581
Бунтівна Каталонія проведе заборонений Мадридом референдум про незалежність
— Світ
Найуспішніший регіон Іспанії (п’ята частина її економіки) збирається дати своїм жителям можливість проголосувати щодо питання про відділення, незважаючи на протидію центральної влади.
Європейська політична еліта не встигла відійти від шоку, викликаного шотландським референдумом про незалежність, як в гріх сепаратизму впав ще один важливий регіон – іспанська (поки ще) Каталонія.
Європейська політична еліта не встигла відійти від шоку, викликаного шотландським референдумом про незалежність, як в гріх сепаратизму впав ще один важливий регіон – іспанська (поки ще) Каталонія.
У шотландському та іспанському випадках є подібності і відмінності. Обидві території мають свою історію від середньовічних держав, довгий час боролися за незалежність проти більш потужних сусідів – Англії та Арагона (пізніше – Іспанії) відповідно. В обох існують своя мова та ідентичність, які в метрополіях в минулому вважалися небезпечними і викорінювалися. Обидві зараз вважають, що центр їх обділяє в економічному сенсі і вважають, що заслуговують більшої автономії. При цьому сам рух за відділення в обох регіонах не правонаціоналістичний, з шовіністичним ухилом, а скоріше, навпаки, лівий, економічний – активісти мріють про більш справедливий розподіл доходів.
Однак є між ними і відмінності. Шотландія в економічному відношенні розвинена гірше Англії, тому тамтешні сепаратисти вважали, що Лондон “жирує” за рахунок їх старанної праці та північноморської нафти. Каталонці ж, навпаки, живуть ліпше інших іспанців, тому їх головна мотивація – відчепитися від “бідних родичів”, яких доводиться утримувати зі своєї кишені. Крім того, в Каталонії націоналістичний елемент, хоча і не є головним, але все ж робить істотний вплив на суспільний настрій. На відміну від Шотландії, де гельською практично ніхто не говорить, в Барселоні й околицях активно використовують каталонську мову й часом косо дивляться на іспаномовних. Деякі люди принципово не говорять іспанською, вважаючи її “окупаційною”. Найбільше, мабуть, відомий з людей такого роду – геніальний архітектор Антоніо Гауді. З ним постійно ходив перекладач, який переказував його розпорядження каталонською мовою інженерам і будівельникам, які говорили іспанською.
Найближче до незалежності каталонці були в першій третині XX століття, коли сепаратистський рух почав оформлятися в політичні партії та навіть державні інститути. Оформилося і гасло борців за самостійність: Som una nació. Nosaltres decidim (Ми – нація. Нам і вирішувати). Однак процес був перерваний Громадянської війною, в якій Барселона виступила на стороні республіканців. Після перемоги диктатора Франсиско Франко, по Каталонії прокотилася хвиля жорстоких репресій. Автономія регіону була скасована, мову і будь-які згадки про самобутність опинилися під фактичною забороною. Правда, все це дало зворотний ефект – за вивчення каталонської мови, культури та історії взялися навіть ті, хто раніше нею не дуже цікавився.
Можливо, завдяки цьому відразу після смерті Франко в 1975 році і переходу країни до демократії дискусія про каталонську винятковість зав’язалася з новою силою. Відновлення автономії регіону було тільки на користь цьому процесу. У 2006 році після довгого обговорення і палких суперечок на референдумі з результатом більше 73% “за” був прийнятий Статут автономії, який оголосив каталонців окремою від іспанців нацією, з власною мовою та ідентичністю. На цьому, каталонці, можливо, і зупинилися б – в документі не йшлося про відділення від Іспанії, але Мадрид розсудив інакше.
У 2010 році конституційний суд країни ухвалив рішення про часткову або повну відміну 14 пунктів Статуту, що стосуються розширення прав Каталонії і фіксації національної ідентичності її жителів. Це рішення викликало обурення: на вулиці Барселони вийшли майже півтора мільйона людей, які протестували проти нав’язаних Мадридом правил, прийнятих в результаті чесного відкритого й волевиявлення. Саме тоді багато каталонців вирішили для себе, що автономія – це вже вчорашній день: оскільки від Іспанії нічого хорошого чекати не доводиться, то доведеться відділятися повністю. У місцевому парламенті більшість отримали сепаратистські партії.
