5162
5 помилок щодо валютних кредитів
— Кредит&Депозит
Парламент має намір незабаром повторно проголосувати за мораторій на відчуження заставної нерухомості за кредитами у валюті. У разі подолання вето президента не менш ніж 300 голосами депутатів закон вступить в силу.
Є інший варіант: банки підпишуть меморандум НБУ, який передбачає процедуру прощення суми різниці між поточним курсом і курсом, встановленим на 1 січня 2014 (7,99 грн/долар) пропорційно погашенню боржником заборгованості за кредитом. Тобто, сплачуєш кредит – половина курсової різниці прощається, за умови що залишок по кредиту не перевищує 2,5 млн грн за офіційним курсом на 1 січня 2014 ($312 тис.). У середу банкіри в черговий раз обговорювали цю пропозицію з позичальниками, і, здавалося, позичальники банкірів не розуміють.
Дискусія про проблему іпотечних кредитів у валюті сповнена популістських штампів, які в більшості своїй не поєднуються з реальністю або ігнорують її. Тому нам би хотілося донести до співвітчизників найважливіше: в економіці все взаємопов’язане – курс гривні не існує сам по собі, ні один банк не працює сам по собі, і валютний кредит окремого громадянина не відірваний від великої структури української економіки. І коли щось відбувається, кожен з нас відчуває наслідки. Про те, які наслідки чекають українську економіку після перерахунку кредитів “за старим курсом”, ми докладно описали тут. Але щоб зрозуміти це, потрібно очистити свій розум від докорінно невірних переконань.
Помилка №1: У сформованій ситуації винен Нацбанк, який “впустив” гривню, і тепер він повинен придумати, як повернути її на місце.
Якщо хтось каже, що в падінні гривні винен НБУ, запитайте його – в чому конкретно. Якщо ця людина – ви, запитайте про це себе. Як повинен НБУ повернути курс гривні? Відкриємо таємницю – Національний банк не друкує долари, він друкує гривню, інакше проблем би не було. Долари все ще робляться в США і їх доводиться купувати, і не за гривні, а за товари, звичайно ж. Або позичати. Що може НБУ, так це регулювати попит, продаючи ту валюту, яка у нього є. Але вся українська економіка не виробляє достатньо товарів і послуг, щоб в країні всім вистачало валюти, і у Нацбанку її немає – там всього близько 2,6 млрд залишилося в резервах за останніми даними (конкретно в “живих” грошах).
Основна причина того, що курс гривні падає, полягає в тому, що Україна витрачає валюти більше, ніж заробляє. Так сталося, тому що через війну скоротилася промисловість, а тим, які вижили підприємствам стало важко працювати, отже – обсяги експорту скоротилися. Є в цьому вина Путіна, терористів, уряду, який не вирішується на реформи, але саме провини НБУ не так вже й багато.
Те, що Нацбанк повинен робити – це утримувати “стабільність грошової одиниці” в тому сенсі, щоб контролювати зростання цін, а не курс гривні. Курс – це індикатор, він не впливає на економіку безпосередньо. Справа не в курсі, а в платоспроможності громадян. Позичальник не може розплатитися з банком не через курс, а через те, що у нього мало грошей. Якби зарплата встигала за девальвацією, хіба існувала б проблема? А чи знаєте ви, що з того, що ви заробили, більше половини собі забрала держава? Тому конструктивніше взяти плакати і піти вимагати від Мінфіну зниження податків – на відміну від Нацбанку, вони на ситуацію вплинути можуть.
Помилка №2: Банк, який видав кредит у валюті, винен, бо видав його незаконно
Заборона на видачу споживчих кредитів у валюті з’явилася в листопаді 2011 року, тому як після девальвації 2008 почалися перші проблеми з погашенням боргів. Тоді банки самі набрали зовнішніх кредитів і почали їх роздавати направо і наліво, чим, власне, займалося тоді все прогресивне людство, за що і поплатилася глобальною кризою. Це було недалекоглядно, але законно.
