668
Розділяй і володарюй: що чекає українську ГТС після реформи
— Енергетика
Ще 4 липня Верховна Рада 229 голосами започаткувала довгоочікувану реформу НАК “Нафтогаз України”. На днях Президент Петро Порошенко остаточно затвердив її старт. Відповідно до Закону “Про внесення змін до деяких законів України про реформування системи управління єдиної ГТС України” передбачається виділення зі структури НАК ПАТ “Укртрансгаз” (УТГ) – оператора української газотранспортної системи (ГТС). Подальша схема проста – на базі “Укртрансгазу” створюються два незалежних підприємства: оператор системи та оператор підземних газових сховищ (ПСГ). ГТС і ПСГ при цьому залишаться в державній власності, але ось управляти ними частково зможуть інші контрагенти – компанії з Європи та США (закон відсікає російські компанії від участі в конкурсі). Що виграє і що програє Україна при подібному поділі?
Корпоратизація монстрів
Про реформу “Нафтогазу” говорять вже давно. Ще в 2012-му колишній віце-прем’єр Юрій Бойко пропонував почати процес реформування НАК – корпоратизації. Тоді всередині газового гіганта були створені акціонерні товариства, а також були оцінені непрофільні бізнеси, що підлягають виділенню в окремі структури. “Ми створили акціонерні товариства, зараз направили закон про скасування заборони на приватизацію. Після приватизації компанії вона буде дійсно реально розділена”, – пояснював тоді Бойко. Він підкреслював, що приватизація компанії рекомендована провідними закордонними консультантами, так як це сприятиме підвищенню її прозорості і дозволить залучити суттєві кошти. “Рішення буде приймати уряд, поки ми готуємо законодавчу базу”, – зазначив тоді екс-віце-прем’єр-міністр. Готувалася вона в результаті ще два роки.
Реформа “Нафтогазу” – необхідний крок. Після приєднання до Європейського енергетичного співтовариства в 2010 році Україна взяла зобов’язання поділити НАК на самостійні підрозділи. Згідно з положеннями Третьої директиви Енергетичної хартії (так званий Третій енергопакет), вертикально інтегровані холдинги в енергосекторі, які займають монопольне становище на ринку, повинні бути розділені за видами бізнесу (видобуток, транспорт, трейдинг). Європейське енергетичне співтовариство хоче, щоб Україна реформувала “Нафтогаз” до 2015 року. Новий законопроект частково виконує дану вимогу.
Потреба у відділенні “Укртрансгазу” назріла давно. Перебуваючи в складі “Нафтогазу”, оператор ГТС часто залишався без засобів, хоч, по суті, оплату за транзит газу повинен отримувати саме він. Однак ситуація складалася інакше – транзитні гроші потрапляли на рахунок головної компанії – “Нафтогаз України”, – і до кінцевої ланки в ланцюжку не доходили. У підсумку УТГ був змушений кредитуватися, як пояснювали в самій компанії, для “перекредитування та забезпечення безперебійного функціонування української ГТС”, і в 2013-му загальна сума таких запозичень склала 1,2 млрд грн. Власних коштів у компанії не вистачає – за минулий рік тут отримали 1,254 млрд грн. чистого збитку при 15,695 млрд грн. доходу. Це при тому, що в липні 2013-го “Газпром”, прокачує через українську ГТС “блакитне паливо” до Європи, заплатив “Нафтогазу” аванс до 2015 року в розмірі $ 1,5 млрд. Згідно з твердженнями “Газпрому”, з початку 2012- го загальна сума таких авансів склала $ 5,15 млрд. Планові ж витрати українського оператора ГТС куди менші – за даними компанії, в рік для підготовки до опалювального сезону і на здійснення поточних ремонтів, УТГ потрібно близько 890 млн грн.
“Нафтогаз” допомогти своєму дітищу також не в силах. Згідно з оприлюдненими даними, за попередній рік компанія отримала колосальний збиток – 12,52 млрд грн. Позаторік вона спрацювала в “мінус” на 10,27 млрд грн. Втім, так було не завжди – в 2011 році “Нафтогаз” отримав чистий прибуток у розмірі 7,764 млрд грн. Пікантності ситуації додає те, що “Нафтогаз” як і раніше не платить “Газпрому” за отримане протягом листопада-грудня 2013 року та квітня-червня 2014 року паливо, накопичивши загальний борг на суму $ 5,3 млрд.
Але потреби ГТС не обмежуються щорічними витратами. І чиновники, і експерти зазначають – в країні назріла потреба модернізації системи, а на це знадобляться солідні кошти. В Європейському банку реконструкції та розвитку називають суму в $ 5-7 млрд – це те, що знадобиться для комплексної реконструкції діючих магістралей. Аналітики галузі говорять про аналогічні масштабах: на думку експерта Сергія Дяченка, тільки на модернізацію частини магістрального газопроводу “Уренгой-Помари-Ужгород” буде потрібно близько $ 2 млрд, решта зажадають ще близько $ 4 млрд – за умови будівництва нових компресорних станцій та лінійних об’єктів. Тільки от “Газпром” з такими оцінками категорично не згоден. На початку вересня цього року офіційний представник компанії Сергій Купріянов повідомив, що вартість таких маніпуляцій з ГТС досягне $ 19,5 млрд і при цьому не зніме ризиків для транзиту палива до Європи. Яких, він при цьому не повідомив.
