Війна війною, а «потік» за розкладом

12.03.2014, 13:00 — Енергетика

3991

Агресія на територію України не заважає паралельній реалізації й інших «мирних» планів РФ. На диво, саме зараз набув актуальності проект будівництва моста через Керченську протоку, який з’єднає територію РФ та АР Крим. Також можливим стане прискорення будівництва морської частини газопроводу «Південний потік». Ймовірно, у самопроголошеної влади Криму з’явилася спокуса реалізувати кілька спільних проектів, на шкоду і жертвуючи цілісністю України. Зокрема, спорудження газопроводу у форматі через Крим або в його безпосередній близькості, дозволить «Газпрому» значно скоротити маршрут і витрати на будівництво.

Поки що на рівні чуток, які в світлі подій в Україні, і зокрема в Криму, знаходять реалії, відомо, що “Південний потік” може бути прокладений через Крим («Південний потік» як один із пріоритетів агресії Росії в Криму», 3.03 .2014 р., http://joinfo.ua/politic/855723_Yuzhniy-potok-odin-prioritetov-agressii-Rossii.html). З одного боку це можна пояснити технологічною складністю прокачування газу на відстань 925 км по глибоководному газопроводу (до 2250 м) без проміжної компресорної станції (КС), яка, у зазначеному випадку, може бути розташована в Криму. З іншого – укладання труб за маршрутом поблизу узбережжя Криму (в межах економічної зони України), на глибинах до 1500 м, відкине необхідність проміжної КС і суттєво полегшить умови укладання, експлуатації магістралі в майбутньому.

Здоровий глузд говорить про те, що подібна альтернатива зміни маршруту не є стратегічно далекоглядною для РФ, але події останніх днів, а саме введення військ РФ до Криму у березні 2014 р., свідчить, що здоровий глузд – далеко не головне, що береться до уваги, коли мова йде про посилення геополітичного впливу. Враховуючи те, що РФ пообіцяла виділити Криму $6 млрд. («Росія виділить Криму 6 млрд дол США. Зовсім скоро», 3.03.2014, http://neftegaz.ru/news/view/120667), не залишається ілюзій про відсутність мотивації у новоявлених, проросійських лідерів південної української автономії на настільки зухвалі і антидержавні зміни. Не виключено, що вказана сума може утворитися в т.ч. і внаслідок зниження вартості «Південного потоку» в «кримському» варіанті.

Спочатку приречений на конфлікт

Газопровід «Південний потік» замислювався для обходу території України. У 2007 р. його проектна потужність анонсувалася на рівні 30 млрд.куб.м, введення в експлуатацію морської ділянки – на 2013 р., а початок постачань газу – на кінець 2015 року. Проте з часом плани були дещо скориговані, оскільки у РФ не було визначеності в питаннях:

- Можливостей РФ у використанні ГТС України (у разі отримання контролю над нею – проект «Південний потік» втрачав актуальність, або був би відкладений на невизначений термін);

- Оптимальної потужності (потрібно було «задавити» обсягом конкурента, так і не розпочатий 31-мільярдний «Набукко»);

- Маршруту, оскільки найкоротша морська ділянка проходила б в економічній зоні України, а сухопутні по Європі – в коридорі «Набукко» та ін.

Шерше ля газ?

Все більш очевидним стає те, що за вторгненням РФ до Криму, газова тема посідає далеко не останнє місце. Свідчення тому, що на тлі окупації вже здійснено захоплення державного підприємства «Чорноморнафтогаз», а з ним і шельфових родовищ Чорного та Азовського морів. Отримання контролю РФ над територією Криму робить як ніколи реальною можливість прокладки «Південного потоку» за скороченим маршрутом – через півострів.

На початку березня 2014 глава «Газпрому», звітуючи прем’єр-міністру РФ про терміни введення «Південного потоку», мотивував його актуальність так: «… Захід поки не зможе обійтися без російського газу, азербайджанський МГП TANAP-TAP не готовий, Сирія стійко захищається від спроб побудувати МГП з Катару до Середземного моря». На жаль, з’являється все більше підтверджень тому, що все зазначене досягнуто не без зусиль РФ. Якщо на питання: чому РФ допомагає Сирії, відповідь очевидна: Катар – її найбільший газовий конкурент, то за окупацією Криму не одразу кидаються в очі газові багатства шельфу України (за рахунок яких країна планувала забезпечувати енергетичну незалежність країни), а також можливості, що відкриваються для грандіозних планів РФ в чорноморському басейні, які значно розширюються з отриманням контролю над Кримом.