До цього банки могли надати позичальнику вибір: хто бере на себе ризик, від якого залежить вартість кредиту. У даному випадку мова йде про ризик девальвації. І якщо в 2008 році різке знецінення стало сюрпризом для всіх, то вже після кризи можна було усвідомити, що таке буває. Коли кредит видається в гривні, валютний ризик бере на себе банк, але включає його у вартість кредиту, кредит стає дорожче.
Кредит у валюті дешевше, тому що ризик перекладається за позичальника. Те, про що зараз просять громадяни з плакатами – це “і рибку з’їсти, і моську не забруднити”.
Проблема в тому, що, по-перше, у нас народ чомусь звик все вимірювати в у.о., а по-друге, вважати, що “дешево” може бути просто так. Але фінансова безграмотність не може звільняти від відповідальності. Тому, на жаль, найголовніший винуватець того, що сталося – це позичальник, який взяв кредит у валюті, знаючи, що курс не кам’яний, хоча його ніхто не примушував.
Помилка №3: Банк спить і бачить, як “віджати” у позичальника квартиру
Банк торгує грошима – купив (у вкладників) – продав (позичальникам). І ми не бачили банкіра, який скаже, що йому подобається торгувати квартирами і машинами, утримувати спеціальний штат співробітників, стежити за квартирами і будинками, шукати покупців і возитися з судами. Закон “Про іпотеку” дає банку право на відчуження заставної нерухомості, якщо кредит не погашається. Але це не означає, що як тільки позичальник прострочив виплати, банк скористається цим правом і кинеться відбирати квартиру.
Швидше за все, банк буде йти на компроміси і переглядати умови договору, тому що кредит, який погано обслуговується йому набагато цікавіше, ніж нерухомість, з якою не завжди зрозуміло, що робити.
Помилка №4: Банки не хочуть конвертувати кредити в гривню за “старим курсом”, бо не хочуть ділитися надприбутками, яку вони нажили на девальвації.
Звідки беруться кредити? Гроші, які отримав позичальник – це гроші, які в банк принесли вкладники. При цьому, позичальників, що мають іпотечні кредити у валюті – близько 70 тис., а депозитників – близько 30 млн. І, як сказав радник голови ПриватБанку, “якщо валютні вкладники зрозуміють, що їх очікує від перерахунку кредитів, Жовтнева революція здасться блідою плямою історії”.
Є ще така річ, як валютна позиція банку, яка означає, грубо кажучи, валютний баланс між залученими і виданими коштами. На сьогоднішній день громадяни повинні банкам за іпотечними кредитами $3 млрд, що порівнянно із середнім розміром траншу МВФ. Щоб конвертувати все це в гривню, банкам потрібно десь роздобути ці $3 млрд і закрити валютну позицію. Банкіри у нас, звичайно, жадібні, але таких грошей у них, правда, немає. І в держави немає. см. п.1.
Помилка №5: Мораторій на відчуження заставної нерухомості захищає скривджених
Мораторій поширюється на житло площею до 140 кв. м. і будинки до 250 кв. м. Це не такі вже скромні розміри. Хто живе в квартирі 140 квадратів і не може виплатити за неї кредит – той, вибачте, зажрався.
Втім, оскільки мати справу з реалізацією заставної нерухомості банки не хочуть, вони готові списувати частину кредитів. Але тільки для тих, хто дійсно цього потребує. Для цього пропонується ввести поняття соціального житла. Це квартири площею до 60 кв.м. і будинки до 120 кв.м. Для такої нерухомості, якщо вона знаходиться в заставі, банки готові пробачити половину курсової різниці по кредиту. Для решти – теж готові пробачити (до 25%) залежно від того, наскільки сумлінно позичальник погашав кредит. Загалом, вони будуть домовлятися, тому що див. П.3
І, звичайно, податковий бонус.
У всій цій історії позичальники протестують проти цілком логічних речей, ігноруючи якраз нелогічні. Наприклад, згідно з чинним законодавством, коли банки пробачать частину боргу (юридично так і виходить), держава нарахує на цю суму ще 15% прибуткового податку. Уряд готовий не обкладати податком відсотки по кредитах, але з отриманої вигоди за основною сумою вже доведеться поділитися. Таким чином, держава умила руки і самоусунулася від того, щоб також взяти участь в полегшенні життя знедолених позичальників.
За матеріалами: Діло
Поділитися новиною