Навряд чи національна ГТС настільки стара, що потребують таких значних вливань. Більша її частина будувалася в 70-80 роках минулого століття і не встигла настільки застаріти. Та й експерти сходяться на думці, що навіть з урахуванням зносу, ГТС дорогого коштує – ціна на актив в цілому може скласти $ 25-29 млрд. Голова “Нафтогазу” Андрій Коболєв надає більш широкий діапазон – від $ 25 млрд до $ 35 млрд, а ось в компанії BakerTilly, яку раніше “покликали” провести оцінку ГТС, за даними джерел Delo.UA в Міненерговугілля, називають $ 27-29 млрд. Вартість же “газпромівського” “Південного потоку”, який РФ пропонує як альтернативу нашій системі – 22,5 млрд євро.
Роздільна смуга
Нова система організації функціонування ГТС – транспорт окремо, зберігання окремо – дозволить зробити новостворені компанії більш прозорими і залучити інвестора. Саме з цією метою Україна зараз і шукає партнерів для оперування об’єктами. За словами міністра енергетики та вугільної промисловості Юрія Продана, кваліфікаційні вимоги для учасників конкурсу з ГТС будуть визначені вже до початку 2015-го. Одним з плюсів (чи мінусів – це як подивитися) може стати підвищення транзитної ставки газу – наприкінці 2013-го вона становила $ 3,03 за 1000 кубометрів на 100 км, у той час як в ЄС вона коливається між $ 2-8. Експерти відзначають, що підвищення плати за транспортування позитивно позначиться на виручці УТГ, дозволивши додатково отримувати близько $ 2,5 млрд на рік, але викличе подорожчання ресурсу для кінцевого споживача в Європі.
Проте не обійшлося і без підводних каменів. Хоч Україна і зберігає за собою 51% частки в операторі ГТС, а 49% будуть віддані іноземним компаніям, виключаючи російські, аж ніяк не всі інвестори зацікавлені в проекті. Аналітик ринку Михайло Гончар припускає, що проектом можуть зацікавитися діючі в ЄС газові трейдери, а також компанії з США. Втім, ні в Shell, ні в Chevron нашому виданню не підтвердили можливих планів на оперування газотранспортною системою України. Залишаються компанії по типу німецької RWE Supply & Trading або польської PGNiG. Втім, і тут якими б то не було планами з нашим виданням поділитися не змогли.
Що стосується побоювань щодо переходу національного надбання в чужі руки, в НАК його розвіюють. “Транпортування газу так і залишиться монополією”, – говорить джерело Delo.UA в “Нафтогазі”. Його слова підтверджують і експерти, посилаючись на міжнародний досвід. Більш того, якщо Україні вдасться залучити інвестора, “Газпром” не зможе використовувати свої аргументи для побудови “Південного потоку”, який може “відкусити” в України значну частину транзиту (планована потужність газопроводу – 63 млрд кубометрів; транзит через Україну в минулому році склав 86 , 1 млрд кубометрів) – Європа буде сама зацікавлена в тому, щоб транзит був надійним і кордон рентабельності дії ГТС в 60 млрд кубометрів дотримувалася. Також залучення інвесторів може посприяти перенесенню точки прийому газу із західного кордону України на східну і прямому укладенню контрактів на транспортування ресурсу вже з українським УТГ. Це убезпечить Україну від звинувачень в крадіжці газу, а також відсторонить “Газпром” від віртуального управління ГТС.
Оперування ПСГ – окрема історія. Тут контрагентів може бути досить багато. В 2013-му – ще при екс-міністрі енергетики Едуарді Ставицькому – обговорювалася ідея створення газового хаба на території України. Наша країна володіє 12-ю підземними сховищами загальною місткістю 31 млрд кубометрів. Щорічно вони використовуються лише на 2/3, і решту наша країна могла б здавати в оренду або створити новий ринок палива. Вартість зберігання газу в українських ПСГ з середини 2013-го становить 46,2 грн / 1000 кубометрів (значно дешевше, ніж на заході), при цьому закачка і викачка обходиться майже в 3 рази дорожче в порівнянні зі заощадження. Комерційну націнку, природно, ніхто не відміняв. Цілком логічно, що подібні маніпуляції можуть принести чималий додатковий прибуток.
Але існує один нюанс, який ставить під питання всю історію з підвищенням прозорості системи. За словами експерта Валентина Землянського, у “роздільній історії” є один вагомий ризик. “Українська газотранспортна система – комплекс магістральних і локальних газопроводів, компресорних і розподільних станцій і підземних сховищ, і функціонують вони єдиним комплексом. В разі ж сварки між керівниками ГТС і ПСГ, вся схема руйнується, адже магістраль без сховищ – просто” труба “, а сховища без “труби” на транзит зможуть зберігати газ тільки від реверсних поставок з ЄС, і тоді доцільність роботи ГТС опиняється під питанням “, – міркує він. Очевидно, Європі, як кінцевому споживачеві, така “тумбочка між ліжками” може не сподобатися. Але остаточний успіх або провал задувки з поділом “Укртрансгазу” покаже конкурс і те, які компанії вирішать допомогти Україні з модернізацією другої за величиною “труби” в Європі.
Любомира Ремажевська
За матеріалами: Діло
Поділитися новиною
