2756
Китай в Африці: нова хвиля колонізації?
— Світ
По всій Африці гуляють історії про те, як чоловіки скаржаться, що вони втратили своїх дружин та партнерів по бізнесу через китайців. “Він низькорослий і некрасивий, але у нього, думаю, є гроші”, – скаржаться африканські чоловіки.
Правда це чи ні, однак такі історії багато говорять про те, як сприймають економічну міць китайських бізнесменів у країнах Африки, при тому, що там наростає невдоволення експансією Китаю в регіоні.
На сьогоднішній день Китай є найбільшим торговельним партнером країн Африки, річний товарооборот становить приблизно $160 млрд. За останні 10 років понад 1 млн китайців, здебільшого робітники і бізнесмени, переїхали на континент.
Взаємна дружелюбність між урядами країн зростає, при цьому китайські компанії будують все більше доріг і розробляють все більше шахт в Африці. Проте всі чутки про те, що Африка стає “другим Китаєм” або “другим китайським континентом”, перебільшені.
“Африканський бум”, який в останні роки розвивався в Китаї, приваблює інвесторів з інших країн. Особливо завзято конкурують за африканський ринок компанії не із західних країн.
Африканська торгівля з Індією за прогнозами досягне $100 млрд в цьому році. Вона розвивається швидше, ніж торгівля з Китаєм, а крім того, обжене торгівлю з Америкою.
Бразилія і Туреччина обганяють багато європейських країн. Що стосується інвестицій в Африку, то Китай випереджають такі країни, як Великобританія, США та Італія.
Однак китайські підприємці, здається, не дуже переживають через цю конкуренцію, адже вони бачать перспективи не лише на цьому континенті.
Десять років тому Африка була схожа на неосвоєні землі і була тренувальним майданчиком для іноземних інвестицій. Однак сьогодні амбіції Китаю йдуть далі, ніж просто конкуренція в бізнесі або отримання вільного доступу до сировини на найбіднішому континенті в світі.
Ті дні, коли китайські лідери здійснюють тривалі візити в такі країни, як Танзанія, добігають кінця. Замість цього глава Китаю Сі Цзіньпін пообіцяв інвестувати $250 млрд в Латинську Америку протягом наступного десятиліття.
Зростання попиту Китаю на сировину сповільнюється, а ціни на багато сировинних матеріалів знижуються.
З іншого боку, попит Китаю на сільськогосподарські продукти і, ймовірно, сільськогосподарські земельні ділянки може рости зі зростанням населення Китаю, а також зі зростанням добробуту середнього класу країни.
І все ж африканці з підозрою ставляться до китайських компаній, висловлюючи занепокоєння з приводу неправомірних угод і шкоди навколишньому середовищу. Крім того, таке протистояння підігрівається активним ростом громадянського суспільства в Африці, яке вимагає більшої прозорості та звіту про права людини.
Це може стати складністю, з якою Китай ніколи раніше не стикався, бо зовнішня політика країни заснована на міждержавних відносинах, при цьому досить мало уваги приділяється тій прірві, яка відділяє простих африканців від їхніх правителів.
У Сенегалі, наприклад, в минулому році місцеві організації заблокували угоду, за умовами якої китайські девелопери отримали б нерухомість у центрі столиці, Дакарі. У Танзанії профспілки критикували уряд за те, що він впустив у країну китайських підприємців.
ІСТОРІЯ ПИТАННЯ
Дипломатичні відносини з КНР мають 50 держав Африки.
Дипломатичні відносини з КНР мають 50 держав Африки.
Останньою зробила вибір на користь Китаю нова держава – Південний Судан.
До цього рішення його підштовхнула активна діяльність Пекіна в регіоні, задовго до того як долю останнього вирішив референдум, вже в квітні 2012 р.
Пекін на найвищому рівні приймав президента Південного Судану Салву Кііра.
Деякі африканські чиновники також озвучують невдоволення діями Китаю.
Так, Ламіді Санусі, колишній глава ЦБ Нігерії, заявив, що Африка відкривається назустріч “новій формі імперіалізму”, в якій Китай забирає сировинні матеріали Африки і продає те, що він виробив, при цьому не ділячись досвідом і технологіями.
Китай довго вів переговори в ключі взаємовигідного співробітництва, однак складається враження, що зараз він не повною мірою усвідомлює проблему.
Під час офіційних візитів до країн Африки міністр закордонних справ Китаю Ван І 12 січня заявив, що “ми абсолютно не маємо наміру йти по шляху західних колонізаторів”. У травні минулого року прем’єр-міністр Лі Кецян визнав, що у відносинах наростає напруження.
При цьому Китаю практично не має політичних цілей в Африці. Він співпрацює як з демократичними, так і з авторитарними режимами. Його бюджет на допомогу цим країнам досить невеликий. Та невелика кількість миротворців, яких Китай направляє в країни Африки, залишаються поза зоною гострих конфліктів.
Південний Судан – єдина країна, де Китай спробував застосувати свій вплив на політичну ситуацію в країні. Проте всі спроби зупинити громадянську війну провалилися.
ІСТОРІЯ ПИТАННЯ
У фокусі інтересів китайських компаній – нафта і мінерали; найбільші одержувачі позик та інвестицій – багаті ресурсами країни (ПАР, Ангола, Замбія, Судан).
У фокусі інтересів китайських компаній – нафта і мінерали; найбільші одержувачі позик та інвестицій – багаті ресурсами країни (ПАР, Ангола, Замбія, Судан).
При цьому діє принцип “сировину в обмін на інфраструктуру”. Втім, Китай реалізує інфраструктурні проекти і в країнах, що не володіють багатими ресурсами.
Однак навіть у багатих сировиною країнах китайські інвестиції концентруються не тільки в ресурсних секторах. Інвестиції все частіше направляються в сферу високих технологій.
Так, компанія Huawei Technologies забезпечує мобільним зв’язком Кенію, Зімбабве, Нігерію, а компанія ZTE вклала $400 млн у модернізацію телевізійної та телефонної мереж в Африці.
При цьому зростаючий вплив Китаю в регіоні турбує не тільки африканців, а й західні країни, які також мають намір конкурувати з Китаєм. Китай обійшов США і Євросоюз, при тому, що він як і раніше дотримується політики невтручання в політичне життя африканських країн.
Занепокоєння у західних країн викликає те, що вони не змогли наздогнати Китай або хоча б скоротити різницю з ним, навіть після того як Китай почали критикувати як в Африці, так і за її межами за його політику “чекової книжки”. Це стосується практики надавати позики африканським країнам, щоб отримати користь для своїх будівельних компаній, які будують все – від доріг до лікарень – на континенті.
За матеріалами: Вєсті Економіка
Поділитися новиною