Сухопутні ділянки «Південного потоку», як в РФ, так і в Європі, вже спроектовані, будівництво в Болгарії та Сербії вже почалося. Але саме спорудження морської частини газопроводу викликало великі сумніви багато років, зокрема терміни початку і маршрут. Відомості про ці параметри були однозначні оскільки реалізація проекту залежала від того, як довго Україна буде противитися продажу своєї газотранспортної системи (за $5 млрд.). Схоже, тепер, момент істини настав. Незважаючи на неодноразове перенесення термінів початку будівництва морської ділянки, старт робіт цілком дивним чином збігається з періодом окупації Криму Росією, в той час як терміни закінчення проекту були давно відомі – грудень 2015 року. Випадковістю це ніяк не виглядає. Скоріше це варіант, який розглядався Росією давно, але «критичним шляхом», на випадок якщо Україна таки не здасть свою ГТС, як це вже зробили Білорусь (за $5 млрд.), Киргизстан (за $1), Вірменія (за політичну підтримку).

«Південний потік»: від перенесення термінів – дата не змінюється
Морська частина газопроводу є основним елементом системи «Південний потік». Незважаючи на поки що небачені технологічні складності (глибина укладання труб до 2250 м, протяжність 925 км) з якими «Газпром» зіткнеться при будівництві морської секції, неодноразове перенесення термінів старту не вплинуло на дату завершення укладання труб по морю.

Варто визнати, що розгорнута «Газпромом» діяльність в рамках проекту вже мало у кого викликає сумніви щодо реалізації кінцевої мети.

Спочатку, старт будівництва морської секції був запланований на грудень 2012 р., і вже тоді «Газпром» повідомляв про введення в експлуатацію 1-ї нитки газопроводу – в кінці 2015 р. (на повну потужність – в 2018 р.).

Однак, в червні 2012 р., в період, коли Україна вкотре оцінювала свою ГТС, ймовірно, щоб прискорити процес і допомогти визначитися з цифрою, «Газпром» повідомив про коригування схеми реалізації проекту «Південний потік». Відповідно до неї, не виключалося, що будівництво морської ділянки може розпочатися на 3 місяці раніше плану – у вересні 2012 р., а термін реалізації проекту в цілому зрушився на рік раніше – на грудень 2017 року.

За даними Управління інформації ВАТ «Газпром» на 26.11.2013 р., початок укладання 1-ї нитки морської частини системи «Південний потік» було намічено на середину 2014 р., а вже 11.02.2014 р. старт перенесено на осінь 2014 року. І знову, не дивлячись на чергове перенесення терміну старту проекту: «Постачання газу до Європи по МГП Південний потік розпочнуться в грудні 2015 р.», – доповідав глава «Газпрому» О.Міллер прем’єр-міністру РФ Д.Медведєву 4 березня 2014 року.

Якщо будівництво сухопутних ділянок газопроводу на території РФ (більше 2000 км) вже йде повним ходом, в країнах Центральної та Східної Європи (сумарно ~ 1455 км), при наявності ТЕО і створених СП для будівництва, зараз більш ніж реальні, то можливість монтажу морської ділянки з урахуванням специфічних особливостей максимум за 13 місяців – вже на межі реального.

Вже відомо, як швидко РФ будувала свої морські газопровідні мега-проекти. У середньому за місяць прокладалося 44 км («Блакитний потік», довжина 396 км, глибина до 2150 м) і 82 км («Північний потік», довжина 1224 км, глибина до 110 м). Для «Південного потоку» (довжина 925 км, глибина до 2250 м) планується здійснити укладання труб в море зі швидкістю 71 км/місяць! Навіть з урахуванням авторитетності компанії Saipem, високої технологічності її флоту, а також багаторічного досвіду співпраці з «Газпром» в будівництві всіх російських «потоків», подібні плани викликають скепсис.

Підводні «потоки» РФ

«Блакитний потік» – був першим великим проектом РФ, який пройшов через море і, поки що, є найглибшим (2150 м). Загальна протяжність магістралі становить 1213 км, в т.ч. більше 60 км – на суші РФ, 396 км – морська ділянка, близько 750 км – по території Туреччини.
Спорудження морської ділянки «Блакитного потоку» довжиною 396 км тривало з вересня 2001 р. по травень 2002 р., тобто забрало ~ 9 місяців. 30 грудня 2002 р. «Блакитний потік» був зданий в експлуатацію. Промислові поставки газу почалися в лютому 2003 р., і в 2013 р. досягли 13,4 млрд.куб.м, при номінальній потужності 16 млрд.куб.м/рік.

«Північний потік» – наступний морський проект, який в 3 рази довше «блакитного», але покладений на значно меншу глибину (до 110 м). Укладання 1-ї нитки тривало з 6 квітня 2010 по 5 травня 2011 року. Перша з двох ниток була введена в експлуатацію в листопаді 2011 року.

Кожна нитка газопроводу складається з трьох секцій, з’єднаних за допомогою гіпербаричної зварювання прямо на морському дні у двох точках, на глибинах ~ 80 і 110 метрів. Тобто, на укладання 1224 км газопроводу на глибину моря до 110 м було потрібно близько 15 місяців.

