Яку лінію розлому Європи створила Україна?

В останні тижні аналітики групи глобальної розвідки Geostrategy спостерігають поглиблення розколу позицій країн Європейського Союзу щодо кризової ситуації на Сході України, яка штучно і цілеспрямовано створюється вищим керівництвом Російської Федерації. Країни ЄС виявилися неготовими йти на певні економічні втрати внаслідок (не більше 0,1% ВВП ЄС) введення жорстких санкцій стосовно Росії, що розв’язала кривавий конфлікт на Сході України.

Як і слід було очікувати, найстійкішими і найпослідовнішими міжнародними партнерами України, готовими йти до кінця в бажанні зупинити російську агресію, виявилася Польща і країни Балтії – Латвія, Литва та Естонія. Для кожної з них існують свої внутрішні мотиви, пов’язані, в першу чергу, з недавньою історією, коли сталінський режим прагнув стерти їх з політичної карти Європи.

Звичайно, і в правилах бувають винятки. Так, наприклад, депутат Європейського парламенту від Латвії Андрій Мамикін звернувся наприкінці серпня 2014 р. з офіційним листом до голови Європейської комісії Жозе Мануеля Баррозу, вимагаючи скасувати дії введених ЄС санкцій щодо Росії. Як стверджує Мамикін, санкції призведуть до зменшення ВВП Латвії аж на 10%, а Вентспілський порт, внаслідок «війни санкцій», вже почав втрачати до півмільйона євро на місяць. Але це і справді виняток.

Інша країна ЄС – Фінляндія, у якої той же Сталін наприкінці тридцятих років відібрав практично 10% території, виявилася менш стійкою до тиску на Росію. У Гельсінкі добре пам’ятають, як взимку 1939 р. Радянський Союз розпочав Третю радянсько-фінську війну. Першого грудня 1939 року в Теріокі, на зайнятій радянськими військами частині території Карельського перешийка, було проголошено створення Фінляндської Демократичної Республіки – маріонеткової держави на чолі з комуністом Отто Куусиненом. На наступний день між СРСР і так званою ФДР був укладений Договір про дружбу і взаємну допомогу. Після кількох місяців кровопролитних боїв Фінляндія втратила частину своєї території.

Всі ці трагічні події залишаються живими в пам’яті фінів. Тому кожен недружній крок щодо Росії фіни обміркують навіть не двічі, а тричі або більше. Не дарма минулого тижня президент Фінляндії Саулі Нійністьо побував у Києві та Сочі – старався знайти компроміс у складній ситуації. До традиційних побоювань Гельсінкі додалися ще й проблеми в економіці, адже країна перебуває в глибокій рецесії. Тиск фінського суспільства на новий уряд дуже великий.

Настільки, що незрозуміло, чи допрацює він до виборів в січні 2015 року.

Тому 400 мільйонів євро, які втратить Фінляндія від введення санкцій стосовно Росії, можуть ще більше погіршити внутрішню ситуацію в цій, загалом-то, дружній для України країні.

Відверті симпатії щодо Росії продовжують демонструвати Італія, Іспанія, Греція, Кіпр, Бельгія. З ними, за інформацією групи глобальної розвідки Geostrategy, є проблеми не тільки у Берліна (взагалі-то Німеччина – це окрема історія) і Лондона, а й офіційного Києва. Адже і в мирні часи вони займали нейтральні позиції щодо гострих криз у Європі. А в умовах війни Росії проти України їхні керівники взагалі не хочуть нариватися на проблеми. Підтвердженням цьому можна вважати звернення двох депутатів Європейського парламенту від Греції – Костаса Пападакиса і Сотириса Зарианопулоса – до вже згаданого Баррозу з проханням, аналогічним їхньої колеги з Литви: скасувати санкції стосовно Росії.

Але є країни, які хоч і несуть фінансові втрати внаслідок введення Росією санкцій у відповідь, які все ж продовжують дотримуватися (хоча б публічно) точки зору про необхідність чинення тиску на Росію. Наприклад, це Нідерланди, які готуються втратити як мінімум 300 млн. євро через російську заборону на імпорт продовольства з Євросоюзу. Такі дані наводить Центральне статистичне бюро Нідерландів. За даними цієї організації, загальний прибуток від експорту в Росію сільськогосподарської продукції становив понад 500 млн євро. Однак з них 200 млн. євро отримували компанії з-за кордону або йшлося про перепродаж з невеликою націнкою. З решти 300 млн євро дві третини втрат припадуть на сільське господарство і харчову промисловість, а третина – на інші галузі. “У постраждалих секторах економіки зайнято в цілому близько 5 тис. осіб”, – уточнили в статистичному бюро. При цьому в статбюро зазначили, що при підрахунку не бралися до уваги непрямі ефекти, наприклад, загальне зниження цін на продовольство, через яке виробники також втрачають прибуток.

Які перспективи?

У перспективі питання про санкції Євросоюзу проти Росії може ще глибше вбити клин у серце Європи. Адже якщо, наприклад, Німеччина – основна рушійна сила європейської економіки – сповільнить своє зростання, це відразу ж сповільнить зростання всієї Єврозони, що спричинить ослаблення позицій Європейського Центрального банку в питаннях кредитування проблемних країн Єврозони.

Але, розуміючи всю серйозність погіршення російсько-українського конфлікту, ЄС, все ж, навряд чи піде на різке скасування вже введених санкцій. Не для того вони вводилися, щоб їх ось так відразу і скасувати. Але необхідно пам’ятати про те, що санкції структуровані таким чином, що за їх скасування повинні одностайно проголосувати всі країни-члени Євросоюзу. Таке голосування може проводитися раз на три місяці, тобто найближче – в жовтні 2014 року. І з цього починаються погані новини для Росії: важко собі уявити, що Варшава або Стокгольм висловляться за скасування санкцій в ситуації, коли Росія не припиняє свою агресію на Сході України.

