1026
Далеко за кільцевою
— Світ
Нетрища – невід’ємна риса великого міста в країні, що розвивається. Те, що жахає зараз чутливих західних глядачів в репортажах із Сан-Паулу або Мумбаї, сприймалося як належне їхніми прадідами, які своїми очима спостерігали бідонвілі Лондона і Парижа, а часом і жили в них. Дивлячись на нетрища сьогоднішніх індійських мегаполісів, Москву насилу назвеш містом контрастів.
Колишні держави «другого світу» являють рідкісний виняток – там ще зберігаються стандарти, закладені засоціалістичних часів. А в країнах «третього світу», особливо в Індії, феномен нетрищ можна побачити у всій красі. Багато бідонвілів мають у назві слово «Нагар» – «місто» на хінді, і дійсно являють собою місто всередині міста, зі своїми законами, звичаями і економічним устроєм.
- Мумбаї: нетрища без мільйонерів*
Практично кожен туристичний автобус під час оглядової екскурсії у Мумбаї зупиняється на естакаді в центрі міста. Звідти туристам показують величезний бідонвіль внизу, під естакадою, де просто на вулицях сушаться яскраві тканини. Це один з найстаріших районів нетрищ – Дхараві. Він був заснований ще у 1880 році, коли Індія була британською колонією. Тоді в Бомбеї (так тоді називався Мумбаї) активно розвивалося промислове виробництво, і до міста юрбами вирушали селяни для роботи на фабриках. Селилися вони на острові, густо зарослому мангровими деревами. Уже після здобуття Індією незалежності Бомбей, що стрімко розширювався, оточив Дхараві з усіх боків, обмеживши його зростання.
Зараз це справжня суміш релігій, етносів і культур. За різними оцінками, населення там становить від 300 тисяч до мільйона, серед них – уродженці всіх штатів і територій Індії. Ця величезна маса тулиться на 217 гектарах. Близько третини населення Дхараві – мусульмани, шість відсотків – християни, решта в основному індуси. У всіх у них є свої культові споруди нетрищ: мечеті, індуїстські храми, християнські церкви. Основні заняття жителів Дхараві: обробка та вичинка шкіри, гончарство, виробництво текстильних виробів, самогоноваріння і роздрібна торгівля, а також переробка відходів – до нетрищ звозять сміття з усіх кінців мегаполісу.
У Дхараві існує власна економічна система. За великим рахунком, там збереглася стара колоніальна модель, коли ще навіть не чули про будь-які гарантії робітникам і профспілки. Небагато багатії експлуатують величезну масу населення, що працюють за копійки. Обсяг товарообігу точно визначити неможливо: за різними даними, він становить від 500 мільйонів до мільярда доларів на рік. У бідонвілі працює п’ять тисяч фабрик і 15 тисяч кустарів. Дхараві щільно вписаний в структуру світової економіки: товари звідси продаються в престижних магазинах Лондона, Нью-Йорка і Парижа. Звичайно, ніхто з поціновувачів, що купують дорогий handmade, не підозрює, що він зроблений руками мешканця нетрищ. Дохід на душу населення становить від 500 до двох тисяч доларів на рік, але більшість мешканців Дхараві такі гроші ніколи не бачили. Виняток становлять лише деякі місцеві багатії і представники середнього класу, які готові за орендну плату 5-10 доларів на місяць миритися з життям в нетрях.
Раз за разом висуваються амбітні проекти реконструкції Дхараві і перетворення його на елітний квартал з затишними будиночками, школами, парками і дорогами, розрахований на 57 тисяч сімей. Вартість проекту оцінюється в 2,5 мільярда доларів США. Всі ці плани натикаються на опір місцевих жителів: житло обіцяно тільки тим, хто оселився в Дхараві до 2000 року, до того ж багато хто побоюється втратити бізнес.
Назвати санітарну обстановку «несприятливою» – означає дуже їй полестити. Один туалет у бідонвілі припадає на 1440 осіб. Люди воліють справляти нужду в місцеву річку Махім Крик, яка вже так забруднена, що є постійним розсадником хвороб. В Дхараві рік за роком лютують холера, туберкульоз, тиф, проказа, амебна дизентерія, поліомієліт. Точних даних немає: лікарі просто бояться туди заходити.
Для особливо відважних іноземців деякі туроператори пропонують екскурсії до Дхараві. Офіційно це робиться для того, щоб привернути увагу до жахливого становища мешканців мумбайських нетрів, але на справді туристи сприймають ці тури в основному як можливість полоскотати собі нерви і подивитися на «справжню Азію».
Нью-Делі: місто на столичній звалищі
До нетрищ Делі, на відміну від мумбайських, туристів не водять. Вважається, що в місцевих бідонвілях проживають майже чверть населення індійської столиці. Зростаюча столиця Індії – держави, яка претендує на регіональне лідерство, – відтісняє мешканців нетрищ все далі й далі на окраїни.