У 2013 р. через «Північний потік» було прокачано 23,5 млрд.куб.м. Очікується, що в 2014 р. постачання газу можуть скласти 36,5 млрд.куб.м, при номінальній потужності 55 млрд.куб.м/рік. «Південний потік». Плани монтажу підводної частини надмірно оптимістичні. З урахуванням багаторазового перенесення термінів старту, їх виконання у встановлені терміни можливо тільки у разі коригування маршруту морської ділянки.

Проектом передбачено спорудження 4-х ниток газопроводу діаметром 812,8 мм по дну Чорного моря з укладанням на максимальну глибину до 2250 м. Вони будуть прокладені від головної компресорної станції «Російська», яку побудують на російському узбережжі, до приймального терміналу «Паша-дере» (узбережжя Болгарії поблизу Варни). Загальна довжина труб, що укладаються, становитиме 3,7 тис. км.
Таким чином, за планами, для спорудження морської частини “Південного потоку” буде максимум 13 місяців, що на тлі минулих успіхів у реалізації інших «потоків» виглядає неймовірним.
Починаючи з обсягу поставок газу 15,75 млрд.куб.м/рік в 2016-2017 рр., поступове введення всіх 4-х ниток дозволить в 2020 р. досягти максимуму заявлених потужностей. Але це все гіпотетично, тому що проблеми експлуатації такого «рекордсмена»: найдовшого і самого глибоководного газопроводу, на повну потужність (63 млрд.куб.м/рік) ще маловивчені, а підтримка проекту ЄС та його майбутнє не очевидні, в т.ч. у світлі зрозумілості тактики, застосовуваної РФ для розширення свого геополітичного впливу і кордонів. Проте немає нічого неможливого, свідчать реальні справи.

Ще до вторгнення в Україну, проект «Південний потік» став предметом претензій з боку Єврокомісії. Міненерго РФ 6 грудня 2013 р. повідомило про отримання офіційного листа від ЄК про необхідність перегляду договорів, укладених з країнами – транзитерами для будівництва газопроводу. ЄК визнала, що двосторонні угоди щодо «Південного потоку» з низкою країн Європи: Австрією, Болгарією, Угорщиною, Грецією, Словенією, Хорватією і Сербією, – порушують законодавство ЄС, і чекала їх перегляду. ЄК зажадала привести угоди у відповідність до норм 3-го енергопакету ЄС. Але пізніше, 20 січня 2014 р., відмовилася від цієї ідеї. Тепер, переговори ЄК і РФ за проектом «Південний потік» будуть відкладені – як відповідь на кризу в Криму.

«Південний потік» з фантазіями на кримську тему

У світлі викладеного, цілком реалістично виглядає можливість прискорення термінів будівництва чергового мега-проекту РФ за рахунок скорочення протяжності маршруту і укладання труб на значно менших глибинах (до 1500 м). Причому, якщо скорочення маршруту може бути несуттєвим (~ 100 км), то швидкість укладання може значно зрости, що дозволить у запланований термін реалізувати проект і забезпечувати його надійну експлуатацію в майбутньому. Мова може йти про колосальної економії коштів, що обчислюється мільярдами доларів, частина з яких, мабуть, обіцяна Росією – самопроголошеному кримському керівництву.

Крім усього, в такому варіанті вирішується ще одне надзавдання для РФ – «Південний потік» не буде залежати від Туреччини, через економічну зону якої планувався вже популяризований в масах «новий» маршрут. Однак саме Туреччина, багаторічний член НАТО, ще не озвучила думки щодо загарбницьких дій РФ у Криму і можливих шляхів вирішення створеного конфлікту, хоча має на те повне право. Що прискорить реалізацію проекту за «старим» маршрутом.

До теперішнього часу найдовшим (520 км), і одним з глибоких (1127 м) морських газопроводів, вважався «Зелений потік», який з’єднав Лівію та Італію (8 млрд.куб.м/рік). Тепер «Південному потоку» уготована доля уславитися «самим»: найдовшим глибоководним газопроводом, а також найскандальнішим, оскільки ціною незалежності «братньої» держави в ХХІ столітті подібні проекти ще не створювались.

Незважаючи на те, що в березні 2014 р. всьому світу стали очевидні засоби, тактика і стратегія досягнення РФ бажаного, протиставити їй мало що вдається, та й на відкрите протистояння підуть небагато, а дипломатичне врегулювання конфлікту затягнеться на невизначений термін, у той час як загроза незалежності та енергетичної безпеки України посилюється. Без підтримки ЄС та його прихильників Україна – приречена.

Олександр Лактіонов, кандидат наук
Головний фахівець з дослідження енергетичних ринків компанії “Смарт Енерджі”

За матеріалами:

Finance.ua

Місце для вашої реклами

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас