5660
Чим ризикує "Газпром" в суперечці з Україною - погляд з Росії
— Енергетика
Чи постраждає російський транзит газу через Україну і чи зможе Росія використовувати газову залежність України як важіль впливу – про це в РБК daily міркує Володимир Мілов, директор Інституту енергетичної політики.
Зараз багатьох хвилює питання: що чекає на Росію в разі загострення відносин з Україною? Чи не постраждає російський транзит газу через цю країну? Чи зможе Росія використовувати газову залежність України як важіль впливу?
Насамперед, транзит газу через Україну як і раніше становить більше половини від газового експорту Росії в Європу – торік через українську територію було прокачано 86 млрд кубометрів російського газу (загальний експорт в далеке зарубіжжя становив трохи менше 163 млрд кубометрів).
Можливості для перекидання транзитних обсягів через альтернативні маршрути існують, але вони обмежені. У «Блакитному потоці», що йде до Туреччини через Чорне море, вільно лише близько 2 млрд кубометрів на рік проектної потужності. Повністю завантажений газопровід «Ямал-Європа», що йде через Білорусію і Польщу.
Більш серйозні резерви заповнюваності є в «Північному потоці» – через нього минулого року було прокачано 23,6 млрд кубометрів при проектній потужності першої і другої ниток 55 млрд. Проте у «Північного потоку» є свої плани по вже законтрактованим поставкам газу на нові ринки, які раніше не споживали російський газ або споживали в менших обсягах – насамперед це країни, у яких падав власний видобуток у Північному морі, для компенсації майбутнього падіння якого, власне, «Північний потік» і був задуманий в 90-і роки. Наприклад, Данія раніше взагалі не купувала російський газ, а тепер стає його споживачем, компенсуючи зниження свого газовидобутку. Або додаткові обсяги поставок до Великобританії, які раніше не здійснювалися.
Тож на «Північний потік» не можна просто так взяти і перекинути українські обсяги – там багато в чому «своя свадьба», яка трохи стримувалася через затримку введення в експлуатацію пов’язаних з «Північним потоком» газопроводів OPAL і NEL в Німеччині, але тепер реалізація колишніх планів буде розблокована.
Але навіть якщо припустити, що, скажімо, близько 30 млрд кубометрів газу візьмуть і перекинуть на «Північний потік», то все одно, випадає близько 60 млрд кубометрів на рік, які не можна прокачати ніяк інакше, ніж через Україну. Будівництво нових ниток «Північного потоку» і «Південного потоку» – це питання не найближчого часу, тим більше що європейці можуть загальмувати їх будівництво: єврокомісар з енергетики Гюнтер Еттінгер вже заявив, що ЄС припиняє діалог з «Газпромом» щодо «Південного потоку» після дій Росії в Україні. Тож залежність Росії від транзиту через Україну зберігається серйозна.
Чи є зворотна залежність? Звичайно, Україна як і раніше закуповує значні обсяги російського газу, але в останні роки вони різко знизилися. І це було результатом не лише економічної кризи, але і, перш за все, значного зростання споживання власного вугілля і зростання енергоефективності економіки. Загалом, після двох газових криз 2006 і 2009 років Україна активно скорочувала закупівлі російського газу, і в 2013 р. вони становили менше 26 млрд кубометрів, проти 53-54 млрд кубометрів всього 6-7 років тому.
Звичайно, залежність України від поставок російського газу зберігається. Але основне споживання газу зосереджено в тих самих східних районах України, які сьогодні Росія намагається підім’яти під свій вплив. Відключення поставок російського газу для України насамперед вдарить по цих регіонах, по російському населенню.
Чи буде взагалі Україна відключати російський газовий транзит? По-перше, якщо згадувати попередні кризи, то в обох випадках ініціатором відключення подачі газу завжди була Москва, яка веде з рахунком 2:0. У другому випадку рішення про перекриття транзиту було також прийнято Москвою, з посиланням на звинувачення в «крадіжці» відносно невеликих обсягів транзитного газу, які потім не були доведені ані в суді, ані де б то не було ще. У кожному разі, це не Україна перекрила транзитний вентиль – це зробила Росія.
У України немає інтересу йти на загострення і, крім усього іншого, втрачати значні доходи від російського газового транзиту. Але це може зробити Росія, як уже було в 2009 році. У цьому випадку вона знову сама себе покарає, оскільки «відправити» близько 60 млрд кубометрів транзитних обсягів газу поки що нікуди.
Потрібно сказати, що з початку гострої фази української політичної кризи обидві сторони скоротили обсяги: транзит російського газу через Україну за січень-лютий зменшився приблизно на 10%, а український «Нафтогаз» знизив закупівлі російського газу приблизно з 150 до 30 млн кубометрів на добу, симетрично обмеживши поставки газу східним регіонам країни за борги.
Диспозиція «взаємного затягування поясів» може тривати кілька місяців, поки стоїть тепла погода – вже очевидно, що зима закінчилася, і гострих піків попиту на газ вже не буде ані в Україні, ані в Європі. Гірше буде, якщо ризики нової газової війни не зникнуть до осені, до настання нового холодного сезону – тоді цілком можливі нові перекриття вентилів і так далі. Правда, передбачати що-небудь складно, занадто хистка сьогоднішня ситуація.
Ще одне делікатне питання – що буде, якщо Росія здійснить військове вторгнення в Східну Україну. Потрібно розуміти, що за цього сценарію ризики перекриття європейського транзиту зростають експоненціально, а от залежність України від російського газу якраз сильно спадає – тіж східні регіони України якраз і є ключовими споживачами газу, тому Росії доведеться тепер брати відповідальність за їх газопостачання на себе.
Щоправда, «бонус» тут у тому, що на Сході розташовані і основні газовидобувні потужності – грубо кажучи, приблизно половина українського газовидобутку розташована в Харківській області, половина – у Полтавській. Крим, до речі, за балансом більш-менш нейтральний, тому що він споживає приблизно стільки ж газу, скільки добувається на кримському шельфі в Чорному морі (1,5 і 1,6 млрд кубометрів відповідно).
При будь-якому сценарії розвитку подій «Газпрому» слід розуміти, що ризики невиконання ним зобов’язань перед європейськими партнерами на сьогодні більше залежать від поведінки російської влади, а не української. Україна поки що не демонструє схильності до ескалації по цій лінії. На жаль, Росія часто вважає за краще вести себе за принципом: «ми за ціною не постоїмо».
За матеріалами: РБК daily
Поділитися новиною
