японії не проводили інтервенції на валютному ринку вже багато років. Однак на непримітному засіданні міністрів фінансів Б7 два роки тому було прийнято рішення утриматися від односторонніх валютних інтервенцій. Ті, хто звинувачують Японію або Єврозону в розпалюванні валютних війн, думають в першу чергу про нові монетарні стимули, пов’язані з програмами кількісного пом’якшення відповідних Центробанків. Але американський уряд прекрасно знає, що не можна просити країни з проблемними економіками не знижувати ставки, тому що подібні дії призведуть до валютної девальвації.
По суті, саме Штатам в 2010 році довелося пояснювати світу, що монетарні стимули не є валютними маніпуляціями. Тоді міністр фінансів Бразилії Гуїдо Мантега згадав “валютні війни” і назвав Америку головним агресором. Насправді, після укладення угоди Плаза в 1985 році США неодноразово проводили великі інтервенції на валютному ринку, продаючи долари в рамках координованих дій. Крім інтервенцій на валютному ринку є й інші критерії, які дозволяють з упевненістю стверджувати, що та чи інша країна навмисно знецінює свою валюту, або, використовуючи формулювання Міжнародного валютного фонду, маніпулює валютою з метою отримання конкурентних переваг. Крім того, одним із критеріїв є непропорційно великий профіцит торгового або поточного рахунку. А також недоречно низька реальна інфляція (скоригована з урахуванням валютного курсу). Однак у багатьох країнах є торгові профіцити або слабкі валюти. Але часто складно сказати, в яких випадках їх можна вважати недоречними або непропорційними.
Десять років тому юань дійсно задовольняв всі критерії. Але не зараз. Реальна вартість китайської валюти зросла за період з 2006 по 2013 роки. Останні дані по купівельній спроможності говорять про те, що валюта влаштувалася в нормальному діапазоні для країни з реальним доходом на душу населення близько 10 тис. доларів. Тим часом, Конгрес робить акцент на взаємний торговий баланс – показник, абсолютно даремний для економістів (і для правил МВФ). Так, профіцит торгового балансу між Китаєм і США як і раніше великий. Але у країни також є дефіцити з Саудівською Аравією, Австралією і низкою інших експортерів нафти і природних ресурсів, а також з Північною Кореєю, звідки вона імпортує деталі, що використовуються у виробництві товарів, які потім йдуть на експорт. Насправді, імпортовані запчастини складають приблизно 95% вартості “китайських сматрфона”, експортованих в США; Китай додає тільки п’ять відсотків вартості.Суть в тому, що двосторонні торговельні баланси несуть в собі мало сенсу.
Конгрес вимагає, щоб Мінфін двічі на рік звітував про те, які країни винні у валютних маніпуляціях, при цьому двосторонній торговий баланс є одним з критеріїв. Але Конгресу варто бути обережнішими у своїх бажаннях. Якщо Китай погодиться на вимоги США і відпустить юань у вільне плавання, не виключено, що результатом може стати його девальвація, яка підвищить конкурентоспроможність китайської продукції на міжнародних ринках.
За матеріалами The Financial Times
За матеріалами: forexpf.ru
Поділитися новиною