Іспанський прем’єр-міністр Маріано Рахой опинився в дуже непростій ситуації, з якої не видно нормального виходу.
Незважаючи на цей успіх, прихильники відділення не форсували події, намагаючись добитися від Мадрида того ж, що шотландці домоглися від Лондона – проведення узгодженого з центром референдуму про майбутнє регіону. Так само, як і в Шотландії, вони хотіли, щоб процес був максимально відкритим і демократичним, своє право висловитися могли реалізувати прихильники всіх точок зору, а результат референдуму, яким би він не був, заздалегідь визнали і центральна влада, і Барселона.
Однак уряд Іспанії виявився не таким як британський. Реакцією на будь-які пропозиції каталонців було категоричне і однозначне “ні”. Мадрид при цьому всякий раз посилався на національну конституцію, в якій будь-які питання, що стосуються суверенітету, повинні вирішуватися на загальнонаціональному рівні, де в сепаратистів немає жодних шансів на перемогу.
В результаті Барселона зважилася на односторонні дії. Місцевий парламент призначив на 9 жовтня консультативний референдум з двох питань: “Чи вважаєте ви, що Каталонія – це окрема нація?” І “Чи вважаєте ви, що Каталонія повинна бути незалежною?”. Незважаючи на те, що результати наміченого волевиявлення носили б лише рекомендаційний, ні до чого не зобов’язували, Мадрид дуже розгнівався. Іспанський парламент оголосив майбутній референдум поза законом, а Конституційний суд за 15 хвилин прийняв рішення про розгляд позову уряду про скасування голосування. Рішення КС фактично скасувало референдум 9 жовтня, оскільки такі позови можуть розглядатися місяцями, а то й роками.
Спеціаліст по Іспанії та Каталонії Ендрю Доулінг з Університету Кардіффа в інтерв’ю The Wall Street Journal пояснив, в чому полягає кардинальне розбіжність позицій Мадрида і Барселони в даному випадку: “Центральна влада вважає, що це чисто правовий спір, і якщо вона переможе саме в правовому полі , то питання буде знято. Але Мадрид незабаром переконається, що ця гра дуже далека від завершення “.
Іспанська влада свідомо намагається перевести жорсткий політичний спір в судове русло з цілком зрозумілої причини. За останніми опитуваннями громадської думки, 58 відсотків каталонців підтримують незалежність, а більше 75 згодні прийняти результати референдуму, якими б вони не були. Легітимність рішення КС про фактичну заборону голосування на тлі такої підтримки в суспільстві вкрай невелика. Простіше кажучи, мадридський КС зі своїми постановами перестає бути релевантним – він сприймається лише як інструмент для придушення волі народу.
Влада автономії, прекрасно все це розуміючи, оголосила, що проведе широко розрекламований референдум в будь-якому випадку. Ця заява шокувала Мадрид. В іспанській столиці не дуже розуміють, як реагувати на пряму непокору Барселони, яку підтримує переважна більшість жителів Каталонії.
Європейська політична культура вже давно не дозволяє заарештувати і передати інквізиції лідерів “заколоту”. Про відправку військ на упокорення народу не йдеться – це вже може обернутися справжнім повстанням. Водночас Мадрид не може допустити ситуації, коли більшість жителів найуспішнішого регіону країни відкрито, демократично і вільно оголосить, що послуг цієї самої країни більш не потребує та недвозначно попроситься на вихід.
Для Іспанії цей референдум може стати дуже небезпечним прецедентом, оскільки про незалежність говорять не тільки в Каталонії, а й в Країні Басків та Галісії. Якщо почнеться ланцюгова реакція, то країну треба буде знову перейменовувати в Арагон і Кастилію, цього в Мадриді (та й в решті Європи) ніхто не хоче.
Імовірно, сторони до 9 жовтня спробують знайти якийсь компроміс, оскільки інші варіанти в тій чи іншій мірі припускають використання сили, а це було б вже зовсім не по-європейськи.
Іван Яковина
За матеріалами: НВ
Поділитися новиною