На думку аналітиків Geostratgey, на даний момент існує кілька сценаріїв розвитку ситуації з санкціями ЄС проти Росії:

1. Росія переходить до відкритої фази конфлікту в Україні і, як наслідок, у відповідь отримує ще більш жорстку реакцію Європи і США. Зокрема, через такі країни як Лівія і Саудівська Аравія обвалюються світові ціни на нафту (російська нафта вже опустилася нижче 100 дол.), що сильно ускладнює виконання російським урядом поточного бюджету. Внаслідок вже введених Заходом обмежень на поставки в Росію продовольства виникають перебої в його поставках в Центральних регіонах Росії, а також північних її частинах, що призводить до невдоволення російського суспільства політикою Путіна. Захід продовжує чинити тиск на Туреччину як члена НАТО з тим, щоб вона не грала з Росією в продовольчі гри. Таким чином планомірно відсікаються шляхи доставки альтернативних Європі продуктів харчування.

2. Росія консервує ситуацію на Сході, що призводить до подальшої дезінтеграції позиції Євросоюзу стосовно України. Консервація означає поступову втому Заходу від української теми, відсутність будь-яких додаткових аргументів на користь продовження або посилення санкцій, а також посилює бажання Європи пошвидше забути про неприємності, пов’язані з російською політикою щодо України. Для Росії це вигідно, оскільки конфлікт переводиться в латентну фазу, у України відсікається можливість повноцінного розвитку зв’язків з промисловими регіонами Сходу. Як кажуть обізнані люди, Путін дуже любить створювати підвішені ситуації і довго не вирішувати їх – це його життєва і політична позиція. Адже саме в каламутній воді легше всього ловити рибу.

Тому українській стороні необхідно всіма можливими способами уникати такого сценарію, і перейти в контрнаступ:

• потрібно продовжувати створювати для Росії проблеми в відносинах із Заходом;
• Заходу потрібно подумати, як розбурхати російське суспільство, зокрема, активно підтримувати (через інститути громадянського суспільства) незадоволених росіян, рівень життя яких погіршився після анексії Криму (російському бізнесу має стати некомфортно на Заході, адже так звана російська еліта сама вирішила розглядати Захід як ворога);
• Крим повинен стати тією больовою точкою, через яку Україна буде тиснути на Росію в усіх міжнародних організаціях – ООН, ОБСЄ та Раді Європи;
• Саудівська Аравія повинна подумати про початок підтримки чеченських борців за незалежність Ічкерії;
• Китаю варто підтримувати жителів Сибіру, які виступають за більшу автономію свого краю;
• Вашингтон повинен підштовхнути китайців до більш жорсткої політики щодо Росії, підтримавши їхнє прагнення до відторгнення Сибіру;
• Японії варто посилити роботу з повернення контролю над Курильськими островами;
• політика Путіна повинна призвести до того, що слово «Московія» буде більш чітко відображати стан геополітичних речей, ніж слова «Російська Федерація»;
• необхідно підтримати ініціативу Польщі щодо виключення Росії з міжнародних організацій. Світ повинен зрозуміти, що «життя без тоталітарної та агресивної Росії» існує. А ось без демократичної Росії – ні.

Але цей сценарій, хоча і виглядає найбільш прийнятним для Путіна, також несе Москві серйозні проблеми в перспективі 3-5 років. Аналогією до так званих ДНР і ЛНР, що прагнуть насадити концепцію Новоросії, може служити приклад Сербської Крайни – сербським анклавом на території Хорватії, який проіснував три з половиною роки після розпаду Югославії і в підсумку, залишившись без підтримки Сербії, був відвойований хорватською армією. І де зараз Сербія – бовтається між Євросоюзом і Росією, загрузла в корупції і внутрішніх чварах. Ну хіба ще посилає найманців на Схід України для участі в кривавих злодіяннях. І де зараз Хорватія – в Європейському Союзі і НАТО, абсолютно самодостатня держава з дуже привабливою економікою і високим рівнем життя.

3. Росія домовляється з країнами Заходу про те, що в обмін на Крим вона припиняє дестабілізацію ситуації на Сході України. В «обмін на Крим» означає, що кримська проблема виноситься за дужки, про неї на час забувають. Це дозволяє Україні впритул зайнятися внутрішніми реформами – Конституції і децентралізації, а також судовою реформою і реформою Прокуратури, облаштуванням власної території, розвитком економіки, пошуком нових ринків для власних товарів, розвитком проектом з видобутку сланцевого газу.

Успіх України в проведених реформах, а також її відрив (ймовірно, болісний, але неминучий) від російського ринку повинен дозволити Україні створити так звану «Great Success Story» в Центральній Європі, яка в перспективі 5-10 років як магніт притягне Крим назад в Україну.

Росія, а точніше, її керівник Путін загнав себе в ситуацію, в якій йому все одно поставлять мат. Питання тільки в тому, щоб зроблено це було якомога швидше і з найменшими втратами для України. Адже Європа, яка б розділена вона не була, дуже чітко вловить момент, коли Путін буде критично слабким. І в такому випадку розривати його будуть дуже чітко і швидко.

Справа «Юкосу», виграна відразу в двох судових інстанціях – в арбітражній палаті Стокгольма та Європейському суді з прав людини в Страсбурзі – показала, що ЄС і США мають дуже великий файл на російське керівництво. Для нього приходить час почати платити за рахунками.

P.S. Інформація про те, що Польща починає нове розслідування обставин загибелі в квітні 2010 року цвіту польської нації в авіакатастрофі під Смоленськом, вказує на те, що розділ «путінського пирога» почався.