Найбільш знаменитий Бхальсва – там живуть 22 тисячі людей. Величезне місто-нетрища, збудоване з відходів – за великим рахунком, люди живуть у тому, що інші люди викинули на смітник. Будинки зводять з картонних коробок, шматків шиферу, уламків цегли. Населене це місто колишніми жителями довколишніх сіл і переселенцями з Бенгалії, прибулими до столиці в пошуках кращого життя. День у день вони нишпорять на смітниках, шукаючи пластик, пакети з-під молока, пошарпані джутові килимки та матраци, скляні пляшки, мідний дріт – все, що можна продати і за що можна отримати трохи грошей. Разом з дорослими в купах сміття риються діти.
Посеред Бхальсви – величезний ставок брудної води, куди стікають струмки зі звалища. Про якість води і говорити не доводиться – це токсична і смертельно небезпечна рідина. Коли настає сезон дощів, вода затоплює житла. В повітрі висять хмари комарів – переносників лихоманки денге. Громадських туалетів мало – лише шість комплексів по десять кабінок на 22 тисячі осіб. Бракує води, а та, яка іноді тече з крана, за кольором нагадує міцний чай. Проблему нестачі води намагалися вирішити шляхом буріння свердловин, але багато з них забилися і не функціонують, а ті, що залишилися, пробурені на невелику глибину, і вода часто не встигає достатньо відфільтруватися. Нещодавно було оголошено про плани будівництва нових водопроводів, але про каналізацію і дороги мови не йде.
Бангалор: виворіт хайтека
Сама назва міста Бангалор асоціюється з індійським хайтеком. Це місто програмістів і амбітних менеджерів, столиця штату Карнатака, п’ята за розмірами міська агломерація в Індії.
Водночас є й інший Бангалор – місто нетрищ. За статистикою Світового банку, там знаходяться 862 нетрища з 2000 існуючих в Карнатаку. В бідонвілях проживає п’ята частина мешканців Бангалора. Якщо не найбільшою, то найзнаменитішою точно є агломерація нетрищ Раджендра Нагар. Це ціле місто, що об’єднує одразу чотири великі райони. Всього в них проживає 13 тисяч сімей. Будинки побудовані в основному з оцинкованих гофрованих листів. Середня чисельність сім’ї – шість осіб, середній розмір кімнати – п’ять з половиною квадратних метрів. Всі, як правило, сплять на одному ліжку.
Влітку, коли температура піднімається вище сорока за Цельсієм, в будинках з розпеченого заліза важко дихати. Щороку в сезон мусонів вода заливає вулиці міста нетрищ, просочується в будинки, піднімається на кілька футів. Ліжко ставиться з таким розрахунком, щоб до ложа вода не добралася. Замість каналізації – звичайна канава на вулиці, куди зливають екскременти і помиї. За даними статистики, 42 відсотки всіх мешканців Бангалорських нетрищ переїхали туди з інших регіонів Індії, а 43 відсотки живуть у нетрищах понад 10 років. Третина сімей позбавлена доступу до елементарних зручностей, дві третини відчувають перебої з водопостачанням – вони незаконно врізають крани в труби, щоб отримати воду безкоштовно, багато хто бере її у найближчій брудній річці.
Не слід вважати, що влада міста і штату не намагається вирішити проблему. У Бангалорі запущена амбіційна програма, за якою щороку 300 сімей мають переселятися в нові будівлі, побудовані спеціально для них. Але багато хто відмовляється – як з причини дорожнечі комунальних послуг, так і через острах. Справа в тому, що через малу кількість землі в центрі міста будинки для колишніх мешканців нетрищ будують під естакадами. Обвалення хоч і рідко, але відбуваються, іноді згори падають машини, не кажучи вже про постійний шум над головою. За цих умов уряд робить ставку на залучення приватних інвесторів, за допомогою грошей, які вони позичили, вдалося дати роботу багатьом жителям нетрищ – в основному економіка Раджендра Нагара спеціалізується на пошитті текстильних виробів, виготовленні біжутерії та лоткової торгівлі. Працює навіть школа з кваліфікованими вчителями та медична клініка.
Це, зрозуміло, не повний список. Басант у Колкатті, Індірамма Нагар у Хайдерабаді, Мехбуллахпур в Лукноу, Сароджі Нагар у Нагпурі, Парівартан в Ахмедабаді, Сатна Нагар у Бхопалі, Ночікуппам в Ченнаї – їх по всій Індії тисячі й тисячі. У всіх використовується праця дітей, відзначається високий рівень злочинності. Не можна сказати, що уряд і суспільство не намагається якось виправити ситуацію. Але занадто багато проблем потрібно вирішити, і соціальне питання відходить на третій план.
Населення у нетрищах, як правило, зростає вибуховими темпами – за останні 25 років воно в Індії збільшилося в два рази. Мігранти, які прибули з села, зберігають високий рейтинг народжуваності, а доступ, нехай і поганенький, до міської медицини дає змогу виживати більшій кількості дітей – в підсумку саме жителі нетрищ тримають лідерство за швидкістю зростання популяції, випереджаючи і місто, і село.
Не в змозі вирішити питання існування нетрів, індійський уряд намагається підсолодити гірку пілюлю, знімаючи фільми про дивовижних везунчиків, які виграють мільйони рупій в телегрі. І найвдячнішими глядачами є саме мешканці бідонвілів – ілюзія того, що вони знаходяться за крок від небувалого багатства, допомагає забути реальність міст-нетрищ.
Олексій Купріянов
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
